Есмат Багерпур-е Баболі (26 лютого 1924, Бабол — 1 вересня 2004, Тегеран) під сценічним ім'ям "'''Делькеш'''" або "'''Делькаш'''« іранська співачка, виконавиця в жанрах класичної, народної та поп-музики. Її називали „жінкою з золотою гортанню“, „співочою панною Ірану“ і „вогнем каравану мистецтва“. Пісні виконувала лише двома мовами, перською і мазандеранською. Крім того, сама написала кілька пісень під псевдонімом „Нелюфар“ (Лілія). Серед пісень, які вона сама склала і виконала, зокрема „Розбитий інструмент“. Померла ввечері 1 вересня 2004 року в Тегерані. Через чотири дні її поховали на цвинтарі , що в передмісті Тегерана, Караджі. По про її смерть нічого не сказали, було лише кілька невеликих повідомлень у газетах.
Життєпис
Дитинство Делькаш народилася 24 лютого 1924 року в місті Баболь. Її справжнім ім'ям було Есмат Багерпур-е Памбефоруш. Від самого дитинства проявила свій талант у співі і як тільки десь збиралися місцеві діти, починала співати й діти також плескали в долоні. Дитинство провела в Баболі не відвідуючи школу і не навчаючись грамоти. Коли Есмат виповнилось дванадцять років помер її батько. Її мати мала ще шістьох доньок і трьох синів, тому вирішила відправити Делькеш у Тегеран до іншої своєї доньки, яка вже вийшла заміж, таким чином і скинувши тягар з плечей і давши можливість їй здобути освіту.
Вступ до школи Есмат зі своєю сестрою „Мулуд“ в Тегерані розмовляла мазандеранською мовою і цією ж мовою попросила сестру, щоб та її записала в школу, навчатись грамоти. Сестра повела її на і записала там у початкову школу. Коли Есмат пішла до школи їй було вже 12 років і тому над нею почали насміхатись однокласники. Але вона на це не зважала і зрештою зуміла досягнути п'ятого класу.
Відкриття таланту У 17 років Есмат пішла в п'ятий клас. В той час школярі у п'ятому і шостому класах мали одну годину музики на тиждень і на цих уроках вчили державні гімни. Якось на одному з таких уроків Есмат заспівала зі своїми однокласниками і її вчитель музики на ім'я Захіраддіні, який був скрипалем, похвалив її голос і сказав, що вона бере на одну ноту вище від інших дівчат. Він спитав Делькеш, чи та не хоче співати на національному радіо. На той час радіо в Ірані ще тільки з'явилось і вона сама ще не знала, що це таке. Але Есмат дуже зраділа перспективі піти разом з учителем у Музичний департамент країни, який розташований на . У той час там саме зібралася Рада директорів Музичного департаменту у складі , та . Рухолла Хальгі прослухав Есмат, зареєстрував її й віддав навчатися одному з вчителів. Цим вчителем був , двоюрідний брат Алінакі Вазірі. Есмат дуже швидко вивчила різні підформи (ґуше) під назвою заболь, мує і мохалєф форми . Приблизно п'ять або шість місяців їй знадобилося, щоб у досконалості опанувати форму сеґах. Навчання вокалу продовжувалось два-три роки, за які Есмат повністю вивчила різноманітні форми (дастґахи).
Радіо
Початок кар'єри Після двох-трьох років навчання під керівництвом Абдули Алі Вазірі, Есмат досягла такої майстерності, що змогла приєднатися до когорти співаків, які виступали по радіо. Тоді їй було близько 20 років і менш як п'ять років з моменту . На той час в радіоефірі були популярними такі співачки зі стажем як , і , а також набула популярності , яка сама незадовго до цього почала виступати по радіо. В цій ситуації, коли на радіо порядкували старі співачки, відчувалась потреба нового звучання. Перший виступ Делькеш по радіо відбувся 1944 року. Уперше її голос транслювали з першої радіостанції „Бісім-е Пахлаві“, яка була розташована на перехресті (Тегеран, Іран), і тоді всі на неї звернули увагу.
Виступи мазандеранською мовою На початку роботи на радіо Делькеш не мала композиторів для співпраці, і не могла співати балади. У зв'язку з цим, завдяки її вмінню та вправності співати пісні місцевою, мазандеранською, мовою, було вирішено, щоб компенсувати ці недоліки, що після виконання будь-якої пісні по радіо, вона заспіває також одну мазандеранську пісню. Такі пісні як „Робабеджан“, „Мар'ямджан“, „Заграджан“, „Амірі“, „Раанаджан“ тощо Делькеш наспівувала ще з часів дитинства у Бабелі. У ті роки було не багато співаків, які співали місцеві пісні, і особлива манера Делькеш, разом з її правильним і серцезворушним співом, дуже швидко принесли їй популярність. Люди дуже вітали мазандеранські народні пісні у виконанні Делькеш і надсилали на радіо численні листи з проханням їх повторити. Щонеділі, коли вона виступала по радіо, багато людей збиралося перед будівлею радіо, щоб дивитися на неї зблизька.
