Рушни́ця (від ), заст. ґвер (від ) — в сучасному вузькому значенні — довгоствольна стрілецька зброя, призначена для утримання та управління при стрільбі двома руками з упором приклада в плече, гладкоствольна чи комбінована (з гладкими і нарізними стволами), що стріляє кулею або дробом. До відносно недавнього часу (початок XX ст.) «рушниця» в широкому сенсі означала будь-яку довгоствольну ручну зброю, включаючи нарізну і автоматичну. Ручна, переважно гладкоствольна вогнепальна або пневматична зброя.
Слово «рушниця» має чеське походження — від ručnice, яке утворене від ruka («рука»). Цим словом позначали легку, «ручну» вогнепальну зброю, протиставляючи її важким гарматам.
Комбінованими називають рушниці, які мають як нарізні, так і гладкі стволи.
Рушниці поділяють на мисливські та бойові. Бойові рушниці з'явились у XIV—XV ст.
За межами збройної галузі рушницею називають, наприклад, метальну зброю для підводного полювання (підводна рушниця) незалежно від принципу її дії. Фоторушницею називають спеціалізований фотоапарат з довгофокусним об'єктивом.
Історія
Перші рушниці з'явилися в середині XV століття. Попередниками рушниці були дульнозарядні ручні гарматки XIV століття (кулеврини, шланги, ручниці, бомбарди), розвитком яких стала аркебуза, що з'явилася у XV ст. Радянський зброяр В. Г. Федоров у своїй «Історії гвинтівки» вживає термін «рушниця» вже щодо цих первісних зразків, які ще навіть не мали рушничного ложа в її звичному вигляді: стрілець укладав «приклад» зверху на плече або притискав його передпліччям до тулубаФедоров В. Г. История винтовки. — М.: Воениздат, 1940. С. 16. Ці ранні рушниці мали великий калібр (20-40 мм) і малу довжину ствола (6-12 калібрів); до кінця XV ст. калібр ручних пищалей зменшився до 20-30 мм, а ствол подовжився до 25-30 калібрів. До другої половини XV століття рушниця отримала ґнотовий замок і приклад, пристосований для упору в плече (аналогічний вже використовувався раніше на арбалетах), з'явилися примітивні прицільні пристосування (цілик). Завдяки цим удосконаленням дещо покращилася точність бою і поводження зі зброєю стало значно зручніше. Проте рушниці залишалися дуже громіздкими і важкими, для їх обслуговування часто були потрібні дві людини.
У XVI ст. для протидії вершникам у важких обладунках розвинувся мушкет — тип дульнозарядної гладкоствольної ґнотової рушниці масою 6-8 кг, калібром близько 22 мм при масі кулі близько 50 г. Стрільба з мушкета велася переважно з упора — спеціальної підставки з рогатиною. Дальність прицільного пострілу досягала 150 м. Віддача при стрільбі була дуже сильна, мушкет з приладдям і боєзапасом мав велику вагу, тому в мушкетери відбирали найміцніших і рослих солдатів. У 1624 року в Швеції був введений полегшений (5 кг) піхотний мушкет без підставки.
Кардинально покращилися бойові властивості рушниць з введенням в XVI ст. колісцевого замка замість ґнотового. Колісцевий замок був, втім, набагато дорожче, тому колісцевими рушницями озброювалася в основному кавалерія. Ґнотовий (і колісцевий) замки до початку XVIII ст. були практично повністю витіснені більш дешевим і простим в користуванні кременевим ударним, і ця система залишалася основною аж до першої чверті XIX ст. У XVII—XVIII століттях отримують поширення кременеві рушниці-фузії.
При заряджанні було необхідно точно відміряти порцію пороху: недовага зменшувала дальність польоту і потужність кулі, а надмірний заряд міг привести до розриву ствола. Для спрощення процесу заряджання використовувалися набори з дерев'яних трубочок із заздалегідь відміряними порціями пороху — берендейки. До XVII ст. належить поява паперового набою — упакованого в паперову обгортку порохового заряду і кулі (пізніше ще й капсуля). Процес заряджання таким патроном дещо спростився: стрільцю не потрібно було кожен раз діставати з окремих сумок кулі і матеріал для пижа.
