Мердер Олексій Іванович (, * — †1920) — російський імперський історик, письменник; чиновник особливих доручень при київському, подільському і волинському генерал-губернаторі, камергер, дійсний статський радник, маршалок шляхти Луцького повіту, член Луцького Хрестовоздвиженського братства, секретар Київської вченої архівної комісії, свідок у справі Бейліса.

Життєпис Народився у м. Царське Село Санкт-Петербурзької губернії Російської імперіїФедорова Л. Д., Відомий діяч пам'яткоохоронного руху в Україні (до 150-річчя з дня народження Олексія Мердера) / Особистості / Л. Д. Федорова // Архіви України. 2011 р. — С.203-222. (нині м. Пушкін Російської Федерації). Син шталмейстера, письменника і благодійника Мердера Івана Карловича, онук генерал-ад'ютанта, вихователя імператора Олександра II Карла Карловича Мердера. Православного віросповідання, дворянського походження. Зарахований в пажі 24 квітня 1868 р., а з 29 жовтня 1880 р. — камер-паж. 3 лютого 1881 р. затверджений на старшого камер-пажа в прапорщики до лейб-гвардійського Преображенського полку.

25 травня 1885 р. призначений ад'ютантом командувача військами Іркутського військового округу, з зарахуванням у армійської піхоті штабс-капітаном. 13 серпня 1888 р. призначений на ад'ютанта до генерал-лейтенанта графа Ігнатьєва О., Іркутського генерал-губернатора. 5 листопада 1889 р. призначений на ту ж саму посаду до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора.

29 січня 1892 р. зарахований в запас із призначенням у молодші чиновники особливих доручень при Київському генерал-губернаторі. 23 вересня 1893 р. призначений у старші чиновники особливих доручень. 1 січня 1894 р. Височайше надане звання камер-юнкера Двору Його Величності. І за вислугою років підвищено його ранг з колезького асесора на ранг надвірного радника, затверджено його в займаній посаді 25 квітня 1895 р..

У 1901 р. прийняв від діловода Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Левицького О. справи 1840-х років для передачі в архів Київського губернського правління, що належали таємній частині канцелярії генерал-губернатора.

Був членом Луцько-дубенського з'їзду мирових посередників. У 1906 р. був маршалком шляхти Луцького повіту.

У 1907 р. став членом Луцького Хрестовоздвиженського братства.

У 1910 р. написав брошуру «Старожитності Луцька та його минуле». Найбільше цікавився він київським краєзнавством. Публікації в журналі «Кіевская старина» стосувалися побутової історії Києва першої половини — середини XIX ст.. Друкував свої твори він і у виданні «Київські єпархіальні відомості» ().

У 1911 р. проходив свідком у справі Бейліса. Того ж року очолював групу чиновників канцелярії генерал-губернатора, що мала завдання розбирати документи архіву канцелярії Київського губернського правління.

Був близько знайомим із Каманіним І. та Левицьким О. творцем Київської вченої архівної комісії, що відповідала за збереження архівних джерел Південно-Західного краю. Він брав участь в підготовці постанови про створення цієї комісії в березні 1913 р., а в березні наступного 1914 р. став її секретарем.

У 1914 р. у зв'язку із скасуванням Київського генерал-губернаторства очолював ліквідаційну комісію.

Займався вилученням і нагромадженням відомчих провінційних і губернських державних архівів Правобережної України. За радянської влади ті справи, які він відзначав в господарському столі генерал-губернаторського архіву (ф.442 у ЦДІАК України) як цінні для дослідження культурної історії міста Києва і краю, були переважно здані в макулатуру та знищені в 1950-1960-ті роки, що буцімто «не мали історичної цінності».

В Історичному товаристві імені Нестора-літописця Василенко М. П. визнав його як джерелознавця, архівіста, пам'яткоохоронцяГирич І. Б., Олексій Іванович Мердер / Діяльність Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва (1910—1919) та його діячі..

Був членом Київського відділу Імператорського Російського воєнно-історичного товариства (від 1909 р. в архівній та бібліотечній комісії), Історичного товариства імені Нестора-літописця, Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва (від 1912 р. очолював Розпорядчий комітет цього товариства й виконував обов'язки бібліотекаряФедорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва , сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»).

Став членом Розпорядчого комітету Київського відділу Імператорського Російського воєнно-історичного товариства, а з лютого 1919 р. — членом ревізійної комісії, яка перевіряла грошову та матеріальну звітність того відділу.

Мердер був заарештований більшовиками і розстріляний серед в'язнів Звіринецького табору.

Праці близько 30 публікацій (з понад 100 архівними документами) в рубриці «З архівних дрібниць» (), журнал «Кіевская старина», 1900—1906. публікації в друкованому органі Київського відділу Імператорського Російського воєнно-історичного товариства — журнал «Военно-исторический вестник». Мердер А., Древности Луцка и его прошлое. // Военно-исторический вестник. , 1910 г., № 9-10.

Нагороди Орден Святого Станіслава 3 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня

Примітки

Джерела

Білик В., 150 років від дня народження О. І. Мердера (1861—1920) — українського історика, автора волинських студій // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2011 рік. — Луцьк, 2010. — С.94–96. Федорова Л. Д., Відомий діяч пам'яткоохоронного руху в Україні (до 150-річчя з дня народження Олексія Мердера) / Особистості / Л. Д. Федорова // Архіви України. 2011 р. — С.203-222. Мердер Олексій Іванович // Українські архівісти: Біобібл.дов.- , 1999.- Вип. 1: ХІХ ст.-1930-ті рр. — С.223-224. Фрейман О. Р., Пажи за 185 лет: биографии и портреты бывших пажей с 1711 по 1896 г. / собрал и издал О. Р. фон Фрейман. — Фридрихсгамн: Тип. Акционерного общества, 1894—1897. — С.706 . — 952 с. Вестник Московского университета: История Личные архивные фонды в государственных хранилищах СССР. Николай Семенович Лесков. Полное собрание сочинений в тридцати томах: Сочинения 1862—1864: Киевское военное историческое товарищество — С. 39. .

Посилання Гирич І. Б., Олексій Іванович Мердер / Діяльність Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва (1910—1919) та його діячі.