Кіт Фелікс () — антропоморфний кіт, герой мультфільмів, що з'явився в епоху німого кіно. Чорне тіло, великі білі очі, широка посмішка й сюрреалізм ситуацій, в які він потрапляв за сюжетом, зробили Фелікса одним з найбільш впізнаваних персонажів в історії мультиплікації. Кіт Фелікс став першим анімаційним персонажем, що досягнув популярності, яка здатна залучити глядачів звичайних фільмів.
Образ Протягом всього часу існування персонажа незмінною рисою кота Фелікса залишалося лише забарвлення: це був чорний кіт з білою мордочкою й очима. За твердженням Отто Мессмера, така зовнішність була обумовлена простотою зображення та анімації персонажа.
Спочатку Фелікс був незграбний і більше схожий на справжніх котів. Його непропорційні стопи стали традиційними для американської анімації антропоморфних персонажів: Міккі Мауса, Багза Банні, Вуді Вудпекера та інших.
Більш округлі форми з'явилися у кота після втручання Білла Нолана (англ. ). Художник вважав, що це краще відповідає традиціям коміксу, а головне — дозволяє малювати швидше. Нова зовнішність відповідала «о-образному» стилю: величезна кругла голова з круглими очима і круглими кулаками, які перетворювалися на чотирипалі долоні — ще одна деталь, яка стала традицією. Ця зміна стилю тим не менш не змінила деяких чисто котячих звичок персонажа: Фелікс користувався всіма чотирма лапами, якщо потрібно було швидко тікати, і був не проти зловити й з'їсти мишу.
В епоху німих фільмів Фелікса іноді називали Чарлі Чапліном мультиплікаційних персонажів. Як і герої Чапліна, кіт був волоцюгою, що змушений існувати в якщо не ворожому, то, принаймні, байдужому світі. Йому допомагали долати труднощі винахідливість і деяка ступінь жорстокості. Яскраві демонстративні почуття надавали образу індивідуальності та приваблювали глядачів.
Відродження серіалу в п'ятдесяті роки знову змінило зовнішність Фелікса: Джо Ориоло подовжив нижні кінцівки кота і визволив його від необхідності використовувати хвіст найбільш сюрреалістичним чином. Одночасно, але майже непомітно, він позбувся й вусів. У такому вигляді Фелікс існує до теперішнього часу.
Історія
Залишається нез'ясованим, хто створив Кота Фелікса. Австралійський мультиплікатор і підприємець Пет Салліван, власник прав на персонажа, стверджував, що саме він є його автором. Американськими дослідниками протягом багатьох років авторство приписувалося американському мультиплікатору Отто Мессмеру, який працював у Саллівана провідним аніматором, однак його пріоритет доведений не був. Малюнки та підписи в Feline Follies визначені як робота Пета Саллівана, при цьому Мессмер стверджував, що Салліван не брав безпосередньої участі у створенні мультфільмів. Достовірно встановлено, що персонаж з'явився на студії Саллівана, а фільми за участі Кота Фелікса досягли піку популярності в 1920-ті роки.
На початку 1920-х років Фелікс грав значну роль в поп-культурі. У 1923 році з'явилися комікси про Фелікса, які малював Отто Мессмер, зображення кота розміщували на різних речах, включаючи кераміку та листівки. Кілька виробників видали м'які іграшки у вигляді Кота Фелікса. Джазові ансамблі, наприклад, оркестр Пола Уайтмана, виконували пісні про Фелікса (Felix Kept On Walking та інші).
До кінця 1920-х років з появою звукових фільмів популярність Фелікса стала знижуватися. На тлі короткометражних мультфільмів Уолта Діснея про Міккі Мауса, супроводжуваних синхронним звуком, продукція Саллівана і Мессмера, що не бажали використовувати нову технологію, виглядала застарілою. Салліван випустив звукові мультфільми з Феліксом у 1929 році через Copley Pictures, але вони не мали успіху, і в 1930 році виробництво фільмів припинилося. У 1933 році Салліван помер. У 1936 році Van Beuren Studios зробила спробу відродження серіалу, випустивши три мультфільми.
