Іспанське бароко — період розвитку національної культури Іспанії, що припав на XVII століття і тривав до середини XVIII століття.
Передісторія іспанського бароко
Початок доби Відродження пов'язують з 2-ю половиною XV століття. Іспанія прийшла до неї з запізненням у порівнянні з найрозвиненішими країнами Європи — Нідерландами та Італією. На відміну від Італії, залишки античних споруд та антична скульптура, античні форми як такі, не мали впливу на мистецтво країни. Показовим було, наприклад, зображення Геракла не оголеного, а як середньовічного лицаря в обладунках. З античним героєм його пов'язувало лише ім'я. Відродження прийшло у Іспанії як чергова мода і помітно відбилося у архітектрурі. Однак запозичені з Італії архітектурні форми використані своєрідно, незвично для Італії з її потягом до монументальності і чистоти стилю. У Іспанії, де тривалий час престижними і рідними були образи середньовічної архітектури, ренесансі форми доповнювали орнаментикою, без якої оголено-монументальні форми вважали некрасивими. Низка іспанських архітекторів не працювала у Італії нові архітектурні форми сприймала від гравюр і архітектурних видань. Постійною практикою було відозмінення чи доповнення запозичених та використаних форм.
Відносно коротка доба іспанського відродження породила у місцевій архітектурі компромісні варіанти і швидко перейшла до стилістики маньєризму або безорнаментального стилю Еррери.
В порівнянні з Нідерландами чи Італією Іспанія не дала також значних фігур в живопису Відродження на кшталт Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, Сандро Боттічеллі, Джорджоне, Джованні Белліні, хоча регіональні мистецьки центри Арагону, Каталонії, Валенсії тяжіли до мистецтва Італії, а Кастилія — до мистецтва Нідерландів.
Барокова архітектура у Іспанії
Архітектура у Іспанії в XVII столітті розвивалась у протистоянні з настановами архітектора Хуана де Еррери та його послідовників. Безорнаментальний стиль, запропонований ним, з оголеними поверхнями стін і мінімалізмом виразних деталей, йшов всупереч із прагненнями декоративності і пишності, притаманним як стилю бароко, так і прагненням до пишності самого народу, вихованого на пишності тропічної природи у південних землях Іспанії і на прагненні створити для храмів якнайкраще. Це « якнайкраще» пов'язувалось саме з декоративністю і пишністю, звідси така безмежна пишність іспанських вівтарів (ретабло). Ніякі впливи ордерної архітектури чи нових архітектурних чи орнаментальних запозичень не стримували пишності вівтарів, а лише додавали нові елементи до вже існуючсого арсеналу декоративних оздоб. Згодом ця пишність і буяння декоративності виплеснуться і на парадні фасади численних католицьких храмів, і на облямування парадних порталів світських споруд. Можливо, ніде усі надмірності стилю бароко не виявились так повно, як при створенні декору ретабло та пишних храмових фасадів і порталів.
Важливою особливістю барокової архітектури Іспанії була відсутність чистоти стилістики бароко. Це йшло як від невизнання в Іспанії канонічних зразків римського бароко в архітектурі, так і від самостійності іспанських архітекторів, що не бували у Римі і не бачили зразків римського бароко, а працювали на власний розсуд. Звідси такі помітні розбіжності у барокових пам'ятках королівства Іспанії, що було і століттями залишалось конгломератом окремих земель із власними художніми центрами, власними культурними традиціями і навіть власними мовами.
Запровадження стилістики бароко йшло двома шляхами«Всеобщая история искусств», том 4, М., «Искусство» , 1963,с. 71. Бароко привітали як королі Іспанії, так їхнє придворне оточення, що мали інтернаціональні смаки, помітно відмінні від низової іспанської культури. Звідси вивіз в Іспанію барокового живопису Італії і, особливо, барокового живопису Фландрії. На працю у Мадрид приїздив такий метр барокового живопису і парадного портрету, як Пітер Пауль Рубенс.
Другим шляхом формування іспанського бароко була низова культура іспанських підлеглих короля, смаки котрих помітно відрізнялись від смаків іспанської аристократії і королівської родини.
