Франклін Генрі Ґідінґс (Гіддінгс, ) (23 березня 1855 р. — 11 червня 1931 р.) — американський соціолог. Разом із Л. Ф. Вордом, В. Ґ. Самнером та А. Смолом вважається засновником соціології в США, найбільшим представником її психологічного напрямку. Він також відомий працями з економіки та політичної науки.
Життєпис Народився 23 березня 1855 р. у м. Шерман, штат Коннектикут, у сім'ї священика Конгрегаціоналістської церкви Едварда Джонатана Ґідінґса та Ребеки Джейн Фулер. Будучи не особливо зацікавленим у вивченні релігії, юнак провів більшу частину свого часу зі своїми двома дідами, які навчили його навичкам геодезії, креслення й обробки шкіри. Під час навчання у середній школі його вчитель Генрі Г. Скот ознайомив юнака з науковими роботами Герберта Спенсера, Томаса Генрі Гакслі, Чарльза Дарвіна та Джона Тіндаля. Доробок цих учених згодом значно вплинув на більшу частину його соціологічних робіт.
У 1873-1877 рр. Ф. Ґідінґс вивчав інженерну справу в Юніон коледжі, однак розпочав свою професійну кар'єру як журналіст і викладач. Це частково пояснює його подальшу захопленість соціальними проблемами. Так, у 1875 році він став асоційованим редактором «Winston Connecticut Herald» і викладав у школі в штатах Массачусетс і Коннектикут. Він одружився з Елізабет Пейшнс Гоувз () у 1876 р., з якою вони мали 3 дітей. Протягом 1878-1885 рр. Ґідінґс займався журналістикою, був редактором «Berkshire Courier» і «New Milford Connecticut Gazette», дописував у «Springfield Republican» і «Springfield Daily Union». У 1885 р. він працював недовгий час у Массачусетському бюро трудової статистики, де здобув досвід аналізу суспільних проблем, часто писав з теорії та практики соціальних наук. Протягом 1877-1888 рр. Ґідінґс продовжив навчання в Юніон коледжі, де отримав ступінь бакалавра мистецтв, у 1889 р. став магістром мистецтв.
За цей час Ґідінґс здобув репутацію вченого, писав статті до наукових та інших журналів («Political Science Quarterly», «Massachusetts Bureau of Labor Statistics»). Одним з тих, хто помітив винятковий інтелект Ґідінґса, був майбутній президент США Вудро Вільсон, який запросив його на посаду лектора політичних наук до коледжу Брін-Мор в 1888 році. Це посприяло йому в отриманні звання повного професора в 1892 р. Американський вчений викладав курси з політичної економії та методів і принципів управління, проводив випускний семінар з теорії соціології в 1890 р.
З 1892 по 1905 рр. Ґідінґс був віце-президентом Американської Академії політичних і соціальних наук. У 1894 році вчений покинув Брін-Мор, створив та очолив кафедру соціології та історії цивілізації в Колумбійському університеті, й, зокрема, став першим повним професором соціології в США. Він залишався в цьому вузі протягом усієї професійної кар'єри.
Ґідінґс був одним із засновників у 1906 р. Американського соціологічного товариства, був його віце-президентом, а в 1908 р. — президентом цієї організації.
Ґідінґс залишив Колумбійський університет у 1928 році.
Помер учений 11 червня 1931 р. в Скарздейлі, штат Нью-Йорк.
Соціологічна теорія
Теоретичні витоки та взаємозв'язок між соціологією та психологією Ф. Ґідінґс творчо розвивав насамперед ідеї О. Конта, А. Сміта, Дж. С. Мілля, Г. Спенсера, Л. Ворда, Е. Дюркгайма та засновника психологічного напрямку в соціології — французького дослідника Габріеля Тарда, котрий уважав, що соціальні явища за своєю природою є психічними.
На думку американського науковця, психологія виділилася з біології, а соціологія — із психології. Психологія — це наука про елементи й походження емоційно-розумових явищ людини, а соціологія — вчення про розумові явища в їх найбільш загальних суспільних утвореннях і виявах, про свідому, спрямовану на людину, еволюцію соціального середовища.
