Жан-Луї́ Берна́р Барро́ (; 8 вересня 1910, Ле-Везіне, Івлін, Франція — 22 січня 1994, Париж, Франція) — французький театральний режисер, актор театру і кіно, мім, теоретик театру.

Біографія та кар'єра Жан-Луї Бернар Барро народився 8 вересня 1910 року в передмісті Парижа Ле-Везіне в сім'ї аптекаря. Його батько — Жуль Барро був власником скромної аптеки і підробляв у психіатричній лікарні по сусідству з домом. Мати Марсель-Елен, до шлюбу Валет. Під час Першої світової війни батька призвали санітаром на фронт. Доглядаючи за солдатами, хворими іспанкою заразився і помер. Через два роки мати повторно одружилася. Вихованням дітей займалися дідусь з бабусею. Дід Барро був виноградарем.

Барро закінчив елітний ліцей Шанталь в Парижі. Свою трудову діяльність починав як бухгалтер і продавець квітів. Навчався на курсах живопису в Луврській школі, вивчав акторську майстерність на курсах у Шарля Дюллена та в 1933—1935 роках грав у його трупі, пізніше ставив у його театрі Лафорга, Фолкнера, Гамсуна (останнього — спільно з Роже Бленом). Захоплювався мімічним мистецтвом.

У 1930-і роки Барро почав зніматися в кіно — Марк Аллегре, друг Андре Жіда, запросив Барро дебютувати на екрані в його фільмі «Прекрасні днинки» (1935). У 1945 з величезним успіхом зіграв міма Батиста Дебюро у фільмі Марселя Карне «Діти райка» (за сценарієм Ж. Превера). Починаючи з 1970 років знімався мало, віддаючи перевагу роботі в театрі. За час акторської кар'єри в кіно знявся у 50-ти фільмах. Співпрацював з такими кінорежисерами, як Георг Вільгельм Пабст, Анатоль Літвак, Крістіан-Жак, Саша Гітрі, Жан Ренуар та ін.

У 1940—1946 роках Жан-Луї Барро — актор і режисер в театрі «Комеді Франсез». Як режисер поставив «Федру» Ж. Расіна, «Атласний черевичок» Клоделя.

У 1942—1944 роках Барро керував Школою драматичного мистецтва () в Парижі, заснованою ним спільно з і Реймоном Руло.

У 1940 році Барро одружився з акторкою Мадлен Рено, а в 1946 році разом з нею створив власну трупу — «театральну компанію Рено-Барро» (у будівлі театру «Маріньї»), в якій він був режисером і головним актором. З 1953 року театр випускав «Зошити компанії».

У 1959 році за пропозицією міністра культури Андре Мальро Жан-Луї Барро очолив паризький театр «Одеон» («Театр де Франс»). На сцені театру йшли п'єси класичного репертуару (Шекспір, Расін) і сучасні твори — драми С. Беккета, Ж. Жене, Марґеріт Дюрас.

У травні 1968 року під час студентської революції Барро відкрив театр для бунтівників-студентів, які розміщувалися в ньому впродовж місяця. Через це під тиском А. Мальро він був вимушений покинути пост директора і разом з трупою залишити Одеон. Створив власний театр Д'Орсе (згодом — ), де ставив оригінальні композиції на основі текстів Рабле, Вольтера, Ніцше, Жаррі.

Жан-Луї Барро помер 21 січня 1994 року в Парижі на 84-му році життя. Похований на цвинтарі Пассі.

Обрані театральні постановки 1946 — «Помилкові визнання» / Les Fausses Confidences Мариво 1946 — «Гамлет» / Hamlet Шекспіра 1947 — «Ведмідь» / L'Ours Чехова 1947 — «Амфітріон» / Amphitryon Мольєра 1947 — «Процес» / Le Procès за Кафкою, текст А. Жіда і Ж.-Л.Барро 1948 — «Стан облоги» / L'Etat de siege Камю 1948 — / Occupe-toi d'Amélie Ж. Фейдо 1949 — «Витівки Скапена» / Les Fourberies de Scapin Мольєра 1950 — / Marlborough s'en va-t-en guerre М. Ашара 1950 — / Le Répétition ou L'Amour puni Ануя 1950 — «Брудні руки» / Les Mains sales Сартра 1951 — «Не жартуйте з коханням» / On ne badine pas avec l'Amour А. де Мюссе 1951 — «Вакх» / Bacchus Ж. Кокто 1953 — «Христофор Колумб» / Christophe Colomb П. Клоделя 1953 — «Лукреція» / Pour Lucrèce Жироду 1954 — «Мізантроп» / Le Misanthrope Мольєра 1954 — «Вишневий сад» / Le Cerisale А. Чехова 1955 — «Орестея» / L'Orestie Есхіла 1955 — «Береніка» / Bérénice Ж. Расіна 1955 — «Інтермеццо» / Intermezzo Жироду 1955 — «Вольпоне» / Volpone за Б. Джонсоном, текст Ж. Ромена і Ш. Цвайґа 1958 — «Атласний черевичок» / Le Soulier de satin Клоделя

Вистави-пантоміми 1946 — «Baptiste», пантоміма-балет за Ж. Превером, муз. Владимира Косма (у співавторстві з М. Марсо) 1947 — «La Fontaine de Jouvence» за Борисом Кохно, муз. Жоржа Оріка 1954 — «Renard», текст Ш. Ф. Рамю, муз. І. Стравинського 1955 — «Les Suites d'une course», мімофарс за Ж. Сюперв'єлем, муз. А. Соге.

Фільмографія

Тексти Réflexions sur le théâtre. Paris: J. Vautrain, 1949 Je suis homme de théâtre. Paris: Éditions du Conquistador, 1955 Nouvelles réflexions sur le théâtre. Paris: Flammarion, 1959 Souvenirs pour demain. Paris: Éditions du Seuil,1972 Comme je le pense. Paris: Gallimard, 1975 Размышления о театре. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1963

Бібліографія Antonin Artaud, Lettres à Jean-Louis BarraultBordas, 1952 Frank A. Jean-Louis Barrault. Textes de Jean-Louis Barrault. Points de vue critiques, témoignages, chronologie, bibliographie. Paris: Seghers, 1971 Jean-Louis Barrault: écrits, répertoire, filmographie et critique, 1935—1989/ Hélène Volat-Shapiro, Gerhard M. Vasco, eds. Paris: Lettres modernes; Minard, 1992 Mignon P.-L. Jean-Louis Barrault: le théatre total. Monaco: Editions du Rocher, 1999 Lorelle Y. Dullin-Barrault: l'éducation dramatique en mouvement. Paris: Amandier, 2007

Примітки

Посилання