На американському телебаченні трансляція мультфільмів про Кота Фелікса почалася в 1953 році. У той же час Джо Оріоло випускав комікси про кота, в новому мультсеріалі представив публіці оновлений образ Фелікса, що відрізнявся від колишнього більш довгими ногами. Оріоло також додав нових персонажів і вигадав для Фелікса «чарівну сумку», здатну приймати будь-яку форму. З тих пір Фелікс з'явився в декількох телепередачах і двох повнометражних фільмах. Його образ досі широко використовується у виробництві одягу та іграшок. У даний час виробництвом фільмів з участю Фелікса завідує Дон Оріоло, син Джо Оріоло.
Створення
9 листопада 1919 року в мультфільмі Feline Follies студії Paramount Pictures на екранах з'явився персонаж Майстер Том, прототип Фелікса. Випущений нью-йоркською студією Пета Саллівана, мультфільм був створений мультиплікатором Отто Мессмером. Дебютна стрічка мала успіх, і студія Саллівана негайно взялася за випуск продовження. 16 листопада з'явився мультфільм The Musical Mews, який також сподобався глядачам.
Відомо кілька версій того, як персонаж отримав ім'я Фелікс. Перша, розміщена на офіційному сайті Отто Мессмера, стверджує, що Мессмер запропонував Саллівану персонажа на ім'я Кіт Фелікс. За другою — ім'я коту вигадав продюсер Джон Кінг, використавши подібність у звучанні латинських слів felis (кіт) і felix (щасливий). Під цим ім'ям персонаж з'явився в третьому мультфільмі, «Пригоди Фелікса» (), що вийшов на екрани 14 грудня 1919 року. Сам Пет Салліван стверджував, що ім'я вигадано за назвою області Австралія-Фелікс, яка займала родючі землі штату Вікторія. У 1924 році зовнішній вигляд персонажа оновив аніматор Білл Нолан. Він додав коту більш округлі форми і миловидність. Нова зовнішність разом з анімацією Мессмера зробила Кота Фелікса знаменитим.
Питання про те, хто саме створив Кота Фелікса, залишається невирішеним. Салліван у кількох газетних інтерв'ю стверджує, що придумав образ і зробив кілька малюнків Фелікса. Під час поїздки в Австралію в 1925 році Салліван розповів репортерові газети The Argus, що ідея зробити мультфільм прийшла йому в голову, коли одного разу дружина принесла до студії кота. В інших випадках він називав джерелом натхнення казки Редьярда Кіплінга «Кішка, яка гуляла сама по собі» або любов своєї дружини до безхатніх тварин. Дослідження Австралійської асоціації карикатуристів показали, що написи в Feline Follies зроблені почерком Саллівана. Також претензії Саллівана на авторство підкріплені мультфільмом The Tail of Thomas Kat, що вийшов 18 березня 1917 року, більш ніж на два роки раніше, ніж Feline Follies. Як документальний фільм австралійської телекомпанії ABC-TV 2004 року, так і куратори виставки Державної бібліотеки Нового Південного Уельсу, проведеної в 2005 році, вважають, що Thomas Kat (кіт Томас) був прототипом або попередником Фелікса. Однак у вигляді Фелікса немає майже нічого від вигляду Томаса: колір шерсті останнього ще не був остаточно визначений, і загальний опис показує значні розбіжності у зовнішності двох котів. Наприклад, Фелікс міг перетворювати свій хвіст на необхідні інструменти і предмети, а Томас втратив хвіст у бійці з півнем і до того ж не мав антропоморфної зовнішності.
Салліван був господарем студії і, як у випадку з усіма кінопромисловцями, володів правами на будь-які твори своїх співробітників. Ім'я Мессмера не згадувалося в титрах, що було звичним для того часу. Після смерті Саллівана права на Фелікса перейшли до його австралійського спадкоємця, однак компанія King Features Syndicate зберегла за собою право публікації коміксів, які Отто Мессмер малював з 1923 року.
Пройшло багато років після смерті Саллівана перш ніж працівники його студії, такі як Гел Вокер, Ел Ойгстер і Гаррі Копп, адвокат Саллівана, визнали за Мессмером заслуги в створенні образу кота. Вони заявили, що Фелікс був заснований на анімованому Чарлі Чапліні, якого Мессмер раніше намалював для Саллівана. Характер персонажа і манера рухів в Feline Follies засновані на персонажах Чапліна, і, хоча в порівнянні з останньою версією Фелікс виглядає незграбним, впізнаване чорне тіло вже присутнє.
