Sciurus vulgaris ognevi (відома також як векша або білка) — один із найвідоміших підвидів гризунів виду Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris), до якого відносять переважно середньоросійські популяції цього виду.
Таксономічна історія
Як зоологічний таксон, підвид описано 1928 року Олексієм Мигуліним; його повна наукова назва — «Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928».
Для цього підвиду характерні: забарвлення зимового хутра від сірого, з домішкою полових тонів («єловкі») до попелясто-сірого («сосновки»); літнє хутро — від буро-коричневого до вохристо-іржавого. «Червонохвосток» в популяції не менше 25—30 %.
Поширення підвиду: на півночі — до Новгорода, на заході — до Пскова, Великих Лук, Торжка, Вязьми та Калуги, на південь — до Тули, Пензи, Сизрані, Єлабуги, на сході — по р. Кама до Пермі.Громов И. М., М. А. Ербаева. 1995. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. СПб., 522 с.
Вернакулярні назви
У російськомовній науковій літературі цей підвид відомий як «среднерусская белка, векша».
З історії цих двох назв відомо, що «Вивірка, або вівериця — один з найдавніших зоонімів і найпоширеніша назва Sciurus в європейських мовах, широко вживана і в оглядах фауни України. «Білка» з'явилася у східнослов'янських мовах лише в 14 ст.,, можливо, як скорочення від «біла вівериця» і в українській набула поширення здебільшого на Наддніпрянщині.
В 1933—1953 рр. в СРСР термін «вивірка» був у статусі репресованих українських назв, і її штучно замінювали словом „білка“, яким витісняли також і російське „векша“ („вѣкъша“), яке, за Фасмером, є зменшувальною формою від „вѣвериця“. Векшу розглядають як рівнозначний термін із „вівериця“ при описах „кунних систем грошей“.»Загороднюк І., Дикий І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви] // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Випуск 58. — С. 21–44.
Більшість словників української мови (зокрема словники ГрінченкаСловарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65, ОгієнкаІван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52 та ТимченкаІсторичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170, а також Енциклопедія українознавстваЕнциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж - Нью-Йорк, 1955. с. 130) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у своєму Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» — невідоме, замість нього вживають слово «білка»
Див. також
Інші відомі підвиди вивірок із власними назвами: вивірка телеутка (Sciurus vulgaris exalbidus) вивірка карпатська (Sciurus vulgaris carpathicus)
Примітки
Джерела Грінченко Б. Словарь української мови (томи І–IV). К.: Довіра – Рідна мова, 1997. — Т. А–Н. — 578 с.; Т. О–Я. — 564 с. (Ротапринт з видання 1909 р.). Делеган І. В., Делеган І. І. Біологія лісових птахів і звірів. — Львів: Поллі, 2005. — 600 с. Загороднюк І., Дикий І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви] // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Випуск 58. — С. 21–44. Загороднюк І. Ссавці східних областей України: склад та історичні зміни фауни] // Теріофауна сходу України. — Луганськ, 2006. — С. 216–259. (Серія: Праці Теріологічної Школи. Вип. 7). Фасмер М. Этимологический словарь русского языка] / Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1964, 1967, 1971, 1973. — Т. 1–4. (Онлайн версія).