Книва (; ) — король готів приблизно у 250—271 роках. Відомий тим, що розбив римське військо у битві при Абриті, в якій загинуло обидва імператори, Децій та Геренній Етруск. Це стало першим в історії випадком вбивства імператора від рук зовнішнього ворога.
Життєпис Походження Книва згадується у праці візантійського історика готського походження VI століття Йордана «Про походження і діяння готів». За його даними, Книва був наступником Остроготи, але належав до іншої династії. Хоча Книва, крім як у Йордана, невідомий з інших джерел, та й у того не названий королем, а згадується тільки по імені, він в цілому розглядається як історична особа.
На думку сучасних українських дослідників, воєнного керманича готів на ім’я «Книва» ніколи не існувало. Публій Геренній Дексіпп, що першим його згадує у «Скіфській війні», не знав, що германці терміном «*knewa (*knewan)» визначали ступінь найближчої спорідненості по чоловічій лінії, тобто, сина та спадкоємця, причому спадкоємця найвизначнішого походження. У війську об’єднаних германських племен таким спадкоємцем міг бути тільки син Остроготи – Унуїл з династії Амалів (Hunuil; дослівно, «той, що не піддається чарам»). Інші варіанти імені: Енвіла, Унвен (Henvila, Unven). За своєю етимологією протогерм. *knewa, *knewan походить від *knee («рід, плем’я»). Звідси ж і прагерм. *kuni, *kunja. Відповідно, *kuniga, *kŭnįga, *kunungaz, *kunigaz дослівно означає «родич (спадкоємець, нащадок) верховного керманича», на той час (250—251 рр.) Остроготи.
Битва при Абриті
Навесні 250 року три військові колони вторглися на землі Римської імперії. Місцем нападу були провінції Дакія і Мезія та частково Фракія. Похід здійснювався під керівництвом готського короля Книви, який, крім свого власного народу, мобілізував і ряд інших племен (карпів , бастарнів , тайфалів і асдінгів-вандалів) та, ймовірно, римських перебіжчиків. Йордан наводить дані про чисельність війська Книви в 70 тис. воїнів. Хід і результат військового походу показують, що готи на той час вже досягли вершини могутності. Сам Книва показав себе як полководець, що володіє аж ніяк не примітивними знаннями в області тактики і стратегії. Його королівська влада, схоже, настільки зміцнилася, що він міг переносити втрати і поразки, не побоюючись того, що його люди негайно розбіжаться.
Після подолання трансалютанского лімесу головному війську Книва вдалося перейти річку Алюту (сучасний Олт). Після цього карпи відділилися від готів і вирушили вгору до Дакії. Книва переправився через Дунай з Челея (сучасне село Гиген), відхилився вниз за течією і вступив до Нижньої Мезії. Третя група, яка, ймовірно, знаходилася під керівництвом вождів Аргайта і Гунтеріха, вже перейшла на той час Нижній Дунай, вторглася до Добруджуи, а згодом дісталася Філіппополя (сучасний Пловдив). У той час як південна армія почала облогу міста, Книва зробив спробу взяти противника в кліщі . Від Нов (суч. Ст'клен, під Свіштова), поблизу гирла річки Ятра (суч. Янтра) готи були відкинуті легатом Мезії та майбутнім римським імператором Требоніаном Галлом. Однак, Книва не повернув назад, а вирушив вгору по Янтрі на південь, щоб з'єднається з іншою групою під Філіппополем. Імператор Децій між тим звільнив Дакію від карпів. Тепер він спробував затримати і розбити готів. Несподівано Децій з'явився під Нікополем, але Книва, вже розграбувавши місто, зник в горах Балканського масиву. Децій переслідував готів у горах і сподівався вже через кілька днів зняти облогу з Філіппополя. Тоді Книва розвернувся і напав на імператорську армію, яка відпочивала після подолання перевалу Шипка в Бероє (суч. Стара-Загора). Тому Децій змушений був спішно повернутися в Нові, на підготовлену Требоніаном Галлом позицію. Тут поблизу Еска він реорганізував свої розбиті загони. Але на це пішли місяці; тільки навесні 251 року римська дунайська армія була готова до наступу, але Філіппополь було втрачено ще влітку 250 року.