Співпраця з уславленими Рухолла Хальгі на початку кар'єри Есмат вибрав для неї сценічне ім'я Делькеш. Делькеш — це назва однієї з підформ (ґуше) форми .
Невдовзі після початку роботи на радіо, коли Делькеш було лише 21 рік, вона почала виконувати пісні у два голоси разом з відомими тогочасними виконавцями. Делькаш давали такі імена як „золота гортань“ і „співоча панна Ірану“.
Коментарі Делкаш часто співала в гостях і компаніях друзів, і одного разу познайомилася там з , виконавцем у стилі поп-музики. Делкаш і шейбані досить довго працювали разом, але Делькеш кинула поп-музику, і познайомившись з , вчителем і композитором , серйозно зайнялась цим жанром, і це стало початком довгої співпраці Делькеш і Халеді.
Делкаш в останні дні життя дуже сердилась, що велика кількість співаків виконують її балади з помилками та погано, а потім їх поширюють. Вона вірила, що слухачі зі стажем ще пам'ятають ці пісні у виконанні Делькаш, а те, що нові співаки виконують їх погано, призводить до того, що їхню роботу перестають цінувати й шанувати.
Техніка вокалу На думку Рези Моджаррада, дослідника і знавця музики, лише Делькеш мала голос „чапкук“ і одночасно віртуозно володіла співом „расткук“.
Голос Делькеш на додачу до високого об'єму, мав велику силу та широкий діапазон. Вона належала до майстринь так званого „грудного голосу“. На думку експертів голос Делькеш перебував у діапазоні альт, але вона могла майстерно співати також в інтервалах тенор, сопрано і мецо-сопрано.
Кіно Коли у 12 років Есмат прибула в Тегеран, то не знала, що таке кіно. У Баболі вона ніколи не відвідувала кінозал. У Баболі було мало кінозалів і вони були в розпорядженні та єврейської меншин; у них показували російські та німецькі фільми.لطیفی، داود. Коли Делькеш досягла піку популярності в галузі іранської музики, з компанії Парсфільм (پارسفیلم) усвідомив високий потенціал її входження в кіно. На думку Кушана наявність Делькаш та її обличчя гарантувала б успіх будь-якого фільму в прокаті. Йому вдалося переконати Делькеш, щоб та відкинула недовіру і сумніви й узяла участь у творенні іранського кінематографа. Найпершим фільмом Делькеш стала картина компанії Парсфільм під назвою (شرمسار), сценарій до якої написав . У цьому фільмі Делькеш заспівала низку пісень, музику до яких написав , і це було початком їхньої співпраці.احمدی، احمدرضا. Глядачі дуже добре прийняли фільм і, зібравши 200 тис. туманів, він став лідером року в іранському прокаті. Далі разом з знялася у фільмі Матір. В наступне десятиліття перетворилася на зірку іранського кіно, а її третій фільм (افسونگر) упродовж 98-ми вечорів підряд показували у двох кінотеатрах „Гомай“ і „“, зібрав понад 200 тис. туманів.نوزدهمین کتاب سینمای ایران، ۱۳۸۸. Тоді вона знялася ще в кількох фільмах і потім зробила довгу паузу, а повернулася в кіно 1972 року, щоб зіграти у фільмі (قمار زندگی), де зіграла роль співачки на ім'я „Делькеш“, а її доньку в тому фільмі звати „Лейла“ (у виконанні Лейли Форухар). Втім, цей фільм не став популярним.شناسنامه فیلم „قمار زندگی“ در پایگاه سینما — تئاتر .
Після революції 1978 року Після ісламської революції 1978 року жінкам в Ірані заборонили виконувати пісні й тому Делькеш повністю припинила виступати. Останні роки свого життя проживала в Тегерані, разом з єдиною своєю дитиною, сином на ім'я Сохіль Фозунмає.„دلكش خاموش شد“.
Смерть
Делкеш деякий лежала в лікарні Іранмехр у Тегерані і померла там ввечері у середу 1 вересня 2004 року внаслідок хвороби нирок„عصمت باقرپور“ . . Родина Делькаш вирішила поховати її без будь-якої особливої церемонії. Попри те, що єдиний син Делькеш», Сохіль Фозунмає, заздалегідь вирішив поховати матір на цвинтарі в Караджі, через кілька днів після її смерті ніхто з родичів не з'явився в лікарню, щоб забрати її тіло. Мохаммадхосейн Хомафер, голова музичного центру запропонував, щоб її поховали в «كسی پیکر بیجان دلکش را تحویل نمیگیرد». , але колишній чоловік Делькеш Дарьюш Фозунмає не погодився на це.«جسد خانم دلکش بدون اطلاع بازماندگان و علاقمندان و بدون مراسم ختم و تشییع جنازه در گورستان عمومی در یک قبر دو طبقه به خاک سپرده شد».
Зрештою через чотири дні Делькеш поховали на кладовищі Емамазаде Тагер у Караджі.
Після смерті Делкаш за винятком кількох невеликих зустрічей та лекцій, не було якихось особливих церемоній щоб її пом'янути. Крім того, мережі радіо і телебачення ніяк не повідомили про цю новину. Більшість газет також не написали про смерть і лише в кількох газетах з'явилось кілька коротких рядків.
Примітки