Андрі́й Андрі́йович Вла́сов ( , село Ломакіно, Російська імперія (зараз Нижньогородська область, Російська Федерація) — 1 серпня 1946, Москва, РРФСР) — російський радянський воєначальник, під час Другої світової війни перейшов на бік нацистської Німеччини та очолив низку російських колабораціоністських організацій. Колишній радянський генерал-лейтенант. Під час Любанської наступальної операції 20 квітня 1942 року був призначений очільником. Потрапивши в оточення другої ударної армії, після її розгрому потрапив до німецького полону і почав співпрацювати з нацистами, ставши керівником військової організації з радянських військовополонених — Російської визвольної армії (РВА, ). 1945 року полонений РСЧА, 1946 року засуджений за звинуваченням у державній зраді, позбавлений звання генерала-лейтенанта та всіх державних нагород. За наказом військової колегії Верховного Суду СРСР був страчений за допомогою повішення 1 серпня 1946 року.
Біографія Майже все, що відомо про життя Власова до полону, стало відомим з його власних розповідей друзям і однодумцям, які познайомилися з ним або після початку радянсько-німецької війни, або під час його перебування в полоні, коли він номінально став ідейним керівником Російського визвольного руху, і які описали свої спогади про нього.
Народився 14 вересня 1901 року в селі Ломакіно нині Гагінського району Нижньогородської області. Росіянин. Був тринадцятою дитиною, молодшим сином. Сім'я жила в бідності, що заважало батькові виконати його бажання — дати всім своїм дітям освіту. За навчання Андрія довелося платити старшому братові — Івану, який послав брата отримати духовну освіту в семінарію в Нижній Новгород. Навчання у семінарії перервала революція 1917-го року. 1918 року Андрій пішов вчитися на агронома, але 1919 року був призваний до Червоної армії.
У лавах Червоної армії (до початку німецько-радянської війни) У Червоній армії з 1919 року. Після закінчення чотиримісячних командирських курсів став командиром взводу і брав участь у боях зі Збройними силами Півдня Росії на Південному фронті. Служив у 2-й Донський дивізії. По ліквідаціі білих військ на Північному Кавказі дивізію, в якій служив Власов, перекинули в Північну Таврію проти військ Врангеля. Власова призначили командиром роти, потім перевели в штаб. Наприкінці 1920 року загін, в якому Власов командував кінною і пішою розвідками, перекинули на ліквідацію повстанського руху Махна.
З 1922 року Власов посідав командні і штабні посади, а також викладав. 1929 року закінчив Вищі армійські командні курси. 1930 року вступив до ВКП(б). 1935 року став слухачем Військової академії імені М. В. Фрунзе. Історик А. Н. Колесник стверджував, що в 1937—1938 роках Власов був членом трибуналу Ленінградського і Київського військових округів. За цей час трибунал не виніс жодного виправдального вирокуЦит. по Коняєв Н. М. Власов. Дві особи генерала — М.: Вече, 2003. с. 14. З серпня 1937 року командир 133 стрілецького полку 72-ї стрілецької дивізії, а з квітня 1938 помічник командира цієї дивізії. Восени 1938 року направлений у Китай для роботи у складі групи військових радників, що свідчить про повну довіру до Власова з боку політичного керівництва З травня по листопад 1939 року виконував обов'язки головного військового радника. На прощання, перед від'їздом з Республіки Китай, Чан Кайши нагородив його орденом Золотого Дракона, дружина Чан Кайши подарувала Власову годинник. І орден, і годинник відібрані владою у Власова після повернення до СРСР.
У січні 1940 року генерал-майор Власов призначений командиром 99-ї стрілецької дивізії, яку в жовтні того ж року нагороджено перехідним Червоним Прапором і визнано найкращою дивізією Київського військового округу. Маршал Тимошенко називав дивізію найкращою в усій Червоній армії. За це Власова нагородили золотим годинником і орденом Червоного Прапора. Газета «Червона Зірка» надрукувала статтю про Власова, у якій вихвалялись його військові здібності, його увага і турбота про підлеглих, точне й ретельне виконання своїх обов'язків.