Якихось принципових відмінностей між військовими та цивільними (мисливськими) рушницями до XIX в. не було. Різниця була лише в якості виготовлення і обробки, а також в тому, що важливі для полювання і дорогі технічні нововведення раніше з'являлися на цивільних рушницях, ніж на масовій армійській зброї.
У першій половині XIX ст. запропоновано кілька варіантів куль, які мали полегшити заряджання дульнозарядних гвинтівок (штуцерів); найбільш вдалим з ним виявилася куля Міньє. Завдяки деформації у стволі вона щільно прилягала до нарізів, забезпечуючи високу обтюрацію.
У XIX столітті з'явилися три удосконалення, які радикально змінили вигляд стрілецької зброї: капсульне запалювання різко підвищило надійність боєприпасу в порівнянні з примхливим іскровим принципом запалювання; затвор уможливив заряджання з казни; унітарний патрон, особливо з появою бездимного пороху, відкрив шлях до швидкострільних систем. Казеннозарядні рушниці остаточно вирішили проблему швидкості заряджання гвинтівок й обтюрації в нарізному стволі. Як наслідок, військова рушниця ближче до 1870-х — 1880-х років скрізь стала майже виключно нарізною (щодо неї вживається термін гвинтівка), а її калібр постійно зменшувався, дійшовши до кінця століття до звичайних 7 … 8 мм. Гладкоствольні рушниці залишилися в цивільному обороті, в основному як мисливська зброя (для стрільби дробом нарізний ствол не потрібний). Широко поширилися багатоствольні рушниці, в тому числі комбіновані, з гладкими і нарізними стволами різних калібрів в одному блоці (двостволки, дриллінги, бюксфлінти тощо). Найпоширенішою конструкцією мисливської рушниці стала «переломка», коли блок стволів кріпиться на шарнірі і для заряджання відкидається вниз відносно ложі; але відомі й інші — зі стволами, що повертаються в горизонтальній площині або рухаються вперед, з поздовжньо-ковзним затвором, револьверні. Гладкоствольна рушниця як військова зброя пережила своє друге народження в останній період Першої світової війни. На озброєнні штурмових груп, які вели ближній бій безпосередньо в окопах супротивника, з'явилися дробові рушниці (часто вкорочені), набагато більш зручні у вузькому просторі, ніж піхотна гвинтівка, і які мали набагато сильнішу зупиняючу дію, ніж револьвер. Особливий успіх мала багатозарядна рушниця Winchester Model 1897 зі ковзною цівкою («помпова»). З'явився навіть англійський термін trench gun — «траншейна рушниця». Бойові рушниці знайшли застосування і в подальших конфліктах за участю США: Другій світовій, Корейській, В'єтнамській війни, і знаходяться на озброєнні до тепер. Гладкоствольні рушниці, в основному помпові і самозарядні, широко використовуються поліцейськими службами в багатьох країнах. Дробовий заряд має велику зупиняючу дію, при цьому не створює рикошетів і досить безпечний на відстані більше декількох десятків метрів, а кулею великого калібру можна, наприклад, ефективно вивести з ладу автомобіль або зруйнувати дверний замок.
В Україні Легші (порівняно з мушкетами) рушниці набули значного поширення в Україні. Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї — ледь замочували стволи у розсолі (при цьому вони втрачали блиск). Завдяки легкості рушниці з'явилась можливість вести вогневий бій у різноманітному положенні (а не лише стоячи і спираючи ствол на підставку), у тому числі і сидячи на коні.
Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрільцями (інші заряджали вільні рушниці).
Стволи рушниці мають різноманітну довжину, але найчастіше у межах 1 метра (± 10-20 см). У розрізі стволи бувають круглі, або 8-гранні. У казенній частині ствол переважно ширший, ніж біля дульного зрізу. Ряд стволів мають біля дульного зрізу невеличке розширення, а окремі — розтруб для стрільби картеччю. Вага ствола коливається у межах 1,5 кг (± 500 гр.), але є і винятки, зумовлені розмірами. Калібр коливається від 12 до 20 мм. Для точнішої стрільби з часом застосовують нарізи на внутрішній поверхні ствола рушниці («гвинтівки»).