Подібно до свого співвітчизника Л. Ворда, Ф. Ґідінґс у своїй теорії пізнання виходить з того, що спенсерівська соціологія сформулювала насамперед «фізичну філософію суспільства», дала чисто «фізичне», «об'єктивне пояснення» і воно має бути доповнене «поясненням суб'єктивним». За його словами, соціологія повинна пояснювати свій предмет, з одного боку, фактами свідомості, з іншого — деяким фізичним принципом. Причому, як вважає Ґідінґс, суб'єктивний і об'єктивний процеси повинні бути нероздільними. Фізичною основою суспільства він визнає об'єднання індивідів як результат дії чисто зовнішніх фізичних причин. Але щире об'єднання (асоціація) є процесом психічним, у якому центральну роль відіграє взаємодія між індивідами.
Вчений підкреслює, що всі істинні соціальні факти за своєю природою є психічними, оскільки слово «суспільство» першочергово означає співтовариство, спільне життя, спільність. Звідси Ф. Ґідінґс убачав головне завдання соціально-філософської думки в інтеграції суб'єктивного й об'єктивного суспільних процесів у поняттях і термінах психічної діяльності, органічного регулювання, природного відбору та збереження енергії.
Концепція свідомості роду В своїй праці «Принципи соціології» Ґідінґс виклав психологічний підхід до дослідження феномену асоціації та соціальної організації, обґрунтувавши свою концепцію «свідомості роду». Термін «свідомість роду» () учений запозичив у Адама Сміта. Як і Сміт, американський соціолог зафіксував у ньому інстинктивність свідомості. Людина є соціальною істотою завдяки вродженій свідомості роду.
Для того щоб суспільство існувало, впорядковано функціонувало, розвивалося, необхідно виділити в суспільстві соціальний факт, який би слугував критерієм розвитку народу. Ф. Ґідінґс таким соціальним фактом убачав свідомість роду. Вона диференціюється за класовою та расовою ознаками, поведінка індивіда залежить від того, з членами якої групи він себе ідентифікує. Будь-яка поведінка людини, яку можна назвати соціальною, визначається саме свідомістю роду, тому що вона «постійно втручається в дії» людей, впливає на зміст їхньої поведінки.
Свідомість роду можна трактувати як колективну свідомість народу, як «соціальний розум». «Свідомість роду», чи «соціальний розум», існує у свідомості цілого співтовариства індивідів, і вона більша за будь-яку індивідуальну свідомість. Учений підкреслював, що соціальний розум є явище, що проявляється у взаємодії багатьох індивідуальних розумів. Продуктами соціального розуму є: суспільна думка і традиції; колективні настрої і бажання; соціальні оцінки і цінності.
Усе це погоджується з його розумінням ролі вольових процесів у соціальному розвитку, що починається в силу чисто зовнішніх умов, а потім виникає «свідомість роду» і починається вольовий процес.
Розуміння суспільства Відправним пунктом соціально-філософських теорій, уважає Ф. Ґідінґс, має стати поняття «людина», так як чим повнішим є усвідомлення кожною людиною свідомості роду, тим краща соціальна організація народу. Ф. Ґідінґс, як і О. Конт, уважав суспільство подібним до людського організму, проте процеси, які в ньому відбуваються, мають не біологічний, а соціальний характер. Суспільство, на його думку, це не просто система, організм, а організація, котра виникає частково внаслідок несвідомої еволюції, а частково як результат «свідомого плану». Він характеризує суспільство як співтовариство, певну спільноту людей, яких об'єднують психологічні зв'язки, свідомість роду. Поняття «суспільство» для Ф. Ґідінґса означає також сукупність індивідів, які живуть у спілкуванні та співробітництві, поєдналися чи зорганізувалися для досягнення певної спільної мети. Основна функція суспільства — розвиток моральної природи людини, а прискорення прогресу — органічне поєднання еволюцій особистості й соціального середовища.
