Микола Семенович Курнаков (; , Нолінськ — 19 березня 1941, Барвиха) — радянський науковець, основоположник фізико-хімічного аналізу, професор (1893), заслужений професор (1907), доктор хімічних наук (1909), академік Петербурзької академії наук/Російської академії наук/Академії наук СРСР (1913), лауреат Сталінської премії.
Життєпис Народився в Нолінському. Після закінчення Нижегородської військової гімназії вступив до Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі, який закінчив в 1882.
Ад'юнкт-професор цього ж інституту по кафедрі металургії, галургії і пробірного мистецтва з 1885. Після захисту дисертації «Про складні металеві основи» отримав звання професора неорганічної хімії (1893).
Засновник і завідувач лабораторією фізичної хімії, професор електротехнічного інституту в Санкт-Петербурзі (1899-1906). В період роботи в інституті винайшов «пірометр Курнакова» (1904) — найбільш досконалий в той час прилад для термічного аналізу.
C 1902 по 1930 очолював кафедру загальної хімії в Політехнічному інституті в Санкт-Петербурзі, де організував і хімічну лабораторію.
Засновник і перший директор Інституту фізико-хімічного аналізу АН СРСР (1918-1934).
Один з організаторів Державного інституту прикладної хімії (ДІПХ) і його перший директор (1919-1927).
Директор Державного інституту науково-технічних досліджень (1921).
Очолював Інститут з вивчення платини та інших благородних металів АН СРСР (1922-1924).
Директор Хімічного інституту АН СРСР (1924).
Член президії Комітету з хімізації народного господарства при РНК СРСР (1928).
Після переїзду хімічних інститутів Академії наук до Москви став директором знову організованого Інституту загальної та неорганічної хімії АН СРСР (1934-1941).
Професор (з 1936), завідувач кафедри неорганічної хімії (1937-1941) МДУ ім. М. В. Ломоносова.
Створив російську школу фізико-хімічного аналізу, російську наукову школу хіміків і металургів.
Сприяв освоєнню калійних родовищ Солікамська, Карабогазської глауберової солі, магнію, брому і йоду Кримських соляних озер і лиманів, соляних покладів Західно-Сибірського краю, Тихвинських бокситів для отримання металевого алюмінію, сплавів різного призначення. Обстежив Алтайські підприємства кольорової металургійної промисловості (1882). Організатор російського металургійного (платинових металів, алюмінію, магнію) і галургійного промислових виробництв. Ініціатор створення при Російському технічному товаристві металографічної комісії (1899).
Помер Курнаков в селі Барвиха Московської області 19 березня 1941 року, похований у Ленінграді на Літераторських містках.
Нагороди та звання В 1925 нагороджений Великою премією імені Д. І. Менделеева. В 1928 лауреат премії імені В. І. Леніна. В 1939 нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора. В 1940 присвоєно звання Заслужений діяч науки та техніки РРФСР. В 1941 лауреат Сталінської премії (за 1940рік).
Адреси в Санкт-Петербурзі 1882—1941 — Гірничий інститут — Миколаївська набережна, 45.
З 1902 до 1930 — Політехнічний університет — вул. Політехнічна буд. 29 кв 4, лабораторія фізико-хімічного аналізу
Пам'ять
Інститут загальної та неорганічної хімії імені М. С. Курнакова РАН (з 1944). На честь М. С. Курнакова названий винайдений в 1940 році в Казахстані мінерал курнаковит.
Див. також Закон Вант-Гоффа і Курнакова
Деякі роботи Цикл статей з неорганічної хімії в «Журнале Русского физико-химического общества» та в «Горном журнале». Курнаков Н. С. Непрерывность химических превращений вещества // УФН. 1924. Т. 4, Вып. 6. С. 339—356 Курнаков Н. С.Введение в физико-химический анализ. Издание четвертое дополненное. М.—Л.: Издательство АН СССР. 1940. 562 с. Курнаков Н. С. Избранные труды. Т. 1—3. М., 1960 Список трудов Н. С. Курнакова Труды Н. С. Курнакова в электронной библиотеке «Научное наследие»
Примітки
Посилання Біографія М. С. Курнакова на сайті хімфаку МДУ Біографія М. С. Курнакова на кругосвіті До 140 річниці зі дня народження М. С. Курнакова Могила М. С. Курнакова