Велике замирення () — період в історії Османської імперії, що загалом збігається з правлінням султанів Махмуда I, Османа III та Мустафи III.
Історія У вузькому сенсі «великим замиренням» називають час між Белградським миром (1739) та початком Російсько-турецької війни 1768—1774, коли Порта і справді не воювала із християнськими державами. Махмуд I замирився зрештою і з Іраном, уклав «вічний мир» з Марією Терезією, надав «вічні капітуляції» французьким підданим, які дали їм змогу поступово підпорядкувати собі майже всю торгівлю Османської імперії. Посланці Людовика XV намагалися втягнути султана у військові суперечки між європейськими монархіями, але султан твердо тримався нейтралітету. Ще ніколи імперія так довго не насолоджувалася миром на своїх кордонахМустафін О. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с. 342-343.
Втім, і у внутрішній політиці це був час спокою, адже вже Махмуд I відзначався незвичною для династії Османів м'якістю та гуманністю — не убив свого попередника, якого усунули від влади, та його синів і взагалі уникав страт, і такою ж була поведінка махмудового брата Османа III.
Кульмінацією «великого замирення» вважають час урядування Рагіпа-паші, великого візира Мустафи III у 1757—1763. У Європі в цей час тривала Семирічна війна, але Османська імперія стояла осторонь, дістаючи від політики невтручання чималий зиск.
Примітки
Література Osmanlı Devleti ve Medeniyeti Tarihi. Editör Ekmeleddin İhsanoğlu 1.Cilt, Istanbul, 1994.