Космічна війна — бойові дії, що відбуваються у космічному просторі, тобто за межами атмосфери. Також космічна війна включає у себе дії земля-космос, такі як атака супутників що відбувається з поверхні Землі, як і дії космос-космос, такі як супутники, що атакують інші супутники.
Це поняття не включає використання супутників для шпигунства, спостереження або . Воно технічно не включає дії космос-земля, коли орбітальні об'єкти безпосередньо атакують поверхню землі, моря або повітряні об'єкти, але громадськість та засоби масової інформації часто використовують цей термін для включення будь-якого конфлікту, який включає космос, як театр операцій, незалежно від запланованої мети. Наприклад, можна було б описати систему швидкої доставки, в якій війська розгортаються з орбіти, як "космічна війна", не дивлячись на те, що американські військові використовують термін, як описано вище.
На початку 1960-х років військові Сполучених Штатів випустили фільм названий Космос та національна безпека (), який зображував космічну війну. Від 1985 до 2002 року існувало Космічне командування Сполучених Штатів, яке у 2002 році було об'єднане із Стратегічним командуванням Сполучених Штатів. Космічні війська Росії створені 10 серпня 1992 року і стали окремим родом сил збройних сил Росії 1 червня 2001 року і потім були заміщені військами повітряно-космічної оборони Росії починаючи з 1 грудня 2011 року.
За всю історію людства відомо лише кілька випадків космічної війни і всі вони відносяться до тренувальних польотів, а не реальних випадків протистояння ворогуючих сторін. У середині 1980-х пілот Повітряних сил Сполучених Штатів на винищувачі F-15 успішно збив супутник зв'язку на орбіті у 555 км.
У 2007 році Китай використав ракетну систему, щоб знищити один зі своїх застарілих супутників (див. ) та у 2008 році Сполучені Штати схожим чином знищили свій супутник USA 193, що вийшов з ладу. рік будь-які людські жертви внаслідок конфлікту у космічному просторі відсутні.
Регулювання космічних обмежень або регулювання конфліктів у космосі та обмеження розміщення , а особливо ядерної зброї, відбувається за допомогою міжнародних угод.
Історія
Ранні спроби ведення космічної війни були спрямовані на дії космос-космос, оскільки системи земля-космос вважалися надто повільними та занадто ізольованими земними атмосферою та тяжінням щоб бути ефективними. Історія активного розвитку космічної війни бере свій початок у 1960-х, коли у Радянському Союзі було розпочато програму «Алмаз», що була покликана забезпечити можливість вести спостереження з орбіти, як за поверхнею, так і за ворожими супутниками, а за потреби і збивати їх. Схожі плани у Сполучених Штатах вилились у проект , який складався з модифікованих капсул «Джеміні», які були б в змозі розгорнути зброю і виконувати спостереження.
На ранніх стадіях випробування космічної радіоелектронної боротьби, у 1962 році відбулось, так зване, випробування , під час якого Сполучені Штати підірвали у космосі запущену з поверхні Землі ядерну боєголовку, для оцінки ефектів електромагнітного імпульсу. Результатом став вихід з ладу багатьох, тоді активних орбітальних супутників, як самих Штатів, так і Радянського Союзу. Шкідливі і цілеспрямовані ефекти випробування ЕМІ призвели до заборони використання ядерної зброї в космосі за допомогою Договору про космос 1967 року. (Див. .)
1970-ті – 1980-ті Протягом 1970-х років Радянський Союз продовжував свій проект та провів випробувальні стрільби гармати для захисту космічних станції. Це було визнано занадто небезпечним для проведення з екіпажем на борту, однак, випробування були проведені після його повернення на Землю.
Загроза космічної війни сильно вплинула на фінальний дизайн Спейс Шаттла Сполучених Штатів. Характерна форма трикутного крила стала б у нагоді, якби шатл використали для запуску військового вантажу в бік Радянського Союзу, а потім негайно виводили з орбіти задля уникнення збиття після оберту навколо Землі.Draper, Alfred C.; Buck, Melvin L.; and Goesch, William H. "A Delta Shuttle Orbiter."
Обидві країни, як Радянський Союз, так і Сполучені Штати розробили протисупутникові засоби ураження для знищення супутників ворога. У той час, як ранні потуги були подібними до інших концепцій війни космос-космос, Сполучені Штати у 1980-х роках були спроможні створити лазерну протисупутникову зброю земля-космос. На сьогоднішній день невідомо жодної такої системи у робочому стані; однак, менш потужні цивільні версії лазерних систем земля-космос широко використовуються у астрономічних техніках адаптивної оптики.
2000-ні
11 січня 2007 року Китайська Народна Республіка успішно провела випробування балістичних протисупутникових ракет. Це вилилося у жорстку критику збоку Сполучених Штатів, Британії та Японії. Див. .
Сполучені Штати розробили ракети-перехоплювачі SM-3, випробувавши їх на балістичних цілях поки вони знаходиться у космосі. 21 лютого 2008 року Сполучені Штати використали ракету SM-3 для знищення супутника-шпигуна USA 193 поки він знаходився на висоті 247 кілометрів (133 морських миль) над Тихим океаном.
Японія вже розгорнула ракети SM-3 виробництва Сполучених Штатів і також існують плани щодо розгортання їх версії наземного базування у Румунії та В'єтнамі.
2010-ті В 2018 році Росія запустила на орбіту супутник, поведінка якого не є характерною для заявлених цілей. Сполучені Штати стурбовані цим запуском російського супутника, і підозрюють, що Росія розробляє нову космічну зброю.