Мессмер згадував, як створював Кота Фелікса, в інтерв'ю історику анімації Джону Кейнмейкеру. Салліван та його студія були сильно завантажені, і продюсер дозволив Мессмеру самостійно зробити який-небудь короткий мультфільм, щоб задовольнити вимоги замовника. Мессмер вирішив, що простіше всього буде намалювати кота. Повністю чорне тіло позбавить від необхідності виписувати деталі, а сюжетом стануть комічні моменти. Компанії Paramount Pictures ідея сподобалася, і в результаті було зроблено замовлення на серіал.
Багато істориків (в основному англійські й американські) підтримують претензії Мессмера. Серед них Майкл Берріер, Джеррі Бек, Колін і Тімоті Коулз, Дональд Крафтон, Дейвід Герстейн, Леонард Малтін і Чарльз Соломон.
Незалежно від того, хто створив Фелікса, його рекламою активно займався Салліван, а Мессмер у величезних кількостях робив малюнки. Вони виконувалися прямо на папері, потім заливалися тушшю. Зверху накладалося фонове зображення, виконане на целулоїді, і отримана картинка знімалася на камеру. Техніка не дозволяла робити панорамування або переміщення, отже все доводилося вимальовувати власноруч.
Від німого до звукового
Після виходу на екрани фільму «Співак джазу» (1927) студія Educational Pictures, що займалася в цей час поширенням мультфільмів про Фелікса, вмовляла Пета Саллівана почати випуск звукових фільмів, але той відмовлявся. Розбіжність у поглядах врешті-решт призвело до розриву між Educational і Салліваном. Тільки коли «Пароплавчик Віллі» Волта Діснея увійшов в історію анімації як перший мультфільм з синхронною звуковою доріжкою (передували йому My Old Kentucky Home з серіалу Ko-Ko Song Car-Tunes Макса і Дейва Флейшерів і Dinner Time Пола Террі, однак визнання вони не отримали), Салліван визнав можливості нової технології. У 1928 році він уклав контракт з First National Pictures, проте далі озвучування колишніх мультфільмів справа не пішла. Тоді Салліван знайшов нового розповсюджувача в особі Жака Копфштейна і Copley Pictures. 16 жовтня 1929 року в Film Daily з'явилася реклама, в якій Фелікс цитував Ела Джолсона: «Ви ще нічого не чули!».
Перехід до звукового формату супроводжувався труднощами. Салліван не приділив належної уваги процесу і додавав звукові ефекти до готового фільму. Результат був плачевний: мишеня Діснея набував все більшої популярності, в той час як кіт-зірка німого кіно її втрачав. Навіть поява нестандартного Felix Woos Whoopee (1930) або April Maze (1930), схожого з Silly Symphonies, не змогли переламати цю тенденцію. В результаті, Копфштейн розірвав контракт з Салліваном, який оголосив про створення нової студії в Каліфорнії, проте цим планам не судилося збутися. Ситуація погіршилася, коли в березні 1932 року померла дружина Саллівана, Марджорі. Після цього продюсер остаточно занепав духом. Він впав у алкогольну депресію, здоров'я стало погіршуватися, почала відмовляти пам'ять. Мессмер не міг навіть перевести в готівку чеки через нерозбірливий підпис свого роботодавця. У 1933 році Пет Салліван помер.
У 1935 році Емеді Ван Бюрен з Van Beuren Studios подзвонив Мессмеру з пропозицією повернути Фелікса на екрани. Ван Бюрен обіцяв, що Мессмер отримає співробітників і необхідне обладнання, але Мессмер відмовився і рекомендував замість себе Берта Жиллетта (англ. ), колишнього співробітника Саллівана, який в той момент очолював аніматорів студії Ван Бюрена. У 1936 році Ван Бюрен отримав дозвіл брата Саллівана випустити нові мультфільми за участі кота Фелікса в кольорі та зі звуком. Під керівництвом Жиллетта і сильним впливом Діснея на світ з'явився оновлений Фелікс, позбавлений колишньої індивідуальності. Він став одним з багатьох веселих тварин — героїв мультфільмів. Успіху мультфільми не мали, і після трьох серій Ван Бюрен припинив їх випускSolomon, Charles. .
Відродження