Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого () — один із найстаріших багатофункціональних державних вищих навчальних закладів Росії. Має статус національного дослідницького університету РосіїНаціональні дослідницькі університети (рос.).

Загальні відомості Університет включає в себе 12 базових інститутів, факультети додаткової освіти, філії в містах Чебоксари, Сосновий Бор, комплекс науково-дослідних підрозділів, що включає об'єднаний науково-технологічний інститут, науково-освітні центри, ряд спеціалізованих науково-виробничих структур, спортивний комплекс, профілакторій та бази відпочинку. Забезпечує випуск інженерів, економістів, менеджерів за 101 спеціальністю, бакалаврів і магістрів за 51 напрямом науки і техніки, аспірантів за 90 науковими спеціальностями.

Професорсько-викладацький склад включає в себе 25 академіків і членів-кореспондентів РАН, понад 500 професорів, докторів наук.

Належить до п'ятірки найкращих технічних вишів країниМоніторинг технічних і технологічних університетів (рос.).

У липні 2013 року університет став одним із переможців конкурсу на статус «Провідні університети Росії».

На честь університету названо прилеглу Політехнічну вулицю і станцію метро «Політехнічну».

Викладачі

Випускники

Керівники

Ректори і директори Гагарін Андрій Григорович (01.1900 — 02.1907) — директор Посніков Олександр Сергійович (03.1907 — 09.1907) — директор Мещерський Іван Всеволодович (09.1907 — 09.1908) — директор Посніков Олександр Сергійович (09.1908 — 09.1911) — директор Скобєльцин Володимир Володимирович (09.1911 — 09.1917) — директор Радциг Олександр Олександрович (09.1917 — 12.1918) — ректор Шателен, Михайло Андрійович (12.1918 — 05.1919) — ректор Левінсон-Лессінг Франц Юлійович (05.1919 — 11.1919) — ректор Рузський Дмитро Павлович (11.1919 — 08.1921) — ректор Залуцький Леонід Васильович (08.1921 — 01.1922) — ректор Воробйов Борис Євдокимович (01.1922 — 06.1925) — ректор Байков Олександр Олександрович (06.1925 — 10.1928) — ректор Кобозєв Петро Олексійович (11.1928 — 08.1929) — ректор Шумський Олександр Якович (08.1929 — 12.1929) — ректор Давтян Яків Христофорович (02.1930 — 06.1930) — ректор 1930—1934 — інститут поділено на кілька галузевих: Євдокимов, Василь Григорович (08.1931 — 06.1934) Ленінградський машинобудівний інститут Давтян Яків Христофорович (06.1930 — 01.1931) Ленінградський машинобудівний інститут Могильницький Ісор Моїсейович (10.11.1931-01.07.1934) Ленінградський гідротехнічний інститут Проворов Петро Миколайович (08.06.1930-10.11.1931) Ленінградський гідротехнічний інститут Шингарєв Олександр Федорович (24.08.1931 — 30.04.1934) Ленінградський електромеханічний інститут Тихомиров Володимир Олександрович (28.10.1933 — 06.1934) Ленінградський фізико-математичний інститут(з 26 лютого 1932 — Ленінградська інженерна академія) Лазуркін Михайло Семенович (09.12.1930 — 28.10.1933) Ленінградський фізико-математичний інститут(з 26 лютого 1932 — Ленінградська інженерна академія) Дьяконов Сергій Сергійович (03.06.1930 — 07.11.1931) Ленінградський інститут котлотурбінобудівництва Шрейбер Георгій Якович (06.1930 — 06.1934) Ленінградський металургійний інститут Шрейбер Георгій Якович (07.1934 — 06.1935) — директор Тюркін Петро Андрійович (06.1935 — 06.1936) — директор Євдокимов Василь Григорович (08.1936 — 07.1937) — директор Новіков Кирило Васильович (09.1937 — 06.1938) — директор Смірнов Сергій Антонович (06.1938 — 11.1940) — директор Тюркін Петро Андрійович (11.1940 — 12.1941) — директор Сердюков Сергій Андрійович (03.1942 — 09.1944) — директор Калантаров Павло Лазаревич (09.1944 — 06.1946) — директор Шмаргунов Костянтин Миколайович (06.1946 — 06.1951) — директор Алабишев Олександр Філософович (06.1951 — 5.03.1956) — директор Смірнов Василь Сергійович (5.03.1956 — 5.03.1973) — ректор Селезньов Костянтин Павлович (17.05.1973 — 23.05.1983) — ректор Васильєв Юрій Сергійович (23.05.1983 — 30.09.2003) — ректор, президент (з правами ректора) Федоров Михайло Петрович (30.09.2003 — 05.2011) — ректор Рудськой Андрій Іванович (з 05.2011) — ректор

