Пиловий казан, також відомий як брудні тридцяті — період сильних пилових бур у 1930-х роках, що завдали серйозної шкоди екології та сільському господарству США і канадських прерій. Це явище було викликане суворими посухами і нездатністю застосувати методи богарного землеробства для запобігання вітровій ерозії (еолові процеси). Посуха прийшла в три хвилі, 1934, 1936, і 1939—1940 роки, але в деяких регіонах високих рівнин тривала впродовж цілих восьми років. Протягом попередніх десяти років, недостатньо розуміючи екологію рівнин, фермери проводили екстенсивну цілинного на Великих рівнинах. Це знищувало місцеві, глибоко вкорінені трави, які зазвичай зберігають цілісність ґрунту і утримують вологу навіть у періоди посухи і сильних вітрів. Швидка механізація сільськогосподарської техніки, особливо поява маленьких бензинових тракторів, і широке використання зернозбиральних комбайнів, сприяли рішенню фермерів перетворювати посушливі пасовища (багато з яких отримували не більш як 250 мм опадів на рік) в оброблювані орні землі.

Під час посухи 1930-х років незакріплений травами ґрунт перетворювався на пил, що зносився сильними вітрами у величезні хмари, від яких іноді чорніло небо. Ці задушливі вали пилу, які дістали назву «чорних хуртовин» або «чорних бурунів» — перетинали країну, досягаючи східного узбережжя і вражаючи такі міста, як Нью-Йорк і Вашингтон. Вони часто погіршували видимість на рівнині до 1 метра або й менше. Репортер Ассошіейтед Прес Роберт Е. Гейгер саме перебував у Бойзі-Сіті (штат Оклахома) і застав там чорну хуртовину 14 квітня 1935 року, яка дістала назву «». Термін «пиловий казан» придумав Едвард Стенлі, який працював у Канзас-Сіті редактором новин для «Ассошіейтед Прес», коли переписував повідомлення саме Роберта Е. Гейгера. Спочатку термін «пиловий казан» означав географічну зону вражену пилом, але нині його зазвичай вживають для позначення подій, наприклад, «це було під час Пилового казана».

Посухи й ерозії Пилового казана вразили 400 000 км2, центр яких припав на виступи Техасу і Оклахоми, а краї торкнулися сусідніх ділянок Нью-Мексико, Колорадо і Канзасу.

Пиловий казан змусив десятки тисяч родин покинути свої господарства. Багато з цих сімей, яких часто називали «», тому що багато з них прибули з Оклахома-Сіті, мігрували до Каліфорнії та інших штатів, лише щоб дізнатися, що Велика депресія зробила економічні умови там ненабагато кращими, ніж ті, які вони покинули.

Пиловий казан став предметом багатьох творів культури, зокрема, роману Грона гніву (1939) Джона Стейнбека, фолк-музики Вуді Гатрі, і фотографій, що зображують умови мігрантів, Доротеї Ланж.

Географічна характеристика й рання історія

Зона Пилового казана лежить переважно на захід від 100-го меридіану, на Високих рівнинах, і характеризується рівнинами, які змінюються від пагорбистих на півночі до пласких у . Висота коливається від 760 м на сході до 1 800 м біля підніжжя Скелястих гір. Місцевість напівпустельна, з кількістю опадів менше як 510 мм на рік. Цей дощовий режим підтримує біому низькотрав'яної прерії, яка від початку була в цій зоні. Цей регіон також схильний до тривалих посух, що чергуються з періодами незвичайної вологості такої ж тривалості. У вологі роки багаті ґрунти забезпечують достаток виробництва сільгосппродукції, але в посушливі роки трапляються неврожаї. В регіоні також дують сильні вітри. Під час раннього європейського і американського освоєння Великих рівнин цей регіон вважали непридатним для європейського стилю сільського господарства; дослідники називали його . Відсутність поверхневих вод і деревини робила регіон менш привабливим для і сільського господарства, ніж інші місця.