Теоретичне космічне озброєння
Балістична війна
В кінці 1970-х та протягом 1980-х років Радянський Союз та Сполучені Штати теоретизували, розробили, а у деяких випадках і випробували широке розмаїття озброєння призначеного для ведення війни у космосі. Космічна війна здебільшого розглядалась як продовження ядерної війни і тому багато теоретичних систем були сконцентровані довкола знищення або захисту ракет наземного або морського базування. Ракети космічного базування не розглядалися через Договір про космос, який заборонив використання, випробування або зберігання ядерної зброї за межами атмосфери Землі.
Запропоновані системи варіювалися в залежності від призначення, від найпростіших протиракет наземного та морського базування до рейкових гармат, лазерів космічного базування, орбітальних мін і тому подібного озброєння. Розробка цих систем серйозно розглядалася всередині 1980-х років під патронатом Стратегічної оборонної ініціативи (відомої як Зоряні Війни). Якби Холодна війна продовжилась, більшість з цих систем мали б усі шанси побачити свій подальший розвиток: Сполучені Штати розробили працюючий рейкотрон та лазер здатний збити ракету на відстані, хоча вимоги до живлення, дальність та темп вогню були незадовільними для практичного використання.
Радіоелектронна боротьба
Із закінченням холодної війни і продовженням розвитку супутникових та електронних технологій увага була зосереджена на використанні космосу як допоміжного театру для конвенційної війни. В даний час військові операції в космосі в основному стосуються величезних технічних переваг супутникового спостереження, зв'язку та системи позиціонування,або механізмів призначених позбавити супротивника зазначених переваг.
Відповідно, більшість пропозицій заснованих на використанні космосу, які традиційно б вважались "зброєю" (розвідувальні, або супутники зв'язку можуть бути корисними у війні, але вони загалом не класифікуються як зброя) розроблені для придушення, саботажу та цілковитого знищення ворожих супутників, і, навпаки, для захисту дружніх супутників від таких атак. З цією метою Сполучені Штати (і ймовірно в інших країнах) ведуть дослідження груп малих високомобільних супутників названих (розміром з холодильник) та (приблизно 1 кубічний фут (≈27 літрів) у об'ємі), достатньо моторних для маневрування довкола та взаємодії із іншими об'єктами на орбіті задля ремонту, саботажу, викрадення або просто зіткнення з ними.
Кінетичні бомбардування
Інше теоретичне використання включає розширення застосування традиційного озброєння на орбіті для розгортання проти наземних цілей. Хоча міжнародні угоди заборонили розгортання ядерних ракет за межами атмосфери, інші категорії озброєння здебільшого ніяк у цьому плані не регулюються. Традиційні види озброєння наземного базування здебільшого непридатні до застосування в умовах орбітального середовища і більшість з них, якщо взагалі якісь, не переживуть повторний вхід у атмосферу, навіть якщо б були спроби, але на початку 1950-х років Сполучені Штати вже експериментували з кінетичними бомбардуваннями, тобто, виведенням на орбіту магазина невибухових снарядів для скидання на захищені цілі з низької навколоземної орбіти.
Кінетична зброя завжди була широко поширена у традиційній війні: кулі, стріли, мечі, пірначі, і т.і.; але під час падіння з орбіти енергія снарядів буде суттєво зростати, що зробить її за руйнівною потужністю близькою до найсильнішої вибухівки. Пряме влучання ймовірно знищить усе окрім найміцніших цілей без необхідності використання ядерної зброї.
Така система має використовувати «коригувальний» супутник, який буде ідентифікувати цілі з орбіти потужними сенсорами і ближній «магазинний» супутник для пуску по них голчастих вольфрамових стрижнів (габаритами порівнянних з вуличним стовпом), із малим ракетним двигуном, або просто скидати величезні камені з орбіти (такі як астероїди). Це буде більш ефективним проти більших, але менш захищених цілей (таких як міста). Хоча подібні пристрої є науковою фантастикою, оскільки публічно доступних відомостей про розгортання таких систем будь-якою з країн немає.
Зброя спрямованої енергії
Системи озброєння, що підпадають під цю категорію включають лазери, лінійні прискорювачі часток або пучкове озброєння, мікрохвилі та . Імпульси частинок спричиняють прискорення заряджених або нейтральних частинок в потоці до цілі при дуже високих швидкостях, вплив яких створює реакцію, що викликає величезні ушкодження. Більшість з цих видів, крім лазерів які починають використовувати для наземної війни, є теоретичними, або їх реалізація є зараз непрактичною. Що означає, що зброя спрямованої енергії є більш практичною у використанні і більш ефективною у вакуумі (тобто, космосі), ніж у земній атмосфері, оскільки у атмосфері частинки повітря взаємодіють із частинками потоку і розсіюють спрямовану енергію.
Практичні міркування Космічна війна, ймовірно, буде проводитися на набагато більших відстанях і швидкостях, ніж у наземних бойових діях. Величезні відстані створюють великі труднощі під час прицілювання та стеження, оскільки навіть світло потребує декількох секунд для проходження відстані у сотні тисяч кілометрів. Наприклад, якщо спробувати вести вогонь по цілі на відстані, як від Землі до Місяця, то зображення, яке бачить стрілець, буде відображати позицію цілі із затримкою трохи більшою за секунду. Політ снаряд рейкотрону, який нещодавно було випробувано флотом Сполучених Штатів, для цієї відстані буде тривати більше 18 годин (якщо зробити спрощення і оптимістичне припущення про те, що він буде рухатися по прямій лінії з постійною швидкістю 5.8 км/с протягом усієї своєї траєкторії). Навіть лазеру буде потрібно приблизно 1,28 секунд, що означає потребу відстеження видимого положення цілі лазерною зброєю протягом 1,28×2 = 2,56 секунд.