Мечи́слав Мокши́цький (; 29 березня 1961) — римо-католицький священник, архієпископ-митрополит Львівський (з 2008), з того ж часу - керуючий Українською церковною провінцією Римо-католицької Церкви. Голова Конференції римо-католицьких єпископів України. Випускник Перемишльської духовної семінарії (1983), Люблінського католицького університету (1987) та Папського університету святого Томи Аквінського (1996). Доктор теології (1996). Прийняв таїнство священства 1987 року в Любачеві, Польща, з рук єпископа Мар'яна Яворського. Особистий секретар пап Івана-Павла II та Бенедикта XVI (1996—2007). Працює в Україні з 2002 року в Львівській архідіоцезії. Канонік капітулу Львівської катедри (2002), почесний прелат (2003). Поставлений єпископом в Україні з 2007 року з благословення Бенедикта XVI. Львівський архієпископ-коад'ютор (2007—2008). З 2008 року очолює Римо-Католицьку Церкву в Україні. Громадянин Польщі. Нагороджений Орденом Відродження Польщі III та IV класу.
Відомий різкими заявами з історії українсько-польських відносин (Волинської трагедії); майновими претензіями до української влади та греко-католицької громади.
Життєпис Народився 29 березня 1961 року в селі Майдані Лукавецькому, Підкарпатське воєводство, Польща, що належало до апостольської адміністратури Львівської архидієцезії з центром у Любачеві.
Освіта У 1976-1981 роках навчався у аграрному технікумі міста Олешич. У 1981-1983 роках навчався у Вищій духовній семінарії у Перемишлі. 1987 року закінчив богословський факультет Люблінського католицького університету.
У 1991—1996 роках навчався у Папському університеті св. Томи Аквінського Angelicum, де у 1996 році отримав статус доктора богослов'я.
Церковна кар'єра На диякона був висвячений 1986 року в Любачеві, рукоположений на священника 17 вересня 1987 року. 8 травня 1997 року призначений почесним капеланом Його Святості.
З 3 травня 2002 року — канонік капітулу Львівської катедри. До свого призначення архієпископом-коад'ютором працював особистим секретарем Папи.
28 травня 2003 року — прелат Його Святості.
16 липня 2007 року Папа Римський Бенедикт XVI призначив Мечислава Мокшицького архієпископом-коад'ютором Львівської архидієцезії РКЦ.
Посвячений на єпископа 29 вересня 2007 року Папою Бенедиктом XVI у співслужінні з кардиналами Тарчізіо Бертоне S.D.B, державним секретарем Святого Престолу та Мар'яном Яворським, архієпископом-митрополитом Львівським.
21 жовтня 2008 року став на чолі Львівської архидієцезії у зв'язку з відставкою попереднього митрополита кардинала Мар'яна Яворського.
22 листопада 2008 року в римо-католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові відбувся урочистий інґрес (введення на престол) нового митрополита Львівського Мечислава Мокшицького.
6 жовтня 2009 року каплицю Матері Божої Неустанної Допомоги указом Кабміну передали львівській римо-католицькій спільноті. До цього там був конференц-зал науково-дослідного інституту «Система». Каплиця розміщена на вул. Винниченка, 32, у центрі міста.
15 липня 2015 року освячено новий храм — каплицю в Митрополичій Курії Львова.
Нагороди 2007: Орден Відродження Польщі IV класу (офіцер; «за видатні заслуги для Польської Церкви, за діяльність на благо Польщі в Україні» (2007). 2010: Орден Відродження Польщі III класу (командор; «за видатні заслуги для Польщі у світі, за просування Польщі та діяльність а благо розвитку польських традицій і культури»).
Критика
Ставлення до УПЦ МП У 2022 році в інтерв'ю італійському виданні «Avvenire.it» визнав УПЦ МП російською церквою, але назвав її «Церквою народу» зазначаючи, що українські вірні не винні в тому, що вчинив кремль. На думку Мокшицького, «тикання пальцем на мову чи Церкву може стати джерелом ще більшого болю для людей і підживленням непотрібних Україні розколів».