Президенти Васильєв Юрій Сергійович (з 10.2003) — президент, голова Опікунської ради

Назви 1899—1910 — Санкт-Петербурзький політехнічний інститут 1910—1914 — Санкт-Петербурзький політехнічний інститут імператора Петра Великого 1914—1922 — Петроградський політехнічний інститут імператора Петра Великого 1922—1923 — Перший Петроградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна 1923—1924 — Петроградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна 1924—1930 — Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна 1930—1934 — розділено на самостійні інститути із підпорідкуванням відповідним галузевим міністерствам, які фінансували й контролювали підготовку кадрів для своїх підприємств 1934—1940 — Ленінградський індустріальний інститут 1940—1990 — Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна 1990—1991 — Ленінградський державний технічний університет 1991—2002 — Санкт-Петербурзький державний технічний університет 2002—2015 — Санкт-Петербурзький державний технічний університет З 2015 року — Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого

Повна назва — Федеральний державний автономний освітній заклад вищої освіти «Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого» ()Наказ № 370 МОН РФ від 22 квітня 2014 року.

Неофіційна назва — Політех ().

Історія

1899—1914 Заклад засновано 19 лютого 1899 року відповідно до доручення міністра фінансів Російської імперії С. Ю. Вітте як Санкт-Петербурзький політехнічний інститут імені Петра Великого.

Найближчими однодумцями Вітте в справі організації СПбПІ були товариш міністра фінансів В. І. Ковалевський і вчений-хімік Д. І. Менделєєв. Всі троє згодом були обрані почесними членами інституту, а їхні портрети встановлено в залі Ради.

Після затвердження в травні 1902 року Положення про Політехнічний інститут восени почалися заняття на економічному, електромеханічному, кораблебудівному і металургійному відділеннях, які представляли тоді найбільш перспективні для Росії галузі техніки.

1905 року, після розстрілу демонстрації на Двірцевій площі 9 січня, заняття в інституті припинилися й поновилися тільки восени 1906 року. Після початку занять інститут швидко розвивався. Уже 1907 року відкрилися нові відділення: інженерно-будівельне, механічне і хімічне; в грудні того ж року відбулися перші захисти випускних робіт.

1909 року при кораблебудівному відділенні створено курси повітроплавання для студентів технічних відділень і офіцерів, які стали першою в Росії авіаційною школою. 1911 року на кораблебудівному відділенні відкрилася перша в Росії вища автомобільна школа. До 1914 року на відділеннях Політехнічного інституту навчалося понад 6000 чоловік.

Головна будівля

Комплекс будівель Санкт-Петербурзького політехнічного інституту зводився під керівництвом Особливої будівельної комісії, створеної 23 лютого 1899 року. Для будівництва було обрано віддалену ділянку Петербурга поблизу села Сосновка.

Проектування і будівництво вела архітектурна майстерня під керівництвом Е. Ф. Вірріха. Проект включав в себе комплекс будівель, що утворюють автономне університетське містечко, схоже на ті, що існували в Кембриджі і Оксфорді. До складу комплексу увійшли головний будинок, хімічний павільйон, два гуртожитки та механічний корпус. При проектуванні головної будівлі Вірріх використовував проект вищої технічної школи Берліна. Центральна частина і загальний план будівлі майже повністю повторюють берлінську споруду.

Урочиста закладка будівель була здійснена 18 червня 1900 року. Будівництво велося з 1900 до 1905 року; головний корпус був закінчений 1902 року. Будинок побудований в стилі неокласицизму, характерного для петербурзької архітектури кінця XIX століття. Монументальна будівля білого кольору, з Н-подібною конфігурацією. Внутрішнє планування, за якого всі лекційні аудиторії виходять на південний захід, дозволяє максимально використовувати природне освітлення.

