Всехсвятське

Всехсвя́тське (Всесвя́тское) — колишнє село Московської губернії та повіту, адміністративний центр Всехсвятської волості. Від 1917 року перебуває в межах міста Москви. Нині територію села займають московські райони Аеропорт і Сокол. Культурний шар села належить до цінних об'єктів культурної спадщини регіонального значення .

Село відоме від XIV—XV століть. Назва села походить від храму Усіх Святих. У XVIII столітті тут існувала грузинська типографія. До відкриття Петровського парку Всехсвятське було одним з улюблених місць гулянь москвичів. 1915 року поблизу Всехсвятського розпочав роботу Братський цвинтар.

Назва Назву Всехсвятське (або Всесвятське) село дістало від церкви на честь Всіх Святих, побудованої 1683 року (нині на місці цієї церкви стоїть новий храм Всіх Святих, побудований у 1733—1736 роках). Попередня назва села — Святі Отці. Про походження цієї назви немає єдиної думки. За однією з версій, раніше на місці села був монастир із храмом, освяченим на честь VII Вселенського Собору святих отців. Згідно з іншою версією, у цьому монастирі жили старці-відлюдники, що й пояснює назву села. Розмовна назва села — Лужа Отцовська — пояснюється тим, що тут протікали річки Ходинка і Тараканівка, які періодично підтоплювали місцевість . Деякі джерела наводять назву Тресвятське .

Фізико-географічна характеристика

Село Всехсвятське було розташоване за 5 верст (трохи більш як 5 км) від Тверської застави. Воно лежало по обидва боки від Петербурзького шосе. Межами села були: Ходинське поле, Москва-ріка, Покровське-Стрешньово, Коптєво, Петровсько-Розумовське і Петровське-Зиково.

Розташоване було Всехсвятське на невеликому підвищенні біля межі басейнів двох річок: Москви і Яузи. Висота над рівнем моря — близько 158 метрів. У ґрунті села Всехсвятського переважає пісок. Через це багато вулиць і провулків села дістали назву Піщані (див. Піщана вулиця) .

На заході й південному сході від села лежали два лісових масиви: Великий Всехсвятський гай і Малий Всехсвятський гай. Селом протікали річки Тараканівка і Ходинка . У Всехсвятському була велика кількість колодязів із чистою питною водою .

Населення Динаміка населення села Всехсвятського: Рік 1686 1704 1748 1852 1859 1869 1884 1890 1897 1899 1912 Жителів 44 119 460 325 418 431 331 671 1394 1376 Чоловіків 153 187 186 144 790 Жінок 172 231 245 187 604 Дворів 31 32 40 75 73 100

Релігія і національний склад За даними перепису 1868 року в селі Всехсвятському був 431 посесійний житель і 406 приписних . За даними загального перепису населення 1897 року, з 1394 жителів Всесвятського 1346 були православного віросповідання (96,6 %). Більшість жителів села були парафіянами храму Всіх Святих . У XVIII столітті в селі Всехсвятському існувало грузинське поселення. Тут проживали представники грузинських царських родів зі своєю свитою . У XIX і на початку XX століття у Всехсвятському проживали євреї. Деякий час вони навіть мали свою синагогу, розташовану на Барській стороні Всехсвятського (на захід від Петербурзького шосе).

Історія

Перші згадки в літописі Спочатку село Всехсвятське мало назву Святі Отці. Про те, коли село було засноване, немає єдиної думки . Головним джерелом інформації про історію села Всехсвятського вважають книгу Івана Токмакова, що вийшла наприкінці XIX століття до 500-річчя села. У цій книзі автор пише, що роком заснування села можна вважати 1398 рік. Нібито на цей рік припадає згадка про стародавній монастир в ім'я Святих Отців, який дав назву утвореному біля нього селищу, — село Святі Отці на річці Ходинці. З Токмаковим згодні й деякі сучасні історики (Н. М. Молєва, Є. В. Лебедєва), які у своїх роботах вказують 1398 рік як рік заснування села . Однак у книзі про село Всехсвятське Токмаков не навів посилання на першоджерело . Про монастир, що дав назву селу, відомо дуже небагато. До кінця незрозуміло, коли і чому його скасували . Будь-яких документальних або археологічних підтверджень існування монастиря не збереглося.