Іспанська барокова архітектура припала на початок кризи в іспанській політиці і іспанській економіці. Архітектори в реальній практиці мало рахувались з розрахунками і проектували вельми пишні фасади. Наслідками були довгобуди, коли будівельно-декораторські роботи розпочинали і потім покидали — на століття через брак грошей.
Крізь іспанську економіку протекла справжня ріка золота з американських колоній, котру безглузда іспанська аристократія витратила на розкоші і розваги, а не на розвиток промисловості. Золото іспанців перетекло у торговельно і бізнесово активні Нідерланди, Голландію і навіть Велику Британію, що розвинули власну економіку та почали перемагати нібито могутню Іспанії і на морі, і на суходолі.
Зразки іспанської барокової архітектури XVII ст.
Архітектура пізнього бароко в Іспанії
Етап розвиненого і пізнього бароко прийшовся на добу політичної і економічної кризи. Окремі споруди будують за проектами уславлених іноземців (Карло Фонтана. Монастир Ігнатія Лойоли в селі, де той народився). Але цим спорудам — не наслідують. В Іспанію запрошують низку іноземних майстрів, що як і колись, обслуговують могутню іспанську церкву, королівський двір і аристократію. Серед запрошених — архітектори Філіппо Ювара, Франческо Сабатіні, низка першокласних художників-іноземців, переважно декораторів — Лука Джордано, Джованні Баттіста Тьєполо.
Барокова скульптура у Іспанії
Головуючою галуззю іспанської скульптури доби бароко була релігійна скульптура.Католицька церква в Іспанії, що міцно зрослася з загонами ще вояків доби реконкісти, на новому етапі стала могутньою силою підтримки іспанського абсолютизму і дедалі більше перетворювалась на репресивний апарат і форпост обскурантизму. Могутньо підкореними суворим настановам католицизму були і всі іспанські університети, богословські факультети котрих випускали нову генерацію католицького священства, швидких як у дискусіях з опонентами, так і у переході до агресії при усяких відходах від затверджених католицьких догм і настанов. Спалення єретиків були постійної практикою в Іспанії та її колоніальних володіннях. Показовими були як неписьменність більшості іспанських дворян і простого люду, так і їхнє роздратування у Нідерландах, де якраз більшість мешканців підіспанської на той час країни були письменними і спокійно читали священну книгу християн біблію самотужки — без контролю церкви (річ нечувана в Іспанії).
Головним замовником скульптури у країні таким чином опинилася католицька церква і численні іспанські монастирі численних католицьких орденів. Окрім виготовлення розкішно оздоблених ретабло (різновид іспанських вівтарів) у XVII столітті скульпторам дозволили виготовляти і станкову скульптуру релігійної тематики«Всеобщая исторя искусств», том 4, М., «Искусство», 1963, с. 72.
Єдиною світською галуззю, де розвинулась скульптура, в Іспанії був аристократичний портрет. Обожнення фігури короля та його родини відбилося у створенні скульптурних портретів. Віртуозні зразки портретів короля та його родини дав у Іспанії італієць Леоне Леоні, бо серед маньєристів -італійців було чимало відмінних майстрів портретного жанру.
Додатковою галуззю з використанням портретів було медальєрне мистецтво, що було механічно перенесене у Іспанії з Італії як нова мода. Обидва різновиди світського портрета були приналежністю аристократичного мистецтва Іспанії і обслуговували тільки королівську родину та вищу аристократію. Виготовленням медалей теж переважно займались італійці (Рутіліо Гачі, Якопо да Треццо тощо). Так, Рутіліо Гачі (1570—1635), інженер, скульптор і медальєр, походив з Флоренції, що дала чимало відомих медальєрів, серед котрих і Массіміліано Сольдані. Рутіліо Гачі працював у Мадридському монетному дворі. Серед його творів віртуозно виконана медаль 1621 р. («Король Філіп IV») з нагоди отримання трона молодим королем.
Але не в здобутках іспанської скульптури доби бароко були найбільші мистецькі досягнення.