В автобіографії, написаній у квітні 1940 року, зазначав: "Ніяких сумнівів не мав. Завжди стояв твердо на генеральній лінії партії і за неї завжди боровся "Генерал Андрій Власов | Автобіографія на комбрига Власова Андрія Андрійовича
У січні 1941 року Власов призначений командиром 4-го механізованого корпусу Київського особливого військового округу, а через місяць нагороджений орденом Леніна.
На початку радянсько-німецької війни Війна для Власова розпочалась під Львовом, де він обіймав посаду командира 4-го механізованого корпусу. За вмілі дії отримав подяку, і за рекомендацією Хрущова призначений командувачем 37-ю армією, яка захищала Київ. Після жорстоких боїв розрізнені з'єднання цієї армії зуміли пробитися на схід, а сам Власов був поранений і потрапив у госпіталь.
Один з учасників оборони Києва та майбутній Герой Радянського Союзу Ареф'єв К. А. залишив спогади про генерала Власова в останні дні боїв в київському оточенні. У вересні 1941-го р. Ареф'єв займав посаду начальника штаба київського бронепотягу «Літер А». Брав участь у невдалих спробах 37-ї армії (командувач генерал-майор А. А. Власов) в районі Баришівка — Березань — Яготин прорватися із київського оточення. Коли бронепотяг вийшов із строю Ареф'єв пристав до зведеної групи під керівництвом командувача армії Власова, що в останні дні вересня перебувала у болотах на р. Трубіж приблизно між селами Гланишів — ПристромиКайнаран А. В. «Бронепоезда 41-го: Юго-Западное направление» — Житомир: Волинь, 2012—204 с. — ISBN 978-966-690-162-3, сторінки 114—115.:
Як видно, Власов на цьому етапі залишався вірним присязі та намагався організовано вивести своїх підлеглих із оточення.
У листопаді 1941 року Сталін викликав Власова і наказав йому сформувати 20-у армію, яка б входила до складу Західного фронту і брала участь в битві за Москву.
5 грудня в районі села Червона Поляна (що знаходиться за 32 км від Московського Кремля) радянська 20-а армія під командуванням генерала Власова зупинила частини німецької 4-ї танкової армії, зробивши вагомий внесок у перемогу під Москвою. За радянських часів з'явилася документально необґрунтована і недостовірна версія, що сам Власов у цей час був у госпіталі, а бойовими діями керував або командувач оперативною групою Лізюков, або начальник штабу Сандалов.
Долаючи запеклий опір противника, 20-та армія вибила німців з Солнєчногорська і Волоколамська. 13 грудня 1941 Радінформбюро опублікувало офіційне повідомлення про відбиття наступу німців під Москвою і надрукувало в ньому фотографії командирів, які особливо відзначилися під час оборони столиці. Серед них був і Власов. 24 січня 1942 року за ці бої Власова нагородили орденом Червоного Прапора і присвоїли звання генерал-лейтенанта.
Після успіхів під Москвою Власова у військах, слідом за Сталіним, називають не інакше як «рятівник Москви». За завданням Головного політуправління про Власова пишеться книга під назвою «Сталінський полководець». Фахівець з історії Другої світової війни в СРСР Джон Еріксон називав Власова «одним з улюблених командирів Сталіна». Власову дозволяли давати інтерв'ю закордонним кореспондентам, що говорить про довіру до Власова з боку найвищого політичного керівництва країни.
В 2-й ударній армії
7 січня 1942 року почалася Любанська операція. Війська 2-ї ударної армії Волховського фронту, створеного для зриву наступу німців на Ленінград і подальшого контрудару, успішно прорвали оборону противника біля населеного пункту Мясной Бор (на лівому березі річки Волхов) і глибоко вклинилися в його розташування (в напрямку Любані). Але не маючи сил для подальшого наступу, армія опинилася у важкому становищі. Противник кілька разів перерізав її комунікації, створюючи загрозу оточення.