Замкнені в місті фракійські загони проголосили імператором Пріска, для того щоб він уклав з готами угоду. Було запропоновано передати неприступне місто готам і брататися з ними. Але готи не виконали угоди — при взятті міста коїлося щось жахливе, легенда розповідає про 100 тис. загиблих. Хто не загинув, той був поведений в полон, в тому числі багато осіб сенаторського звання. Про узурпатора більше ніхто нічого не чув.
Падіння міста дозволило готам грабувати Фракію та Іллірію . Вони не особливо поспішали з поверненням на батьківщину, хоча обидва Деція, батько і син, стояли на півночі, на Дунаї. Не раніше весни 251 року Книва вирушив назад. Обтяжені здобиччю, готи йшли тим шляхом, яким у минулому році рухалася їх південна група, але тепер у зворотному напрямку — на північний схід. Тим часом імператор надав своєму синові, Гереннію Етруску, титул Августа. Після кількох перших успіхів на початку літа 251 року римляни зробили наступ на головні сили готів у Абриті, що знаходився поблизу сучасного болгарського міста Бургас. Книва, що краще знав місцевість, заманив свого супротивника в неозорі болота. Він розділив готське військо на кілька тактичних одиниць, за допомогою яких спробував оточити імператорські загони. Цей маневр вдався, а Децій і його син загинули.
З великими зусиллями Требоніан Галл врятував залишки римської армії, яка проголосила його після цього імператором. Він був змушений дати дорогу готам до Північного Причорномор'я, забраши з собою як здобич безліч людей і багатств, і крім того, згодився платити їм щорічні платежі. Саме тому йому дорікають в зраді і бездарності, хоча насправді його дії були викликані непереборним розвитком подій. Після поразок під Бероєв і Філіппополем, і особливо після катастрофи під Абриті, у нового імператора не було іншого вибору: він мав якомога швидше позбутися готів. Одночасно вибухнула і епідемія чуми, яка лютувала цілий рік, сили імперії були майже виснажені.
Смерть
Книва часто ототожнюється з готським вождем Каннабіхом (Каннабавдою), який відомий тим, що у 271 році зазнав поразки від римського імператора Авреліана та загинув.
Книва у культурі Молодий Книва є одним з головних героїв «Римського циклу» Олександра Мазіна.
Примітки
Йордан. Про походження і діяння гетів. Getica, 101 . Йордан. Про походження і діяння гетів. Getica, 101—102 . Амміан Марцеллін. Діяння. Книга XXXI, 5,17 Йордан. Про походження і діяння гетів. Getica, 103 . Зосим. Нова історія. Книга I, 23 Йордан. Про походження і діяння гетів. Getica, 104 . Історія Августів. Книга XXVI. Божественний Авреліан. XXII. 2
Література Йордан . Про походження і діяння гетів / Вступ. стаття, пров., коммент. Е. Ч. Скржінская . — СПб. : Алетейя, 2013. — 512 с. — (Візантійська бібліотека. Джерела). — ISBN 978-5-91419-854-8 . Хервіг Вольфрам. Готи. Від витоків до середини VI століття / Переклад з німецької Б. Миловидов, М. Щукін. — СПб. : Ювента, 2003. — 654 с. — (Історична бібліотека). — 2 000 прим. — ISBN 5-87399-142-1 . Вус О. В. Гибель Дециев. Разгром римской армии у Абритуса как кульминация Скифской войны 250–251 гг. // Материалы по Археологии и Истории Античного и Средневекового Крыма. – 2018. – Вып. 10. – С. 237–258.