Соціальна еволюція На думку Ф. Ґідінґса, соціальне життя є результатом взаємодії «первинних причин» — природних ресурсів і природного середовища — та «вторинних причин» — мотивів людської діяльності. Соціальна еволюція людства спочатку відбувається під впливом зовнішніх умов (запасів їжі, температури, зіткнення з індивідами або племенами). Потім усередині агрегації в подібних один одному індивідів з'являється свідомість роду, агрегація розвивається в асоціацію. Індивіди намагаються розширити й поліпшити свої соціальні відносини. При цьому деякі з цих відносин вони намагаються зберегти і посилити, а інші усунути як небажані. Так, із часом, утворюється суспільство: агрегація переходить в складну та міцну організацію.
Важливою основою соціогенезу, на думку Ф. Ґідінґса, є його енергетична основа. Енергія людини витрачається переважно на зростання народонаселення й освоєння нових територій. Учений виділяє два різновиди енергії: фізичну та психічну. Прогрес бачиться йому як низка перетворень різновидів енергії в такі, що супроводжуються психічними явищами зростаючої складності.
Суспільство є ізоморфним щодо людини. Отже, правомірним для нього є застосування аналізу, тотожного з тим, який ми застосовуємо для аналізу людини. Тобто, слушно говорити про свідомість, характер, вдачу, розум, пам'ять народу (учений проводить також паралелі суспільної життєдіяльності з анатомією та фізіологією людини). Тому правомірним є акцентування Ф. Ґідінґсом саме на тій частині суспільства, яку він називає «суб'єктивною» — на виявах соціальної волі. Саме вона свідчить як про успішність соціального розвитку того чи іншого суспільства, так і його невдачу. Успішність суспільства вчений пов'язує з умінням робити вибір напрямку розвитку й типу суспільства. На відміну від біологічного організму, суспільство може перетворити природний процес еволюції у свідомий процес. Тобто, людина, як і суспільство, здатна впливати на свою долю. Саме наявність суб'єктивної волі є умовою того, що соціальний розвиток можливий і піддається науковому аналізу. У всьому цьому процесі особливості суспільного спілкування та взаємодії, соціальний вибір і соціальна воля визначаються свідомістю роду.
Ідеали, цінності та соціальний вибір Соціальний вибір, на думку Ф. Ґідінґса, здійснюється на основі ідеалів і соціальних цінностей, найбільш концентрованим вираженням яких є уявлення людей про те, що є для них благом. Відповідно до рівня свого розвитку, люди правильно чи неправильно оцінюють засоби досягнення соціального блага. Соціологія повинна відстежувати, наскільки відповідають обрані засоби наміченим цілям у тій чи іншій конкретній ситуації. Отже, ідеальне благо регулює пошук засобів для досягнення поставленої суспільної мети. Оскільки сам ідеал видозмінюється, то повинні постійно модернізуватися й засоби його досягнення, а людина перебувати в стані безперервного вибору.
Ф. Ґідінґс намагався пояснити, чому ідеали можуть змінюватися, а суспільство вдосконалювати чинні порядки. Виживання цінностей відбувається в результаті соціального відбору як різновиду соціального вибору. Прикладом соціогенетики — соціального успадкування цінностей (знань, соціального досвіду тощо) — у Ф. Ґідінґса є родина. Він виокремлює три її форми:
сім'я безладних стосунків; шлюб із розлученням; шлюб, оснований на основі прихильності й обов'язку.
Сильним і довговічним буде те суспільство, яке буде робити вибір і передавати у спадок нащадкам як найвищу цінність шлюб, що оснований на основі прихильності й обов'язку.
Цінності уточнюють і деталізують соціальний вибір та активізують чи, навпаки, пригнічують волю суспільства до соціального розвитку. Соціальний вибір і соціальна воля визначаються рівнем свідомості роду, від якої залежить якість відбору ідей і програм соціального розвитку та успадкування.