Ґрунтообробка — процес втручання в структуру ґрунту з метою його підготовки до сівби, покращення проростання і зростання насіннєвого матеріалу, знищення шкідників, покращення надходження води і повітря для забезпечення життєдіяльності культурних рослин і пригнічення чи знищення бур'янів.
Історія і сучасна постановка проблеми На самих ранніх стадіях переходу людини від збирання до рільництва виникла потреба у підготовці ґрунту безпосередньо для сівби та отримання хороших врожаїв. Себто, у перетворенні необробленого ґрунту на ріллю. За результатами археологічних знахідок вважається, що людство перейшло від збирання до рільництва не пізніше як 10 тисяч років тому. Починаючи від обробітку землі дерев'яною загостреною палицею, людина поступово почала вдосконалювати інструменти, використовуючи кам'яні, бронзові, сталеві наконечники (кам'яна мотика, бронзова мотика, тощо).
Прогресивним кроком було застосування для ґрунтообробітку значних площ інструменту на гужовому ходу, себто із застосуванням тяглової сили одомашнених тварин (буйволів, волів, коней).
Від стародавніх шумерів дійшов до нас епос «Спір мотики і плуга». В гімні мотика бідняка кидає виклик «царському» гордовитому плугу. Проте, хоч симпатії автора древнього гімну явно на стороні бідняцької мотики, подальший прогрес людства показав ефективність саме плуга на гужовій тязі.
Примітивним прообразом плуга стала дерев'яна соха, інструмент, що не перевертав шар землі, а підривав і розгортав його на дві сторони.
На території сучасної України Знахідки решток сільськогосподарських знарядь на території сучасної України дозволяють вченим робити висновки, що ґрунт для сівби наші пра-пращури готували як мінімум шість тисячоліть.
Від Трипільської культури до сьогодення Як мінімум шість тисячоліть на території сучасної України людина вже мала знання і займалася сівбою зернових і городніх культур. Відповідно, такий самий час відноситься і до передпосівної ґрунтообробки.
Мотичне землеробство, про яке написано вище, стосувалося також і населення на території нинішньої України. Так само, як і стародавні шумери, праукраїнці проводили обробіток великих постійних земельних городніх ділянок вручну, тобто за допомогою мотик та інших примітивних засобів праці. Вважається, що цей тип землеробства набув високого рівня розвитку вже у племен трипільської культури.
Оскільки більше третини сучасної України з півночі вкрите лісами, мотичне хліборобство самостійно було б не можливе, і поєднувалося з вирубно-вогневою системою використання й обробітку ґрунту. Улітку чи восени на ділянці лісу вирубувалися всі дерева й кущі, висушувалися протягом зими і весною спалювалися, а очищену земельну ділянку розпушували мотиками і засівали зерновими культурами (житом, вівсом). Ділянку землі після збору врожаю і корчування залишків пнів угноювали й орали. Залишки вирубно-вогневої системи хліборобства існували ще на початку XX ст. на теренах Східних Карпат і Полісся. Від назви тих часів підготованої до обробітку землі до нас дійшло слово «пасіка».
Власне, плужне рільництво бере початок на теренах України приблизно з II тис. до н. е., коли на основі застосування орних знарядь і тяглових тварин (волів) виникла перелогова система хліборобства. Перелогова система дала початок рільництву.
Перелогова система рільництва
Полягає в тому, що певну ділянку землі щороку засіюють різними культурами (перший рік висівали пшеницю, другий — ячмінь, третій рік — просо тощо). Після виснаження поля йому давали спокій на 5-10 років. Відбувалося природне відновлення родючого шару ґрунту. Після такого відпочинку (доки оброблялася інша ділянка), відновлений «переліг» використовували знову.
Зрозуміло, що перелогова система рільництва допускала наявність багатьох вільних від обробітку площ.
Двопільна система ґрунтообробки Приблизно з I тис. до н. е. вільних для обробітку ділянок ставало все менше, і перелогову систему рільництва почала витісняти двопільна.
Вся земля громади розділялася на дві рівні за площею половини. Одного року одна половина оралася і на ній висівалися культури, наступного — інша. Та половина, що не використовувалася під оранку цього року, була місцем випасу худоби. Щороку половини змінювалися.
