Термін архітектура Англії охоплює архітектуру на території нинішньої країни Англії і в історичному Королівстві Англії. Термін може також бути використаний для позначення будівель, створених під англійським впливом або англійськими архітекторами в інших частинах світу, особливо в англійських, а потім британських колоніях та Імперії, яка переросла у Співдружність націй.

Крім англо-саксонської архітектури, основні форми ненародної архітектури в Англії до 1900 року виникли в інших місцях Західній Європі, головним чином у Франції та Італії, хоча архітектура 20-го століття в стилі модернізм виникла під європейськими і американськими впливами. Кожен з цих іноземних стилів був асимільований в англійську архітектурну культуру і породив локальні варіації та інновації, створивши самобутні національні форми. Серед найхарактерніших стилів, що утворились в Англії, — перпендикулярна готика пізнього середньовіччя, висока вікторіанська готика і «стиль королеви Анни».

Доісторична архітектура

Найранніми відомими прикладами архітектури в Англії є мегалітичні гробниці неоліту, наприклад, Вейландська кузня і Вест Кеннет Лонг Барроу. Такі кромлехи поширені на більшій частині Атлантичної Європи: сучасній Іспанії; Бретані; Великій Британії та Ірландії. Радіовуглецеве датування показало, як зазначає історик Джон Девіс, що вони є «першою суттєвою, постійною спорудою людини, і що найранішні з них майже на 1500 років старше перших єгипетських пірамід.» Неолітичні генджі в Ейвбері і Стоунхенджі є двома найбільшими і найвідомішими мегалітичними пам'ятками в світі. Споруда вважається річним календарем, але причина такого масивного розміру невідома з достатньою точністю, припущення включають сільське господарство, культове використання та інтерпретацію космосу. З іншими довколишніми пам'ятками, в тому числі Сілбері-Хілл, Бекгемптон Авеню і Вест Кеннет Авеню, вони утворюють об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою «Стоунхендж, Ейвбері та прилеглі археологічні об'єкти».

В Англії можна побачити численні приклади архітектури бронзової та залізної доби. Однією з форм є иегалітичні поховальні монументи (окремі кургани або іноді кам'яні ящики, вкриті турами); іншою — земляні оборонні укріплення, знані як городища, такі як Дівочий замок і Замок Кедбері. Археологічні дані свідчать про те, що місцева британська архітектура залізної доби мала тенденцію до круглих будинків ().

Римська архітектура Римський період сприяв будівництву перших великих будівель у Великій Британії, але дуже мало з них вціліло над землею, крім укріплень. Вони включають частини Адріанового валу, міських стін Честера і прибережні форти, наприклад, в Портчестері, Певенсі і Бург Касл, які вціліли шляхом включення в більш пізні замки. Інші збережені споруди включають маяк в Дуврському замку (зараз частина церкви). У більшості випадків, тільки фундаменти, підлоги і основи стін свідчать про структуру колишніх будівель. Деякі з них були мали великі розміри, напр. палац у Фішборні і терми в Баті. Більш суттєві будівлі римського періоду в Англії суворо дотримувались стилів римських споруд в інших місцях, а традиційні будівельні методи залізної доби залишались у загальному користуванні для більш скромних осель, особливо в сільській місцевості.

Середньовічна архітектура

Англосаксонська архітектура

Архітектура англосаксонського періоду збереглася тільки у формі церков, єдиних споруд крім укріплень, які в той час зазвичай будували з каменю. Найранішні зразки датуються 7 століттям, зокрема у Брадвел-он-Сі і Ескомбі, але більшість вцілілих об'єктів — з 10-го і 11-го століть. В результаті систематичного знищення і заміни англійських соборів і монастирів норманами, ніяких великих англосаксонських церков не збереглося; найзбереженіший приклад знаходиться в Бріксворті.