Низка сучасних джерел (енциклопедія «Москва», К. А. Авер'янов, С. К. Романюк) вважає, що село Святі Отці було вперше згадано 1498 року в духовній грамоті князя Івана Юрійовича Патрикеєва . Відповідно до третьої версії, яку висунув Н. Баландинський, першу згадку можна віднести до 1389 року, коли Дмитро Донський у другій духовній грамоті заповідав Ходынскою мельницу княгині своїй. Імовірно, цей млин належав до села Святі Отці.

Село у XV — першій половині XVII ст. 1498 року князь Іван Юрійович Патрикеєв заповідав село Святі Отці разом з іншими своїми угіддями своєму синові Івану . У 1499 році рід Патрикеєвих опинився в опалі, і село перейшло в казну. 1587 року цар Федір подарував село протопопу кремлівського Архангельського собору . Від 1599 по 1615 року село Святі Отці було віддане на прогодування єпископу Арсенію Еласонському, який приїхав до Москви з Греції.

Ще одна згадка в літописі припадає на 1599 рік, коли Борис Годунов посилав ясельничого і думного дворянина Михайла Татіщева в село Святі Отці для зустрічі шведського принца Густава. Цар припускав видати за нього заміж царівну Ксенію.

1608 року під час війни з Лжедмитром II у селі стояли табором війська царського воєводи Скопіна-Шуйського. У районі сучасного Піщаного провулка князь Скопін-Шуйський заснував Княжий двір. Після раптового нападу Лжедмитра II урядова армія відступила, і самозванець ненадовго зайняв село. За переказами, перед втечею він зарив на Княжому дворі свої скарби.

Події Смутного часу призвели до того, що село зазнало майже повного розорення. Писцева книга 1624 року описувала цю місцевість як пустку, яка була селом Святі Отці на річці Ходинці". Пустка Святі Отці продовжувала перебувати у володіннях Архангельського собору. За рішенням Земського собору 1648—1649 років про передачу церковних земель державі пустка надійшла в палацове відомство .

Всехсвятське у другій половині XVII — першій третині XIX ст. Після 1678 року ці землі отримав Іван Михайлович Милославський, один із головних ініціаторів першого стрілецького бунту. Село стали знову заселяти. З ініціативи Милославського в 1683 році побудовано невелику кам'яну церкву в ім'я Всіх Святих, після чого село дістало офіційну назву Всехсвятського. 1685 року Іван Михайлович помер, і село дісталося у спадок його єдиній доньці, Федосії Іванівні Милославській.

За описом 1686 року, у селі стояв двір боярський, а в ньому живе прикажчик, та двір стаєнний, і скотарня з усілякими дворовими будівлями, та біля села Всесвятського на річці Ходинці побудований знову млин, меле в 4 колеса. Загалом у селі і на млині дворових, і кабальних, і задвірних людей і кухарів 44 особи.

1688 року Федосія Іванівна вийшла заміж за імеретінського царевича Олександра Арчиловича, який разом із батьком, Арчілом II, і братами переїхав з Грузії в Росію в 1681 році. У Москві він заприятелював із молодим Петром I.

Після смерті Федосії Іванівни 1695 року село Всехсвятське за іменним указом Петра I перейшло до царевича Олександра Арчіловича. Відтоді Всехсвятське стало одним із двох центрів грузинської колонії в Москві (другий — в районі Грузинських вулиць). Серед грузин, які оселилися у Всехсвятському, були просвітитель Сулхан-Саба Орбеліані і поет Мамука Бараташвілі.

У 1700 році під час Північної війни у битві під Нарвою Олександр Арчілович потрапив у полон (де й помер 1711 року) . Управління селом перейшло до його батька, Арчіла II. При ньому у Всехсвятському засновано першу грузинську друкарню, де друкувалися церковні та богослужбові книги грузинською мовою. Після смерті Арчіла II в 1713 році Всехсвятське успадкувала його донька, Дарина Арчілівна.

У першій третині XVIII століття у Всехсвятському неодноразово зупинялися імператори перед в'їздом до Москви. У січні 1722 року у Всехсвятському гостював Петро I, а потім від села до Кремля розпочалася маскарадна хода, присвячена Ніштадтському миру — перемозі в Північній війні . У 1720-х роках до Всехсвятського за сприяння Петра I переїхав звільнений із перського полону грузинський цар Вахтанг VI із синами Бакаром і Георгієм.