Федеральний уряд заохочував заселення і освоєння рівнини під сільське господарство, прийнявши Акт про гомстеди 1862 року, в якому пропонував поселенцям ділянки по 65 га. Після завершення Громадянської війни у 1865 році й будівництва Першої трансконтинентальної залізниці в 1869 році, хвилі нових мігрантів та іммігрантів досягли Великих рівнин, і ці переселенці значно збільшили посівні площі. Незвично вологий період на Великих рівнинах ввів поселенців і уряд в оману, що «» (популярна фраза серед агентів з нерухомості) і що клімат регіону змінився назавжди. Спочатку характер сільського господарства полягав переважно в розведення великої рогатої худоби, але такі фактори як: несприятливий вплив суворих зим на худобу, починаючи з 1886 року, коротка посуха 1890 року, і загальний перевипас лугів, примусили багатьох землевласників збільшити кількість земель під ріллю.

Визнавши проблемною обробку маргінальних посушливих земель, уряд Сполучених Штатів розширив площу земельних наділів із 65 га, яку вони виділяли Актом про гомстеди, до 260 га для фермерів у Західній Небрасці за (1904), і 130 га в інших частинах великих рівнин за розширеним актом про гомстеди (1909). На початку 20-го століття на рівнини прибуло кілька хвиль європейських мігрантів. Повернення незвично вологої погоди, здавалося б, підтвердило раніше поширену думку, що «колишній» напівпосушливий регіон може підтримати широкомасштабне сільське господарство. Водночас, технологічні удосконалення, такі як механізована оранка та механізоване збирання врожаю, давали змогу обробляти великі угіддя без високих трудовитрат.

Сукупні руйнівні наслідки Російської революції 1917 та Першої світової війни, які скоротили постачання пшениці та інших сільськогосподарських культур, збільшили ціни на сільськогосподарську продукцію; — цей попит спонукав фермерів різко збільшити площу посіву. Наприклад, у () і північно-західному Техасі площа сільгоспугідь подвоїлась за період між 1900 і 1920 роками, потім знову потроїлась між 1925 і 1930. Методи ведення сільського господарства, які застосовували фермери в цей період, створили умови для масштабної ерозії за певних умов навколишнього середовища. Загальнопоширений обробіток земельної ділянки шляхом глибокої оранки та інші методи підготовки ґрунту знищували місцеві трави, глибокі корені яких сприяли цілісності ґрунту і допомагали утримувати вологу в посушливі періоди. Крім того, фермери, які вирощували бавовну, залишали поля голими на зиму, коли вітер у Високих рівнинах найсильніший, і спалювали стерню як засіб боротьби з бур'янами до посадки, тим самим залишаючи ґрунт без органічних поживних речовин і поверхневої рослинності.

Посухи і пилові бурі

Після періоду досить сприятливих кліматичних умов у 1920-их роках, з рясними опадами і відносно помірними зимами, які дозволили розширити поселення та площу посіву на Великих рівнинах, влітку 1930 року регіон увійшов у незвично сухий період. Протягом наступного десятиліття північні рівнини пережили чотири зі своїх семи найсухіших календарних років починаючи з 1895 року, Канзас - чотири з дванадцяти найсухіших, і загалом регіон на південь від Західного Техасу не бачив періодів, коли опади були вище норми, аж до рекордних дощів 1941 року. Коли сильна посуха вразила регіон Великих рівнин у 1930-х роках, це призвело до ерозії і втрати верхнього шару ґрунту, через тогочасну практику вирощування рослин. Посуха висушила верхній шар ґрунту і з часом він став пухким, перетворився на порошок у деяких місцях. Через відсутність місцевих трав, які раніше утримували ґрунт, сильні вітри піднімали його верхній шар і створювали масивні пилові бурі, якими був позначений період Пилового казана. Постійна посуха знищувала посіви, залишаючи зорані поля голими, а отже беззахисними перед вітровою ерозією. Тонкий шар ґрунту Великих рівнин легко руйнувався і відносився на схід сильними континентальними вітрами.

