«Трієст» (італ. Trieste)— це науково-дослідний батискаф швейцарського проєктування та італійського виробництва.
Історична довідка «Трієст» був спроєктований швейцарським ученим Огюстом Піккаром на основі його попереднього досвіду створення батискафа «FNRS-2».
У 1952 році професор Піккар розпочав будівництво батискафа — за фінансової та технічної підтримки багатьох установ, компаній і приватних осіб у Трієсті (Італія). Батискаф був спущений на воду 1 серпня 1953 року і отримав назву «Трієст» (TRIESTE). Його було оснащено міцною сферою, виготовленою компанією «Societie Terni», яку спроєктували для занурень на глибину до 6 100 метрів (20 000 футів).
Батискаф «Трієст» був побудований під технічним наглядом Регістра Ллойда (англ.Lloyd’s Register), хоча на той час класифікаційні правила для підводних апаратів ще не існували.
У період з 1953 по жовтень 1957 року батискаф "Трієст" (італ. Batiscafo Trieste), як його називали в Італії, здійснив 48 занурень, досягаючи глибин понад 3 658 метрів (12 000 футів). Ці експедиції не залишилися непоміченими — ані для італійської преси, ані для широкої публіки, ані для тих, хто прагнув увіковічнити її існування та досягнення. Ці успіхи також привернули увагу Військово-морських сил Сполучених Штатів.У 1958 року його придбали ВМС США за 250 000 доларів США, що еквівалентно приблизно 2,7 мільйона доларів у сучасному еквіваленті. Надалі "Трієст" передали до Лабораторії військово-морської електроніки в Сан-Дієго (штат Каліфорнія), куди апарат прибув у грудні 1958 року. Основним завданням «Трієста» стала допомога та підтримка океанографічних досліджень, що проводилися Військово-морськими силами США.У 1960 році «Трієст» став першим пілотованим апаратом, який досяг дна западини Челенджера в Маріанському жолобі — найглибшої точки океанічного дна Землі. Батискаф «Трієст» доставив гідронавтів Дона Волша та Жака Піккара приблизно на 11 000 метрів під воду — тобто близько 11 кілометрів (або 7 миль) у найглибшу частину Тихого океану. Перші прилади апарата зафіксували глибину на рівні 11 521 метр, але пізніше це значення було скориговано до 10 916 метрів. За більш сучасними вимірами, дно Западини Челенджера знаходиться від 10 911 м до 10 994 м нижче рівня моря.
Ця місія була завершальним етапом — серії занурень, проведених ВМС США у Тихому океані поблизу острова Гуам.
Батискаф "Трієст" було виведено з експлуатації у 1964 році. Нині він експонується у музеї — (Washington Navy Yard, округ Колумбія).
Конструкція
Міцний корпус Міцний корпус для екіпажу являв собою ковану та зварену сталеву сферу діаметром близько 2,4 метра із товщиною стінок 9 сантиметрів. Це була єдина частина апарата, розрахована витримувати колосальний тиск глибоководдя.
Сферу виготовила компанія Società Terni. Вона була розрахована на робочу глибину до 6 100 метрів (20 000 футів).
Для серії занурень у Западину Челенджера батискаф «Трієст» оснастили новою міцною сферою, виготовленою на підприємстві у Німеччині. Її встановили на апарат у грудні 1958 року. Конструкція складалася з трьох секцій — екваторіального кільця та двох кришок, які були точно оброблені та з’єднані. Нова сфера також була сталевою, але меншого діаметра — 2,16 м, із товщиною стінок 127 мм, розрахована витримувати тиск 123 МПа. Її маса становила 14,25 т. У корпус був вмонтований один ілюмінатор з акрилового скла.
Система занурення-спливання Міцна сфера була підвішена під «поплавцем» — корпусом у формі підводного човна, виготовленим із тонкої сталі, завдовжки близько 18 метрів (60 футів) і заповненим 83 300 літрами (22 000 галонами) бензину. Поплавець виконував ту саму функцію, що й газова оболонка повітряної кулі. Оскільки бензин приблизно на третину легший за морську воду й майже не стискується, його плавучість забезпечувала утримання апарата навіть під великим тиском.
Для компенсації стискування бензину при температурних перепадах у нижній частині поплавців були встановлені спеціальні клапани, які, пропускаючи морську воду, зрівнювали тиск зовні та всередині поплавця.
Вертикальні рухи «Трієста» контролювалися за принципом повітряної кулі. Для занурення апарат випускав частину бензину, стаючи важчим у воді, а для підйому — скидав баласт. Баласт «Трієста» складався з двох бункерів, розташованих у носовій та кормовій частинах. У кожному з них містилося по чотири тонни чавунного дробу. Електромагніти утримували дріб, змушуючи його злипатися. Коли струм вимикався, дріб висипався у море. Ця система мала властивість «безпечного відмовлення»: у разі збою енергоживлення баласт автоматично скидався, і полегшений «Трієст» спливав на поверхню.
Рушійно-стерновий комплекс Батискаф був оснащений двома невеликими електричними гвинтами, що забезпечували його горизонтальний рух..
Система життєзабезпечення Для підтримки атмосфери всередині міцного корпусу використовувалися балони з киснем, який автоматично подавався в кабіну. Вуглекислий газ видаляли, пропускаючи його через каністри з гідратованим вапном.
Науково-дослідне обладнання
1 акриловий ілюмінатор; забортне освітлення: кварцові дугові лампи;
Див. також
FNRS-2 (батискаф) FNRS-3 (батискаф) Архімед (батискаф) Трієст ІІ (батискаф)
Примітки
Джерела
Література Войтов Д. В. "Подводные обитаемые аппараты" — АСТ, Астрель — Москва — 2002 — 303с.
Інтернет ресурси
Bathyscaph Trieste Alumni Association. A History of the Bathyscaph(s) Trieste as told by the men who operated and supported them (англ.) — The Home of the Bathyscaph Trieste Alumni Association. — Режим доступу: http://www.bathyscaphtrieste.org/. Дата звернення: 17 серпня 2026. — (англ.). First Trip to the Deepest Part of the Ocean. — Geology.com. — Режим доступу: https://geology.com/records/bathyscaphe-trieste.shtml. — Дата звернення: 21 серпня 2026. — (англ.).
Посилання
Історія батискафів. Довгий шлях до дна океану / ScienceUA, 30 липня 2023 р. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=62KBlDLgzKc. — Дата звернення: 18 серпня 2026. — (укр.). How The Mariana Trench Was Discovered. — YouTube. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=yUlR23ASjtw&t=155s. — Дата звернення: 21 серпня 2026. — (англ.). Inside the Sub That Reached Earth's Deepest Point | Bathyscaphe Trieste. — YouTube. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=0KKHYtSLI1g&t=566s. — Дата звернення: 21 серпня 2026. — (англ.).
Документальний фільм «Dive to the Edge of Creation» / National Geographic, 1979 р. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=OnUnR2f9bK0. — Дата звернення: 18 серпня 2026. — (англ.).