У селі Всехсвятському відбувалися й важливі політичні події. 1728 року в будинку Дар'ї Арчіловни померла хвора на кір донька царевича Олексія, велика княжна Наталія Олексіївна. Ця смерть стала приводом для чуток про таємну змову. У момент смерті великої князівни поруч із нею була єдиний свідок, Анна Крамер, яку згодом щедро нагородили.

У лютому 1730 року перед в'їздом у Москву в палаці Всехсвятського на кілька днів зупинялася імператриця Анна Іванівна. Там вона готувалася до урочистого в'їзду в Москву і зустрічалася з представниками Верховної таємної ради.

У 1733—1736 роках за ініціативою княгині Дар'ї Арчіловни на місці старої церкви звели новий храм Всіх Святих, який дійшов до наших днів. Один із бічних вівтарів храму — Анни Пророчиці — назвали на честь тезоіменитства Анни Іоанівни .

Дарина Арчілівна померла, не залишивши спадкоємців. 1748 року село подарували її найближчим родичам, синам Вахтанга VI, — царевичам Бакару і Георгію Вахтанговичам; Всехсвятське поділили між ними. Бакару Вахтанговичу дісталося 84 дворових і 104 селянина, Георгію Вахтанговичу — 85 дворових і 187 селян. Через два роки Бакар помер, і його половина села дісталася його вдові Ганні Єгорівні з синами Леоном і Олександром. Інша ж половина Всехсвятського після смерті Георгія Вахтанговича в 1786 році, згідно з його заповітом, перейшла до Катерини II. Село офіційно розділилося на два володіння — Мале Всехсвятське і Велике Всехсвятське.

Олександр Бакарович помер у 1791 році, і його володіння успадкував син — Георгій Олександрович Грузинський. Він оновив зимовий палац села Всехсвятського, вибудував новий річний і заклав розкішний сад.

Під час навали Наполеона 1812 року Всехсвятське сильно постраждало. Усі споруди спалили, ставки спустили, церкву розорили мародери. Але невдовзі після Франко-російської війни село відновили з новою розкішшю. У саду Всехсвятського встановили статуї, що зображували російських воїнів у різноманітній формі.

Всехсвятське у другій третині XIX — на початку XX ст.

Після прокладки в 1830-х роках Петербурзького шосе Всехсвятське перетворилося на галасливе московське передмістя. Князь Георгій Олександрович виїхав із села у свій нижньогородський маєток Лисково, де і помер у 1852 році. Його маєтки дістались у спадок його доньці, графині А. Г. Толстой, відомій своєю добродійністю і заступництвом Миколи Гоголя. Вона незабаром продала свою частину Всехсвятського у приватні руки. Інша ж частина села перейшла від князів Грузинських у казну.

Після селянської реформи 1861 року Всехсвятське стало волосним центром. Землі села розпродавали і пристосовували під дачі. На цих дачах воліли селитися сім'ї офіцерів, що служили в літніх військових таборах на Ходинському полі . Одна з дач належала бузкознавцю Леоніду Колесникову, там він займався селекцією бузкуКрасуня Москви і геніальний самоучка strana.ru. Наприкінці XIX століття населення Всехсвятського збільшувалося швидкими темпами.

Наприкінці XIX століття у Всехсвятському відкрилися кілька фабрик і заводів. Неподалік від платформи Підмосковна Віндавської залізниці з'явилися ремонтні майстерні й робітниче селище. Багато робітників-мігрантів знімали квартири в місцевих жителів або жили прямо на фабриках.

На перетині XIX—XX століть у Всехсвятському відкрили кілька інвалідних будинків, відомих далеко за межами Москви: Олександрівський, Олексіївський і Сергієво-Єлизаветинський притулки. З початком Першої світової війни у Всехсвятському з'явився Московський міський Братський цвинтар, де ховали загиблих воїнів.

Всехсвятське в роки Радянської влади 1917 року село Всехсвятське увійшло до складу Москви. Воно стало частиною Бутирсько-Всехсвятського району (від 1920 — Краснопресненського, від 1939 року — Ленінградського району). У 1920-х роках на околиці села у Великому Всехсвятському гаю виникло перше в Москві кооперативне житлове селище «Сокіл», яке збереглося до наших днів. На честь цього селища згодом дістали назви станція метро і весь навколишній район.