Едуард Дайзенгофер (; 27 червня 1909, Фрайзінг — 31 січня 1945, Арнсвальде) — німецький офіцер Ваффен-СС, оберфюрер СС, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Ранні роки Едуард Дайзенгофер народився 27 червня 1909 року в місті Фрайзінг. Здобув вищу юридичну освіту, став доктором права. 25 травня 1930 року Дайзенгофер вступив в НСДАП (партійний квиток № 250 226), а 1 жовтня 1930 року в СС (службове посвідчення № 3 642). З 9 листопада 1933 командир 1-го штурму 3-го штандарта СС. 18 березня 1934 року перейшов в Лейбштандарт СС «Адольф Гітлер». У червні 1934 року переведений в частини посилення СС і 22 жовтня 1934 призначений командиром взводу у 2-му штурмбанні 2-го штандарту СС. У лютому 1935 переведений в концтабір Дахау, а в квітні зарахований в вартовий загін СС «Верхня Баварія». З квітня 1935 року служив в штандартах частин СС «Тотенкопф».

Друга світова війна 19 жовтня 1939 року стає командиром II батальйону 1-го полку СС «Тотенкопф», а з травня 1940 року — II штурмбанна добровольчого штандарта СС «Нордвест». 22 квітня 1941 призначений командиром запасного піхотного батальйону СС «Ост». З 13 серпня 1941 був командиром I батальйону 9-го піхотного полку СС, а з 1 липня 1942 року — запасного мотоциклетного батальйону СС. Більша частина служби Дайзенгофера пройшла в дивізії СС «Тотенкопф».

У вересні 1942 року він був переведений на викладацьку роботу, а потім служив в Головному оперативному управлінні СС. 20 березня 1944 року Едуард був переведений в 10-ту танкову дивізію СС «Фрундсберг», де він командував 21-м панцергренадерським полком СС. З 6 по 12 серпня 1944 року Дайзенгофер командував 5-ю танковою дивізією СС «Вікінг».

12 серпня 1944 був зарахований в резерв, але вже 30 серпня очолив 17-ту панцергренадерську дивізію СС «Ґьотц фон Берліхінген», на чолі якої залишався до 30 вересня 1944 року. 26 січня 1945 року призначений командиром 15-ї ваффен-гренадерської дивізії СС. 31 січня 1945 року Едуард Дайзенгофер загинув в боях з радянськими військами в районі Арнсвальде.

Звання

Манн СС (9 листопада 1930) Шарфюрер СС (8 липня 1932) Труппфюрер СС (17 травня 1933) Обертруппфюрер СС (21 серпня 1933) Штурмфюрер СС (9 листопада 1933) Унтерштурмфюрер СС (1934) Оберштурмфюрер СС (24 квітня 1934) Гауптштурмфюрер СС (15 вересня 1935) Штурмбаннфюрер СС (2 жовтня 1938) Оберштурмбаннфюрер СС (20 квітня 1942) Штандартенфюрер СС (20 квітня 1944) Оберфюрер СС (1 січня 1945)

Нагороди

Цивільний знак СС (№2 013) Почесний кут старих бійців (лютий 1934) Йольський свічник (16 грудня 1935) Знак учасника зльоту СА в Брауншвейзі 1931 Почесна шпага рейхсфюрера СС Кільце «Мертва голова» Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в бронзі Спортивний знак СА в бронзі Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років) Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років) Нагрудний знак «За поранення» в чорному (20 червня 1940) в сріблі Залізний хрест 2-го і 1-го класу (26 червня 1940) — отримав 2 нагороди одночасно. Штурмовий піхотний знак в сріблі Орден Хреста Свободи (Фінляндія) 4-го класу з мечами 3-го класу з мечами (19 грудня 1941) Німецький хрест в золоті (29 квітня 1942) як штурмбаннфюрер СС і командир I батальйону 1-го піхотного полку СС «Тотенкопф» Лицарський хрест Залізного хреста (8 травня 1942) як штурмбаннфюрер СС і командир I батальйону 1-го піхотного полку СС «Тотенкопф» Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (21 липня 1942) Дем'янський щит Нагрудний знак ближнього бою в сріблі (1944)

Див. також Мартін Кольрозер Гайнц Ламмердінг Вальдемар Фегелейн Карл фон Оберкамп Фріц Фрайтаг

Джерела

Schulz, Andreas, Wegmann Günter, Zinke, Dieter: Die Generale der Waffen-SS und Polizei: Lammerding-Plesch, Biblio-Verlag, 2003, ISBN 978-3-7648-2375-7.

Yerger, Mark C. (2005). German Cross in Gold Holders of the SS and Police, Volume 2, "Das Reich: " Karl-Heinz Lorenz to Herbert Zimmermann. San Jose, CA: R. James Bender Publishing. ISBN 0-912138-99-8