11 листопада 1933 року дуже сильна пилова буря здерла з висохлої смуги в Південній Дакоті; й це була лише одна із низки суворих пилових бур того року. Сильна дводенна пилова буря, яка розпочалася 9 травня 1934 року зняла величезну кількість верхнього шару ґрунту Великих рівнин і стала однією з найстрашніших таких пилових бур. Хмари пилу здолали всю відстань до Чикаго, де осіло 12 мільйонів фунтів пилу. Два дні потому той самий шторм дістався низки міст на сході, таких як Клівленд, Баффало, Бостон, Нью-Йорк, ВашингтонStock, Catherine McNicol (1992). . Тієї зими (1934—1935) у Новій Англії випав червоний сніг.

14 квітня 1935 року, у день, відомий як «», 20 з найгірших «чорних хуртовин» відбулися на всьому просторі Великих рівнин, від Канади на південь до Техасу. Пилові бурі завдали значної шкоди і перетворили день у ніч; свідки повідомляли, що часом вони не бачили нічого за півтора метра перед собою. Денверський репортер Ассошіейтед прес Роберт Е. Гейгер зробив репортаж про те, що сталося в Бойзі-Сіті того дня. Його розповідь про «чорну неділю» зафіксувала першу появу терміна пиловий казан; його придумав Едвард Стенлі, редактор новин Ассошіейтед Прес із Канзас-Сіті, переписуючи репортаж Гейгера.

Велика частина угідь зазнала ерозії внаслідок Пилового казана. 1941 року сільськогосподарська дослідна станція Канзасу випустила бюлетень, у якому запропонувала відновити місцеві трави, застосувавши «hay method». Цей метод розробили 1937 року, щоб прискорити процес відновлення пасовищ і підвищити їхню віддачу. За початковими задумами, в Канзасі цей процес мав відбуватися природним шляхом за 25-40 років. Ретельний аналіз даних показав, що причинно-наслідковий механізм посух може бути пов'язаний з температурними аномаліями океану. Зокрема, поверхнева температура Атлантичного океану, схоже, непрямо вплинула на загальну циркуляцію атмосфери, тоді як температура поверхні Тихого океану, здається, вплинула безпосередньо.

Людська міграція Ця катастрофа посилила економічні наслідки Великої Депресії в регіоні.

США

У 1935 році багато сімей були змушені залишити свої ферми і поїхати в інші території в пошуках роботи через посуху (яка на той момент вже тривала чотири роки).A Cultural History of the United States — The 1930s. Умови Пилового казана сприяли втечі людей з Техасу, , і навколишніх Великих рівнин до сусідніх регіонів. Понад 500 000 американців залишилися без даху над головою. Понад 350 будинків мали бути знесені тільки після однієї бурі. Сильна посуха і пилові бурі залишили тисячі бездомних, іпотеки інших закрили банки. У багатьох не було вибору, окрім як покинути свої господарства в пошуках роботи.Babb, Sanora, Dorothy Babb, and Douglas Wixson. Зібравши на візок трохи особистих речей, родини прямували на захід у пошуках роботи.A Cultural History (1999), p. 19 Деякі жителі Рівнин, особливо в Канзасі й Оклахомі, захворіли й померли від або недоїдання.

Масова втеча від наслідків Пилового казана стала найбільшою короткостроковою міграцією в американській історії. Від 1930 до 1940 близько 3,5 млн осіб виїхали з Рівнинних штатів. Невідомо, скільки з них загалом за цей період переїхало до Каліфорнії. Однак відомо, що за один із відрізків трохи більше року туди мігрувало понад 86 000 чоловік. Ця цифра більша, ніж кількість мігрантів у цей регіон протягом Золотої лихоманки 1849 року.Worster, Donald. Мігранти полишили ферми в штатах Оклахома, Арканзас, Міссурі, Айова, Небраска, Канзас, Техас, Колорадо і Нью-Мексико, але їх часто називали «Оки», «Арки», або «Техи». такі терміни, як «Оки» і «Арки» стали відомими у 1930-их роках як стандартні позначення для тих, хто втратив усе й під час Великої Депресії постраждав найбільше.Worster (2004), Dust Bowl, p. 45,

Не всі мігранти вирушили далеко; деякі просто поїхали до найближчого міста або округу. Кількість сімей, які покинули свої ферми й пустились у мандри, була такою великою, що співвідношення між мігрантами і жителями в штатах Великих рівнин було практично один до одного.

Характеристика мігрантів