Основним матеріалом був тесаний камінь, який іноді супроводжувався деталі з повторно використаної римської цегли. Англосаксонські церкви, як правило, високі і вузькі і складаються з нави і більш вузького вівтаря; вони часто супроводжуються західною вежею. Деякі мають портик (відкрите приміщення) на захід чи на північ і південь, створюючи хрестоподібний план. Характерні особливості включають «квойни» () — кладку кутів, чергуючи вертикальні і горизонтальні блоки, і маленькі вікна з закругленим або трикутним верхом, глибоко втоплені або в групах по два-три, поділених приземкуватими колонами. Найпоширенішим видом зовнішньої орнаменту є лізени (тонкі вертикальні або горизонтальні смуги виступаючого каменю), зазвичай у поєднанні з глухою аркадою. Яскраві приклади такого орнаменту можна побачити у Ерлс Бартон, Бредфорд-он-Ейвон і Бартон-апон-Хамбер.

Норманська архітектура

В 11 столітті нормани мали одну з провідних у Європі романську архітектуру; цей стиль вже почав впливати на англійське церковне будівництво до 1066 року, але стала переважним в Англії з величезною хвилею будівництва, яке послідувало після Нормандського завоювання. Нормани знищили більшу частину англійських церков і побудували романські замінники; цей процес охопив всі англійські кафедральні собори. Але більшість з них були пізніше частково або повністю перебудовані в готичному стилі, хоча багато хто все ще зберігає істотні романські частини; Даремський собор практично єдиний залишився переважно романською спорудою (поряд з соборами святого Албана та Саутвела, які належали до абатств в середньовічний період). Навіть Даремський собор має значні перехідні риси між романікою та готикою. Для романських церков були характерні округлі арки, аркади, які спирались на масивні циліндричні стовпи, хрещаті склепіння і барельєфне скульптурне оздоблення. До виключно норманських особливостей належали патерни декоративних шевронів.

Після вторгнення, Вільгельм I і його лорди збудували численні дерев'яні  замки мотт і бейлі, щоб нав'язати свій контроль над місцевими жителями. Багато згодом були перебудовані в кам'яні, починаючи з лондонського Тауера.

Збереглася дуже невелика кількість приватних норманських будівель, наприклад, Єврейський будинок у Лінкольні; особняки у Салтфорді і Бутбі Пагналлі; і укріплені садиби, такі як замок Окем.

Народна архітектура

Мало що вціліло з простонародної архітектури середньовічного періоду через використання для її створення швидкопсувних матеріалів. Більшість житлових будинків були побудовані на дерев'яному каркасі, як правило, з заповненням мазанкою. Дахи, як правило, були вкриті соломою, але використовувався і дерев'яний гонт, а з 12-го століття — черепиця і сланцевий шифер в деяких областях Англії. Приблизно в 12 столітті з'явився вигнутий каркас (cruck), що дозволив збільшити розміри фахверкових будинків. Як правило, будинки цього періоду мали в основі великий зал, відкритий від підлоги до даху. Один відсік на кожному кінці залу був розділений на два поверхи і використовується для обслуговування і окремих кімнат для власника. Будівлі, що збереглися від цього періоду, включають оточені ровом садиби, з яких Айтем Моут є яскравим прикладом пізнього середньовіччя, та велденські зальні будинки, такі як Алфрістонський будинок духовенства.

Перехідний стиль Тюдор

Тюдорський період — перехідна фаза, в якій органічна наступність і технічні інновації середньовічної епохи поступалися століттям, в архітектурі яких переважають послідовні спроби відродити історичні стилі.

Стиль Перпендикулярної готики досяг своєї кульмінації в період правління Генріха VII і перші роки правління Генріха VIII, з будівництвом каплиці Королівського коледжу в Кембриджі і каплиці Генріха VII у Вестмінстерському абатстві. Втім, Реформація фактично зупинила будівництво церков в Англії і ця зупинка тривала в більшості регіонів країни до 19 століття.