Бароковий живопис у Іспанії
Найбільші досягнення в добу бароко у Іспанії мали не скульптура і навіть не архітектура, де попрацювала низка талановитих і самобутніх архітекторів, місцевих і іноземних, а місцевий живопис.
Живопис Іспанії мав декілька потужних поштовхів від різних мистецьких центрів. розташованих у різних частинах тодішньої Європи.
Традиційно сильними залишались зв'язки іспанської монархії із напівколоніальними Південними Нідерландами, а майстри-реалісти з Нідерландів працювали і як портретисти, і як декоратори, і як відкривачі для іспанського мистецтва нових жанрів (так, натюрморт як жанр при іспанському королівському дворі пропагував нідерландець за походженням Хуан ван дер Хамен і Леон).
Важливе місце в мистецтві Іспанії XVI століття посів не Ренесанс (короткий за терміном, мало підтриманий місцевою культурою і не перейшовший у фазу Високого Відродження, як в Італії), а маньєризм. В Іспанії сформувалося декілька центрів маньєризму, серед яких Бадахос, Толедо, Мадрид та Ескоріал. Найбільший вплив стиль мав на іспанську архітектуру та живопис і розвивався під впливом зразків маньєризму з папського Риму, трохи менше — він венеційського його варіанту. Показовою була творча діяльність Ель Греко, перекладача і художника, що був виучеником венеційських майстрів (Тиціана та, більше, Тінторетто). Надзвичайно самобутня художня манера Ель Греко приголомшувала іспанських художників і замовників майстра, примушувала визнавати його обдарованість, але не спонукала до наслідування. Ель Греко як маньєрист так і залишився яскравою зіркою на небосхилі іспанського мистецтва, котре важко відривалось від вторинності і провінційності.
У іспанському живопису переважали суто реалістичні настанови, а не візіонерські феєрії Ель Греко чи чуттєвість венеційських майстрів. Іноземні художні імпульси були, але вони наче згасали в художній практиці навіть тих іспанських майстрів, що наважувались використовувати знахідки римського чи флорентійського маньєризму чи настанов нідерландського мистецтва (Хуан Санчес Котан покидав маньєризм власних релігійних образів і ставав кондовим реалістом у власних натюрмортах. Приголомшливо реалістичним ставав навіть Ель Греко у портретах власно створених.) Навіть барокова стилістика Пітера Пауля Рубенса не мала у Іспанії послідовника, наближеного до обдарованості авторитетного і уславленого антверпенця. В XVII столітті іноземні мистецькі імпульси були остаточно відкинуті і реалізм (суворий, іноді по іспанські безжальний) запанував у іспанському живопису.
Оазою особливого варіанта іспанського живопису тривалий час був Неаполь, що був столицею іспанського віце-королівства у Італії. У Неаполі склалась доволі незвична художня школа, де помітного впливу на художню практику в живопису не мали ні італійське відродження, ні маньєризм. Тому тут розквітли такі мало потрібні у самій Іспанії жанри як натюрморт (Лука Форте, родина художників Рекко, Паоло Порпора, Абрахам Брейгель), академізм італійського зразка, міфологічна картина (Хосе де Рібера) чи фантазійний або реалістичний пейзаж (Монсу Дезідеріо, Дідьє Барра, Франсуа де Номе ).
Тривалий час Неаполь залишався бастіоном суворого і демократичного варіанта бароко, запровадженого Караваджо і далекого від настанов римського академізму XVII століття.
Іспанський натюрморт XVII ст
Іспанських натюрмортів було створено небагато, а поціновують їх дуже високо. Вони також не головували у іспанському живопису доби бароко.
Іспанія довго утримувала Нідерланди у межах своєї колоніальної імперії. Звідси вивозили усе коштовне. Крім грошей у перелік цінних речей увійшли ще килими — гобелени або арраси та картини. А саме в мистецтві Нідерландів вперше з'являється натюрморт олійними фарбами, часто на зворотньому боці портретів. Ганс Мемлінг (1433–1494) виконав на дубовій дошці портрет молодого замовника. А на звороті намалював горщик з квітами на перському килимі. Це чистий натюрморт (музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид).