Болеслав Балзукевич (, , *12 лютого 1879, Вільно — †13 лютого 1935, там само) — польський скульптор. Автор медальйонів, реалістичних скульптурних груп («Емігранти», «Сироти», «Війна», 1905-1908), погруддя Адама Міцкевича, Йоахіма Лелевеля. Створив низку надгробних пам'ятників для некрополів Вільнюса.
Професор віленського Університету Штефана Баторія, очільник кафедри скульптури університету (1919-1935).
Біографія Народився в сім'ї віленського різьбяра Вінцента Балзукевича, брат художника Юзефа Балзукевича і художниці Люції Балзукевич.
Початкову художню освіту здобув у віленській Художній школі І. П. Трутнєва (1897-1902). У 1897-1902 навчався у краківській Академії мистецтв, в 1902-1903 продовжив навчання в Парижі. Жив у Вільні з 1903 або з 1904 до 1907 або 1908. У Парижі разом з Антонієм Вівульським відливав пам'ятник Грюнвальдській битві, брав участь у виставках. З 1919 знову жив у Вільні. Був професором кафедри скульптури Університету Штефана Баторія.
Похований на цвинтарі Расу у Вільні.
Творчість Одна з найважливіших робіт Балзукевича — алегорична постать Електрики на кутовий вежі будівлі віленської теплоелектростанції (вільнюська ТЕЦ) на березі Вілії (нині Музей енергетики, вул. Рінктінес 2, ). Скульптура «Електра» (висота 4 м) була встановлена в 1902. Вона зображала фігуру жінки з лавровим вінком на голові, що тримає в правій руці електричну лампу; піднесена вгору ліва рука сповіщає про нову світлу еру. У її ніг — фігура людини, що затуляє лівою рукою очі від сліпучого світла.
У 1957 або в 1958 статуя була знята; за твердженням історика архітектури Вільнюса Владаса Дрьоми, в 1970 вона була знищена. У 1994 статуя була відновлена скульптором Пятрасом Мазурасом за старими фотографіями і в 1995 встановлена на колишньому місці (бронза, висота 4 м).
Святий Яцек У 1901 (за іншими відомостями, в 1908 при реконструкції каплиці Святого Яцека (святий Гіацинт) біля колишньої міської застави (нині на перехресті вулиць Басанавічяуса та Муйтінес , звідки починаються проспект Саванорю , і вулиця С. Конарскьо ) на ажурній вежі, колишня занепала дерев'яна статуя святого була замінена новою, створеною Балзукевичем. Статуя вагою 130 кг, висотою 2 м (за одними відомостями, з бронзи, за іншими — з міді зображує святого, одягненого в чернечий хабіт (гарніш), з монстранцією в правій руці і з статуєю Пресвятої Діви Марії з немовлям Ісусом в лівій, які він, по переказами, чудесним чином врятував під час навали татар, забравши зі своєї церкви і пройшовши по водній поверхні річки. Така ж скульптура Святого Яцека (з іншого матеріалу) встановлена в ніші бічного фасаду костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Жверинасі в Вільнюсі.
Інші роботи Балзукевич також відомий як автор пам'ятника композитору Станіславу Монюшко в сквері біля костелу Святої Катерини (1922; погруддя Монюшко встановлене на постаменті, що залишився від пам'ятника Олександру Пушкіну.
У 1929 до 350-річчя Віленського університету в нішах будівлі аули були встановлені алегоричні фігури Істини і Краси роботи Болеслава Балзукевича. Після Другої світової війни вони були знищені.
Скульптор створив пам'ятник відомому банкіру і меценату Юзефу Монтвіллу в сквері біля францисканського костелу Вознесіння Пресвятої Діви Марії на вулиці Трокскій (нині Траку ; архітектор Ян Бровскій). Скульптура створена в 1911, пам'ятник поставлений в 1935, за іншими відомостями в 1931, до двадцятиріччя смерті Монтвілла. Пам'ятник являє собою бронзову фігуру Монтвілла (висотою 1,7 м), що сидить в кріслі на гранітному постаменті заввишки 2,2 м.
Автор медальйонів, реалістичних скульптурних груп («Емігранти», «Сироти», «Війна», 1905-1908), погруддя Адама Міцкевича, Йоахіма Лелевеля, меморіальних таблиць Антонію Вівульському та іншим. Створив надгробні пам'ятники на могилі брата Юзефа Балзукевича на цвинтарі Расу.
У 1933 на могилі поета, публіциста і журналіста Чеслава Янковського на цвинтарі Расу був встановлений пам'ятник за проектом Балзукевича і Фердинанда Рущіца у вигляді обеліска з урною нагорі, барельєфним портретом Янковського і написом латинською мовою «Qui nunquam queivit quiescit» («Покоїться той, хто ніколи не мав спокою»).
Джерела Vilniaus Dailės draugija 1908—1915. Parodos katalogas. Vilnius: Lietuvos dailės muziejus, 1999. ISBN 9986-669-12-X. P. 39—40. Michał Brensztejn, w: Polski Słownik Biograficzny. T. 1. Kraków: Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935, s. 254. Reprint: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków 1989, ISBN 8304034840