Геронтоло́гія (від  — стара людина і  — слово, знання) — розділ біології та медицини, наука, яка вивчає механізми і процеси, що зумовлюють старіння живих організмів, зокрема людини.

Виникла близько століття тому. Складовими частинами геронтології є геріатрія — вчення про хвороби, пов'язані з інволюційними змінами, а також особливості лікування та профілактики захворювань у літньому й старечому віці, герогігієна, яка вивчає питання загальної та спеціальної гігієни людей старших вікових груп, і геронтопсихологія, яка вивчає психо-поведінкові особливості людей похилого та старого віку.

Визначення терміна Геронтологія загалом є міждисциплінарною наукою, та поділяється на кілька напрямків. Соціальна геронтологія вивчає соціальні та психологічні аспекти старіння, як і ефекти старіння населення. Біогеронтологія вивчає біологічні аспекти старіння. Геріатріка, що часто вважається окремою від геронтології наукою, вивчає хвороби похилого віку та методи боротьби з ними. Біомедична геронтологія поєднує останні два напрямки, намагаючись знайти практичні засоби збільшення тривалості життя.

Історія Значний внесок у становлення і розвиток цієї науки внесли І. І. Мечников, В. Коренчевський, М. М. Амосов Також в розуміння вікових процесів розвитку і причин старіння вніс вклад Володимир Дильман. Академік Володимир Фролькіс висунув адаптаційно-регуляторну теорію вікового розвитку (з генно-регуляторної гіпотезою старіння). Згідно з ним, первинні механізми старіння пов'язані зі зміною регуляції активності генів, регуляції їх експресії та репресії. Також висунув теорію вітаукту — в ході еволюції, поряд з процесами старіння, виникають механізми активної протидії їм — процеси вітаукту (антистаріння). В. В. Фролькіс запропонував також кілька гіпотез і концепцій: концепцію етагенезу для опису життєвого циклу організму в цілому (від зиготи до смерті); гіпотезу про інвертори (внутрішньоклітинні регулятори плазматичних мембран) — припущення про існування внутрішньоклітинних регуляторів стану плазматичних мембран, які синтезуються в ядрі, синтез інверторів з віком зменшується, що зумовлює зміни в збудливості клітин, чутливості їх до дії гормонів; концепцію про стрес-вік-синдромі, постулював на основі подібності численних фізіологічних, біохімічних і структурних проявів старіння і стресу.

Соціальна геронтологія Це громадська дисципліна, розділ геронтології, покликаний вирішувати демографічні, соціально-економічні проблеми старіння. Термін «соціальна геронтологія» ввів Е. Стігліц (1940 рр). Офіційно закріпився в 1960 році.

Існує чотири напрямки соціальної геронтології як науки: Вивчення впливу старості на особистість, на зміну цінностей, потреб людини, його поведінки і способу життя в старості. Дослідження стану літньої людини в групі, взаємодія в сім'ї, колективі, з друзями, а також вивчення специфіки груп, що складаються з людей похилого віку. Вивчення літніх людей в суспільстві в цілому. Літні розглядаються як певна демографічна спільність і вона (спільність) впливає на соціальні процеси і сама перебуває під впливом соціальних процесів. Вивчення впливу різних медичних препаратів на певні функції організму в різних вікових групах, яка дозволяє призначати препарати літнім людям виходячи з ряду важливих факторів.

Див.також Геріатрія Персоналізована медицина Регенеративна медицина Старіння Біохімія старіння Фероптоз Омолодження Біохакінг Трансгуманізм Здоровий спосіб життя

Примітки

Джерела

Посилання Державна установа "Інститут геронтології ім.Д.Ф.Чеботарьова НАМН України" Aging Research Centre University of Southern California Davis School of Gerontology See also the art-project: "Dialogue with the High Age" Вечный Разум: "Новости современной Геронтологии" Программа "Наука против старения"