Пасовисько називали ще «толокою», а місця сівби — «цариною».
Трипілля
Трипільну (на три поля) систему ґрунтообробітку на теренах України джерела згадують вже за княжої доби, коли плугова обробка великих ділянок мало не повністю замінила мотикову.
Усі посівні площі розбивалися умовно на три рівні частини: пар (чи толока) — не оралася, використовувалася під випас худоби царина — на ній сіяли озимину ярина — під ярові культури.
Призначення зазначених ділянок змінювалося «по колу».
Таке «багатопілля», не зважаючи на «збої» у графіках сівозміни, викликані ростом населення і зменшенням придатних до посівів площ, на території нинішньої України зберігалися аж до колективізації 1930-х років.
Галузі землеробства
Все рослинництво, а, отже, і ґрунтообробку для рослинництва, можна умовно розділити на три великі галузі
рільництво, чи обробіток значних посівних площ, переважно під зернові культури (на сьогодні також під технічні і коренеплоди на великих площах) городництво і садівництво.
Рільництво як галузь землеробства зародилося на теренах України не пізніше 2,5 тисячоліття до н. е. З тих далеких часів традиційно вирощували злакові культури (пшеницю, просо, жито, ячмінь, овес, гречку), зернобобові (горох, біб, сочевицю) і технічні культури (коноплі, льон, рижій).
Звісно, підготовка ґрунтів до сівби цих культур за багато століть виплекала стійкі традиції ґрунтообробки в Україні.
Технології ґрунтообробки Різномаїття прийомів ґрунтообробки можна об'єднати у три великі класи, які називають технологіями ґрунтообробки традиційна технологія, пов'язана, насамперед, із оранкою (один — восени, чи два — восени і навесні рази на рік) мінімальна ґрунтообробка — ґрунтозахисна технологія, яка ґрунтується на системі мінімального обробітку ґрунту, що пов'язана із підготовкою посівного стола за допомогою культиваторів-плоскорізів, лущильників, котків, без застосування оранки плугами технологія нульового обробітку ґрунту, — у якій також відмовляються від оранки. Підготовка посівного стола починається після збору врожаю за допомогою мульчування, а весною по підготованому посівному столу працюють системи високоточного висіву.
Методи обробітку ґрунту Лущення - дрібна обробка ґрунту, що полягає в поверхневому розпушуванні, підрізанні бур'янів та частковому обгортанні ґрунту. Мульчування - поверхневе покриття ґрунту мульчів. Мульчування є одним із найефективніших способів підтримки здоров'я рослин. Культивація - розпушування ґрунту за допомогою культиваторів. Дискування Фрезерування Боронування Інструменти для ґрунтообробки
Інструменти промислового рільництва
Сьогодні інструменти для ґрунтообробки виготовляють найкращі вітчизняні та іноземні виробники.
Плуги промислові
Традиційний, іноді можна зустріти назву полицевий чи площинний (рос. плоскостной) плуг — розвиток саме того стародавнього трипільського плуга, предкові якого більш як 5 тисяч років.
Традиційні плуги можуть перевертати землю тільки в одному напрямку, що направляється відвалом (полицею) лемеша. У результаті дії плуга утворюються гребені ріллі між борознами, схожі на грядки. Цей ефект спостерігається і на деяких полях, оброблюваних в стародавні часи.
Різновидом традиційного полицевого плуга є оборотний (чи обертовий) плуг.
Навіщо усе ускладнювати? При оранці традиційним плугом відвал орного ґрунту відбувається щоразу в одному напрямку. Нехай зліва праворуч по ходу трактора. Після кожного проходу будуть видні борозни, тим глибші, чим потужніший трактор (і, відповідно, ширший кожен відвал лемеша). За кілька років такої одноманітної оранки на місці першого проходу створюється глибока «розора», натомість, ґрунт поступово переміщається на протилежний край поля.