Мовне питання 23 листопада 2009 року архієпископ Мокшицький, який є поляком, висловився за вживання польської мови в церковному житті львівських римо-католиків польського походження:«Діти, внуки поляків, які проживають у Львові, забувають або ж зовсім не знають польської мови. Тому, для кращого сприйняття катехизації та літургії, повинна використовуватись їх рідна мова».
У 2022 році в інтерв'ю італійському виданні «Avvenire.it», на питання журналіста, що «російська мова присутня в ДНК принаймні половини українського народу» він відповів, що:«Досить подивитися на більшість біженців, які прибувають сюди до Львова: вони говорять російською, але від цього вони не є менше українцями. Саме тому заборона російської мови, як це було вирішено на національному рівні, може бути небезпечною. Це означає маргіналізацію частини країни.»Архиєпископ Львівський: є помилкою забороняти російську Церкву і мову. Релігійно-інформаційна служба України
Пізніше, у інтерв'ю католицькому часопису CREDO перепросив і пояснив свою позицію: Я маю визнати, що це була моя помилка і хочу за це перепросити. Запитання журналіста я зрозумів дуже спрощено, як узагальнення того, що багато українських вимушених переселенців розмовляють російською, адже приїхали зі Сходу України, де велика частина мешканців російськомовні. Мені варто було перепитати пана Джакомо Ґамбассі, що саме він має на увазі.
У тому ж інтерв'ю архієпископ чітко виступає за те, що єдиною державною мовою в Україні має бути українська:Я переконаний, що дискусії на тему двох державних мов недоречні. В Україні державною мовою повинна бути українська. Це очевидно і не підлягає обговоренню. І коли я подавав як приклад Швейцарію, то мав на увазі радше мовну толерантність в межах однієї країни, а не те, що російська мала би бути другою державною мовою. У жодному випадку. А от на побутовому рівні громадяни можуть спілкуватися тією мовою, яку знають з дитинства і якою бажають спілкуватися. Це право закріплене в кожній демократичній країні. Так, сьогодні російська мова – це мова агресора і окупанта, її багатьом боляче чути, подібно як після II Світової війни полякам було боляче чути німецьку мову, але ж ніхто її не забороняв, навіть держава Ізраїль. Думаю, що краще докладати зусиль до того, аби популяризувати українську мову, культуру, створювати відповідні умови для її вивчення, аніж забороняти російську.
Конфлікти з греко-католиками 27 вересня 2011 року в інтерв'ю телебаченню та радіо «Polonia» заявив наступне: «Римо-католикам на Україні не була передана жодна церква в доброму стані, не кажучи вже про прицерковні будівлі і приміщення, тому що це, швидше, неможливо… 23 костели наше місто (Львів) передало греко-католицькій церкві, а греко-католицька церква не питала у нас дозволу, чи потрібні нам костели, чи ні. Просто загарбала наші костели, й досі це питання є невирішеним» . Закид Мокшицького стосовно того, що Греко-католицька церква загарбала костели, викликав вкрай негативну реакцію як греко-католицької, так і в окремих випадках римо-католицької громадськості. Проте Мокшицький не вибачився, не дезавуював свою радикальну заявуХмільовський Микола. Повторний казус архієпископа Мечислава Мокшицького // Релігія в Україні (Risu.org.ua). — 24 травня 2013.. 9 червня 2015 року Мокшицький виголосив чергову неоднозначну заяву на зустрічі з главою УГКЦ Святославом Шевчуком, проведеній у Варшаві у секретаріаті польського Єпископату, у якій взяли також участь заступник Голови католицького Єпископату Польщі архієпископ Марек Єнджеєвскі і греко-католицький архієпископ Іван Мартиняк із Польщі. Зокрема, Мокшицький зазначив: "Наслідком чергового акту про примирення (2005 року), що його тодішній Глава УГКЦ кардинал Гузар підписав разом із тодішнім Примасом Польщі кардиналом Ґлємпом, стало те, що коли наші монахині, сестри-кармелітки звернулися до кардинала Гузара з проханням повернути їм монастирське приміщення у Львові, то він їм відмовив. Ще гірше, кардинал Гузар поставив їм умову перейти на східний обряд. Якщо не хочуть, то прохання не буде вирішене. Ще один «плід» примирення: кардинал Гузар пообіцяв кардиналу Яворському (це також зазначено на письмі), що коли влада передасть УГКЦ у користування храм св. Казимира у Львові, тоді він передасть РКЦ семінарський храм Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), що поряд із Митрополичою курією РКЦ. І, звісно, також не дотримав слова. 2007 року храм св. Казимира передали греко-католикам, а тим часом святиню Божої Громничної досі не повернено римо-католикам. Також досі не вирішено справи з поверненням храму Різдва Пресвятої Діви Марії в смт. Комарно Городоцького району Львівської області, де римо-католики змушені збиратися на молитви на цвинтарі. Причина цього передусім у відсутності доброї волі. На жаль, доведеться це вважати дискримінацією Церкви римського обряду Українською Греко-Католицькою Церквою. Навіть нема спроб попросити вибачення за захоплені греко-католиками латинські храми. Адже мова не тільки про згадані два храми, а й про решту захоплених святинь.
Архієпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк і Верховний архієпископ Святослав Шевчук, не погоджуючись з такими закидами, у свою чергу, пояснюють, що, згідно з українським законодавством, храми є власністю релігійних спільнот, а не Курії чи єпископа. Мовляв, хай спільнота звертається до місцевої влади, аби отримати храм, а тоді вже просить єпископа прислати священника.
Архієпископ Мокшицький, у свою чергу, також пояснив, що РКЦ не просить про передачу їй храмів, а лише домагається повернення своїх святинь. Далі він навів приклад, коли в Польщі РКЦ передала греко-католикам під катедри костел Серця Ісуса в Перемишлі та костел св. Вінцента у Вроцлаві. «Нема виправдання, що колись на теренах Львівської архидієцезії була Польща, а тепер Україна. Церква має свої закони. Ця римо-католицька дієцезія ніколи не зникала. Вона існувала навіть за часів комуністичної влади, адже Святіший Отець Йоан Павло II лише відновив церковні структури. Тут служили священники, був єпископ Ян Ценський. Подібним чином домініканці, францисканці чи УГКЦ мають свою власність також у Польщі, Аргентині, Франції, Італії, інших державах, і ніхто в них там цього не забирає, не захоплює. Львівська дієцезія може мати реколекційний Дім у Києві, й ніхто нам не забере, якщо це наша власність. Греко-католики не мали права забирати наші храми. То не влада їм дала наші святині, а вони використали владу для себе — пояснюючи, що вони не хотіли, щоби ці храми взяли православні чи протестанти, або щоб храми руйнувалися. Якщо таким чином прагнули врятувати латинські святині, то чому не запитали нас, чи ці храми потрібні римо-католикам? Якщо ні, то дозвольте нам ними користуватися. Тоді все було би в порядку».
Архієпископ черговий раз зазначив: «Нині Латинська Церква в Україні не є польською, однак ми є спадкоємцями спадщини Церкви у Польщі. Разом з тим Церква в Польщі не може залагоджувати наші справи без нас. Маємо ряд підписаних декларацій про примирення, але знищились, на жаль, не бачимо їхніх вагомих плодів».
28 вересня 2020 року заявив, що УГКЦ перешкоджає РКЦ називаючи її польською Церквою. «Націоналізм, такий, що панує в Україні, а особливо — в Греко-католицькій церкві, ускладнює нам деяку свободу, позаяк завжди говориться, що це — польська Церква, отже, треба її тут обмежувати, перешкоджати їй. Але, я думаю, такий націоналізм, оце упередження до Римо-католицької церкви, поволі зникатиме завдяки приїзду багатьох українців до Польщі або їх навчанню у різних університетах; цей менталітет поволі буде змінюватися»
У 2021 році пояснив свою позицію.
Волинська трагедія 6 березня 2013 року відмовився підписати спільну заяву католицьких єпископів греко- та римо-католицького обрядів України з нагоди 70-річчя Волинської трагедії, поклавши провину за трагедію тільки на українців. Зазначив, що формула «вибачаємо і просимо пробачити», запропонована українськими греко-католиками, є неприйнятною. Українська сторона мусить «вибачатися і прохати вибачення» у поляків, а не вибачати .