На час ступу Генріха VII на престол замкове будівництво в Англії підійшло до кінця і за правління Тюдорів поширились показно неукріплені заміські будинки і палаци, побудовані з каменю або цегли, яка вперше стала поширеним будівельним матеріалом в Англії саме в цей період. Характерні особливості раннього стилю Тюдор включали величні надбрамні будинки (рудимент замків), сплощені стрілчасті арками в манері перпендикулярної готики, вікна з квадратним верхом, декоративні форми щипців і великі декоративні димоходи. До видатних збережених прикладів палацової архітектури раннього стилю Тюдор належать палаци Гемптон Корт і Лейер-Марні-Тауер.

Протягом 16-го століття класичні риси, позичені з архітектури епохи Відродження в Італії, справляли все більший вплив, спочатку на зовнішній декор, а потім і на всю форму будівлі, а використання середньовічних рис відповідно занепало. Цей розвиток породив розкішні кам'яні житла або будинки-вундеркінди (), такі як Хардвік-холл і Монтакьют Хаус.

Відродження стилів

Архітектура Стюартів

У 17 столітті подальше просування класичних форм подолало еклектику англійської архітектури епохи Відродження, який поступився місцем більш єдиному стилю, похідному від континентальних зразків, переважно з Італії. Це тягло за собою відступ від структурної вишуканості форм готичної архітектури до форм, похідних від більш примітивних методів будівництва класичної античності. Цей стиль характеризується квадратними або круглими верхівками вікон і дверей, пласкими стелями, колонадами, пілястрами, фронтонами і куполами. Класична архітектура в Англії, як правило, була відносно простою у порівнянні із сучасною їй архітектурою бароко континенту, оскільки на неї впливав насамперед палладіанський стиль Італії. Його вперше привіз до Англії Ініго Джонс, а його типовим прикладом є Квінз-гаус в Гринвічі.

Велика лондонська пожежа 1666 року спричинила реконструкцію більшості міста, що зробило його єдиною частиною країни, яка побачила значну кількість церковного будівництва між Реформацією і 19 століттям. Сер Крістофер Рен був найнятий, щоб замінити багато зруйнованих церков, але його майстер-план відновлення Лондона в цілому було відкинуто. Церкви Рена ілюструють характерний англійський підхід до церковного будівництва в класичній манері, який великою мірою відкидав куполи, характерні для континентального бароко, і використовував широкий спектр дзвіниць різних форм, експериментальні зусилля у намаганні знайти заміну готичному шпилю в класичному стилі. Однак, купол мав дуже важливе місце в грандіозній будівлі Рена — соборі Святого Павла, єдиному англійському собор, хоча б частково виконаному у подобі класичної традиції.

Наприкінці 17-го століття в Англію повсюдно проникла архітектура в стилі бароко, варіант класицизму, що характеризується важким і демонстративно складним декором. Величні заміські будинки в стилі бароко почли з'являтися в Англії 1690-ті роки, наприклад Чатсворт-хаус і замок Ховард. Найзначнішими архітекторами англійського бароко після Рена були сер Джон Ванбру і Ніколас Хоксмор, які адаптували стиль бароко до англійських смаків в таких будинках, як Бленгеймський палац, Сітон Делавал Холл і Істон Нестон.

Георгіанська архітектура

У 18 столітті відбувся поворот від розкоші бароко до більш суворого підходу до класицизму. Цей зсув спочатку спричинив повернення до італійського палладіанства, яке було характерна для ранніх проявів класичної архітектури в Англії. Пізніша неокласична архітектура все більш і більш ідеалізувала давньогрецькі форми, які розглядалися як класицизм в своїй первісній «чистоті», на відміну від римських форм, тепер розглядалися як вироджені. Заміські будинки, що представляють цей стиль, включають Вобернське абатство і Кедлстон-голл. Цей період також бачив появу все більш планового підходу до розширення міст, а також систематичного та одночасного будівництва цілих вулиць або площ, або навіть цілих районів, що породило нові форми національних будівель, терас і півмісяця, як, наприклад, у Баті і в Блумсбері і Мейфер в Лондоні. Серед відомих архітекторів, які творили у цю епоху, були Роберт Адам, сер Вільям Чемберс, Джон Вуд і Джеймс Ваєтт.

Вікторіанська архітектура