Для запобігання цього недоліку ґрунтообробки і застосовують обертовий плуг. Сенс вдосконалення полягає в тому, що тракторист має змогу, не виходячи з кабіни, перевертати лемеші. А самі лемеші вишиковані на рамі таким чином, що, якщо нижні перевертають ґрунт зліва-праворуч по ходу трактора, то, якщо «крутнути» на їх місце ті, що були зверху, ці лемеші будуть перевертати ґрунт в протилежному напрямку. Себто, якщо комбінувати напрям проходів трактора і ряди плугів, можна добитися одразу більш гладкого посівного стола. При цьому, скажімо, при оранці восени можна переміщати ґрунт в одному напрямку, а весною — у протилежному, не створюючи глибоких «розо́р» чи, навпаки, не нагортаючи ґрунт на горби.
Борони
Борони випускають традиційні зубчасті дискові; дискові в свою чергу можуть бути:
пасивні (лущильники)
активні (фрези) — вертикального чи горизонтального розташування
Лущильники чи вертикальні пасивні дискові борони На відміну від традиційної оранки, яка виконується площинними плугами, при чомуВ залежності від щільності ґрунту, потужності трактора, поставлених на оранку завдань, тощо глибина верхнього шару ґрунту, що зрушується / перевертається, може досягати 30-35 см, лущіння відбувається без відвалу і перевертання ґрунту на глибину до 8-12 см. Лущіння відноситься до класу мінімальної чи заощадливої ґрунтообробки.
Лущильники можуть доповнюватися ґрунтоподрібнювальними котками чи зубчастими боронами. Дехто котки також називає лущильниками. Окремі виробники обладнують котки дисками схожої на лущильники форми, таким чином створюється універсальний агрегат, що поєднує властивості лущильника і прикотного котка. У цьому випадку не можливо збільшити глибину лущення. Вона складає, як правило, 4-6 см.
Лущіння ґрунту може виконуватися як підготовча до оранки операція, а може застосовуватися, як самостійний вид ґрунтообробки перед сівбою із застосуванням сівалок точного висіву.
Культиватори
Культива́тор — знаряддя для обробки ґрунту (без перевертання його верхнього шару; так звана заощадлива ґрунтообробка чи (інша назва) мінімальна ґрунтообробка), боротьби з бур'янами і внесення в ґрунт добрив.
Основними робочими органами культиватора є «лапи». За їх типом, а також за призначенням цих знарядь, видом їх тяги та способом з'єднання з трактором культиватори поділяють на:
па́рові, розпушувальні, чи просапні протиерозійні (штангові і плоскорізи), вогневі, рослинопідживлювачі, підгортачі, садові, фрезерні, овочеві, лісові.
Призначення
Робочі органи
Глибокорозпушувачі
При постійному обробітку поля технікою за рахунок тиску, що створює трактор чи комбайн на ґрунт, в товщі ґрунту на глибині 60-80 см створюється дуже щільний «збитий» шар (плужна підошва). Цей шар створює проблеми із водообміном. Після весняного танення снігу вода тривалий час затримується на полях, що призводить до гниття частини насіння; в спекотні літні місяці до поверхневого шару ґрунту не може підійти вода з глибинних шарів. Цю проблему вирішують обробітком поля глибокорозпушувачами.
Глибокорозпушувач виробляє канавки в збитому шарі ґрунту, що значно покращує сезонний водообмін.
Обробіток землі глибокорозпушувачами бажано проводити з інтервалом у 2-4 роки.
Інструменти для городництва На відміну від промислового рільництва, городництвом люди часто займаються на присадибних ділянках, де нерентабельно, а часом просто неможливо застосування великої аграрної техніки. Отже, в городництві ґрунтообробка виконується ручним інструментом або засобами малої механізації.
Заступ
За́ступ — давньоукраїнська назва лопати, призначеної для нако́пування ногою (з горизонтальними верхніми закраїнами-ступаками для ноги).
Лопата
Загальна назва універсального інструменту. При ґрунтообробці використовують саме за́ступ. Інша назва «штикова» лопата, себто тиск якої відбувається прямо, уко́лом, на відміну від підбірної лопати-«шухлі».
Останні роки у дачників в Україні користується неабиякою популярністю лопата-«американка» — гібрид багнетної лопати, заступа і шухлі. . Це й пояснює «народну» назву інструмента.
Сапа