1914—1941

Перша світова війна З початком Першої світової війни багато студентів і викладачів пішли на фронт. В одній з будівель інституту було розгорнуто шпиталь. До 1917 року в інституті залишалося не більше 3000 студентів. На основі інституту працювали курси з підготовки льотчиків і мотористів, а також суднових радіотелеграфістів. Лабораторії та кафедри інституту брали участь у розробці озброєнь для діючої армії.

Громадянська війна в Росії У 1918 році робота інституту була припинена. Після Жовтневого перевороту багато викладачів покинули Санкт-Петербург і Росію. У період громадянської війни в Росії інститут майже не фінансувався, не мав палива. До 1919 року в інституті залишилося не більше 500 студентів. Утім, життя в інституті не завмирало. У березні 1919 року було створено перший у світовій історії фізико-механічний факультет для підготовки інженерів-фізиків-дослідників. Незабаром було прийнято рішення про заснування хімічного факультету. У грудні 1919 року, у зв'язку з мобілізацією студентів, інститут практично спорожнів, хоча наукова робота тривала.

1921 року фізико-технічний відділ був перетворений в інститут, а 1923 року отримав власне приміщення навпроти парку інституту. Незважаючи на таке відділення, студенти фізичних факультетів практикувалися в лабораторіях ФТІ, а більшість його співробітників були викладачами Політеху.

Міжвоєнний період Після закінчення війни діяльність інституту почала відновлюватися. У 1922 число студентів досягло 2000. А восени в інституті з'явився ще один факультет — індустріального землеробства, створений замість закритих сільськогосподарських інститутів.

До кінця 20-х років чисельність студентів досягла 8000 чоловік. У 1929 році з'являються два нових факультети: водного господарства та авіабудівний.

У 1930 році рішенням Комісії Раднаркому СРСР щодо реформи вищої та середньої освіти на основі Політеху були утворені вузькопрофільні інститути, які були передані у відання відповідних міністерств. На основі ЛПІ були утворені: гідротехнічний інститут, Інститут інженерів промислового будівництва (зараз Військовий інженерно-технічний університет), Кораблебудівний, Авіаційний, Електротехнічний, Хіміко-технологічний, Металургійний, Машинобудівний, Індустріального сільського господарства, Фізико-механічний, Ленінградський фінансово-економічний і Всесоюзний котлотурбінний інститути. Формально Політехнічний інститут припинив існування 30 червня 1930. Навчальний процес був порушений, оскільки лабораторії і майстерні належали різним інститутам, а ті у свою чергу — різним відомствам.

Уже влітку 1933 року Комісія з вищої школи змушена була усувати господарські суперечки між окремими галузевими інститутами, а в квітні 1934 року вони були об'єднані на правах факультетів у складі новоствореного Ленінградського індустріального інституту (ЛІІ). До початку 1935 року ЛІІ був найбільшим в країні технічним вишем, у якому навчалися понад 10 тисяч студентів і аспірантів, працювали 940 професорів і викладачів, 2600 робітників і службовців.

1941—1991 У роки Другої світової війни на фронт пішли понад 3500 студентів і співробітників Політеху. У лютому 1942 року проводилася евакуація Політеху — спершу до П'ятигорська, а потім до Ташкента. У 1943 році в Ташкенті було розпочато наукову й навчальну роботу.

Відновлення інституту було розпочато відразу ж після зняття блокади міста в 1944 році. З жовтня 1946 року Політехнічний інститут перейшов у підпорядкування Мінвишу СРСР, який надав інституту право працювати за власними навчальними планами і програмами. Число студентів в ЛПІ наблизилася до трьох тисяч.

У 1948 році перший в СРСР загін студентів в кількості 340 чоловік виїхав на будівництво Алакуської ГЕС.

Починаючи з 1950 року, велика увага приділялася підготовці фахівців для всесоюзних будівництв. На інженерно-будівельному факультеті розпочалася підготовка інженерів-гідробудівників, а при металевому заводі було організовано вечірнє відділення ЛПІ для підготовки інженерів-трубобудівників.