Ложе виготовляли часто з горіха (відомі й інші породи дерева), але могли доповнюватись кістяними вставками (рушниці кримського і кавказького виробництва мали на кінці дерев'яного приклада кістяну «п'яту»). Замок міг бути ґнотовим або кременевим. Шомпол виготовляли зі сталі і поміщали у спеціальному отворі в ложі під стволом.
Рушниці, як правило, мають різноманітні прикраси у вигляді металевих інкрустаційних пластин, різьблення по дереву і кості, насікання, чорніння та гравірування на металевих частинах рушниць (ствол, замок, обіймиці).
У козацькому війську використовували рушниці різноманітного походження: османські, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва і т. і.
Типи рушниць
За кількістю і компонуванням стволів сучасні рушниці бувають: одноствольні; двуствольні з горизонтальним розташуванням гладких стволів одного калібру, або «горизонталки» (найпоширеніший вид мисливських рушниць); бокфлінт, «вертикалка» — двоствольна рушниця з вертикальним розташуванням гладких стволів; бюксфлінт — горизонтальна двостволка з одним нарізним стволом; бокбюксфлінт — вертикальна версія бюксфлінта; дриллінг або трійник — рушниця з двома гладкими і одним нарізним стволами; бокдриллінг — дриллінг, у якого всі три стволи розташовані у вертикальній площині; фірлінг — два гладких і два нарізних стволи; експрес-фірлінг — один короткий і два нарізних стволи, причому два нарізних стволи мають рівний калібр; рушниці з великою кількістю стволів, відносяться, швидше, до технічних курйозів. Наприклад, відомі п'ятистволові кременеві рушниці з вертикальним розташуванням стволів майстра Йоганна А. Хермана (Візенталь, Німеччина), 1730-ті рр. За схемою заряджання, крім класичного «переломлення» (блок стволів відкидається на шарнірі вниз щодо колодки), застосовуються: болтові — з поздовжньо ковзним затвором за схемою Дарна або на зразок гвинтівочного (ТОЗ-106, МЦ-20, «фроловки»); з блоком стволів, які рухаються вперед щодо ложі, або повертаються навколо вертикальної осі; револьверні — одноствольні багатозарядні, побудовані за принципом револьвера; помпові — рушниці з рухомою назад-вперед або вперед-назад цівкою. Оснащуються підствольним або надствольним трубчастим магазином на 3-7 патронів, хоча ряд моделей використовують коробчаті магазини; важільні — багатозарядні рушниці з ручним механізмом перезарядження, що приводиться в дію рухомою запобіжною скобою; самозарядні з різними схемами роботи автоматики і магазином різних конструкцій. За конструкцією ударно-спускового механізму рушниці (крім багатозарядних) бувають із зовнішнім розташуванням курків і з курками, прихованими в колодці («безкуркові»)ружья Бескурковые ружья // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915..
Знамениті рушниці
«Смуглянка Бесс»
«Смуглянка Бесс» (Brown Bess) — неофіційне, але загальноприйняте прізвисько стандартної піхотної рушниці британської армії, яка стояла на озброєнні з 1722 по 1838 рік майже без змін. Редьярд Кіплінг присвятив цій зброї віршBrown Bess — Смуглая Лиза (русский перевод).
Browning Auto 5 Browning Auto 5 — перша вдала самозарядна рушниця, випускалася з 1898 по 1998 р.
«Оленебій» Надзвичайно точна рушниця з дуже довгим стволом і з власним ім'ям «Оленебій» () належала мисливцеві Натті Бампо з романів Фенімора Купера. Цій рушниці Бампо зобов'язаний одним зі своїх прізвиськ — Довгий Карабін.
«Фроловка» Дуже поширена у СРСР з 1920-х рр. рушниця, що вироблялася шляхом заводської переробки старих гвинтівок Мосіна.
«Рушниці Герінга» Головний лісничий і головний єгер Німеччини до 1945 року, Герман Герінг був великим любителем зброї і полювання. Його величезна колекція була після війни частково розкрадена. Приватні власники регулярно пропонують на продаж «рушниці з колекції Герінга», причому доказів їх автентичності часто немає. Одна з таких рушниць є у колекції Леоніда Кравчука.
«Монтекрісто»