8 березня 1942 року генерал-лейтенанта Власова призначили заступником командувача військами Волховського фронту. 20 березня 1942 року командувач Волховським фронтом Мерецков відправив свого заступника Власова на чолі спеціальної комісії в 2-гу ударну армію (генерал-лейтенант Кликов). «Три доби члени комісії розмовляли з командирами всіх рангів, з політпрацівниками, з бійцями», а 8 квітня 1942 року, склавши акт перевірки, комісія відбула, але без генерала Власова. Тяжкохворого генерала Кликова 16 квітня зняли з посади командуючого армією і літаком відправили в тил.«У квітні 1942 року я тяжко захворів. Довелося відправитися в госпіталь. На моє місце був призначений новий командувач» за книгою
20 квітня 1942 року Власова призначили командувачем 2-ї ударної армії, залишивши за сумісництвом заступником командувача Волховського фронту.
Протягом травня-червня 2-га ударна армія під командуванням А. А. Власова робила відчайдушні спроби вирватися з мішка.
Нацистський полон
Командувач Волховською оперативною групою генерал-лейтенант Хозін не виконав директиви Ставки (від 21 травня) про відведення військ армії. У результаті 2-а ударна армія опинилася в оточенні, а самого Хозіна 6 червня усунули з посади. Заходами, вжитими командуванням Волховського фронту, вдалося створити невеликий коридор, через який виходили розрізнені групи виснажених і деморалізованих бійців і командирів.
25 червня противник ліквідував коридор. Покази різних свідків не пояснюють, де ж ховався генерал-лейтенант Власов три наступних тижні — блукав лісом або ж існував якийсь запасний КП, до якого пробиралася його група. Роздумуючи про свою долю, Власов порівнював себе з генералом Самсоновим, який також командував 2-ю армією і також потрапив до німецького оточення. Самсонов застрелився. За словами Власова, його відрізняло від Самсонова те, що останній мав за що з гідністю віддати своє життя. Власов вирішив, що вбивати себе в ім'я Сталіна він не стане.
11 липня 1942 року в селі старовірів Туховежі Власов потрапив у полон до армії вермахту.
Співробітництво з Третім Рейхом
Перебуваючи у Вінницькому військовому таборі для полонених вищих офіцерів, Власов погодився співпрацювати з нацистами і очолив «Комітет визволення народів Росії» () і «Російську визвольну армію», складені з полонених радянських військовослужбовців.
Не збереглося жодної світлини цього періоду життя Власова, на яких він був би одягнутий у нацистську військову форму (що відрізняло Власова від його підлеглих). Він завжди носив спеціально пошитий для нього через його кремезну статуру простий мундир військового крою кольору хакі з широкими обшлагами і формені штани з генеральськими лампасами. Ґудзики на мундирі були без військової символіки, на мундирі — ніяких знаків розрізнення чи нагород, зокрема, не носив емблеми РОА на рукаві. Тільки на генеральському кашкеті він мав біло-синьо-червону кокарду РОА.
Власов написав відкритий лист «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом».Відкритий лист «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом» генерала Власова Крім того, підписував листівки, що закликали повалити сталінський режим, які згодом розкидалися німецькою армією з літаків на фронтах, а також поширювалися серед військовополонених.
На початку травня 1945 року між Власовим і Буняченком виник конфлікт — Буняченко прагнув підтримати Празьке повстання, а Власов умовляв його не робити цього і залишитися на боці німців.Празьке повстання: як все було насправді На переговорах у північночеських Козоїдах вони не домовилися і їхні шляхи розійшлися. + Листівки Власова 1942 року
Власов під час прийому командувача Російської Визвольної армії Листівка «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом» (сторінка 1) Листівка «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом» (сторінка2)
Полонення Червоною армією, суд і страта