Бої за Донбас (січень — травень 1919) — бойові дії між частинами ЗСПР та радянськими військами Південного і Українського фронтів за контроль над Донецьким вугільним басейном.
Значення Донбасу Розпад в грудні 1918 — січні 1919 Донського фронту і успішне просування Червоної армії в Україні змусили Денікіна відмовитися від плану наступу вгору по Волзі до Царицина і почати перекидання сил для підтримки відступаючих донців і оборони Донбасу та Криму.
Незважаючи на опір частини генералітету на чолі з Врангелем, Денікін, за його словами, без вагань прийняв це рішення, оскільки не міг допустити загибелі Дону і захоплення більшовиками Донбасу, що неминуче призвело б до появи червоних на Північному Кавказі і виходу в тил ЗСПР. Іншим міркуванням було усвідомлене білим командувачем економічне значення Донецького басейнуДеникин, с. 6.
Радянський військовий фахівець А. І. Єгоров також вважає рішення Денікіна єдино правильним в тодішній ситуації і що той раніше червоного командування оцінив значення цього районуЕгоров, с. 120.
Ще в грудні 1918 р. за договором з гетьманом Скоропадським в Слов'яносербський повіт були введені донські війська, але після того, як основні сили Донської армії відкотилися до Дону і Сіверського Донця, стало ясно, що вони не зможуть там втриматися.
Хід бойових дій Початок боїв Наприкінці грудня Денікін почав перекидання із Ставрополя частин 3-ї дивізії під командуванням генерала В. З. Май-Маєвського (2-й Офіцерський Самурського і 2-й Офіцерський кінний полки, всього 3 тис. чол. з 13 гарматами). 1 січня 1919 р. війська вивантажилися в Волновасі. 2-й Офіцерський полк був висунутий на північ у бік Бахмута, в Юзівці розмістився штаб Самурського полку і батарея, а сам полк був направлений обороняти район на захід від лінії залізниці Авдіївка — Рутченково — ВолновахаКравченко, с. 198.
12 січня білі почали наступ проти загонів махновців, 20 січня взяли Пологи, а 21-22 січня невдало атакували ГуляйполеКравченко, с. 198—199.
Група військ курського напрямку (група Кожевникова), що складала праве крило Південного фронту червоних, в першій половині січня розгорнула наступ від Куп'янська в напрямку Луганська і Донбасу. До 14 січня червоні зайняли Старобільськ, перейшли Донець і ввійшли на північ Донбасу, оволодівши станціями Логвинове, Попасна, Слов'янськ, Краматорськ, і знаходилися в 12 км від Бахмута Гражданская война на Украине. 1.2, с. 60. 16 січня червоні взяли Біловодськ. Частини Українського фронту, що зайняли до середині січня лінію Лозова — Синельникове, могли завдати удару по Донбасу із заходу, але РВСР не надавав великого значення появи слабких денікінських загонів і доручив захоплення району Південному фронтуАнтонов-Овсеенко 3, с. 191.
Частини Кожевникова 20 січня зайняли Костянтинівку і Бахмут, а на наступний день вибили донців з ЛуганськаАнтонов-Овсеенко 3, с. 192. 22–23 січня донські частини контратакували з боку Микитівки, Лихого, Міллерова і Дебальцевого, але були відбитіГражданская война на Украине. 1.2, с. 64.
Формування загону Май-Маєвського З 25 січня на Донбас почали прибувати частини 1-ї дивізії генерала С. Л. Станкевича (Корниловский, Марківський, Марківський кінний полки, Марківський артдивізіон і кінно-гірська батарея). Разом з частинами третьою дивізії вони утворили окремий загін (бл. 6 тис. чол.) Під командуванням Май-МаєвськогоС 25 февраля — 2-й армейский корпус, Підлеглий потім Кримсько-Азовської армії, а з березня — Кавказької ДобровольчоїДеникин, с. 4Кравченко, с. 201—202. Його завданням було заняття лінії Маріуполь — Юзовка — Бахмут — ЛуганськСавченко, с. 194. У районі Дебальцевого на крайньому лівому ділянці фронту Донськой армії знаходився дивізіон Лейб-гвардії Отаманського полкуКравченко, с. 202. Крайній лівий ділянку від Волновахи до Маріуполя займав загін генерала Виноградова (Зведено-Гвардійський полк і частини колишньої Південної армії).
Бої 31 січня — 11 лютого Кожевников 31 січня зробив частное наступ у стик між добровольчими і донськими частинами, на ділянці Микитівка — Дебальцеве. 1 лютого червоні вибили донців з Дебальцевого і зайняли станцію Доломіт. У той же день корніловці і отаманці за підтримки марковскої батареї і бронепоїзда «Єрмак» відбили Дебальцеве. Після цього отаманці і бронепоїзд пішли на з'єднання до своєї армії, нові позиції якої розташовувалися в 40 км східніше Дебальцевого. Цей проміжок був зайнятий Олексіївським кінним полком. 2 лютого марківський і корніловський батальйони під командуванням полковника А. С. Булаткіна без підтримки артилерії і під вогнем ворожого бронепоїзда взяли Доломіт, зазнавши великих втрат. 3-4 лютого наступ продовжилося, були взяті Логвинове і Попасна, де захопили який не встиг вивантажитися ешелон червоних, взявши в полон до тис. осіб, 32 кулемета й дві гармати. Взяття Попасній перерізувало зв'язок Бахмута з ЛуганськомПавлов, с. 10.
Прибулий 5 лютого на станцію Май-Маєвський наказав продовжити наступ, щоб перерізати Північно-Донецьку дорогу, що зв'язувала угруповання червоних в Луганську з тилом. 5 лютого марківці зайняли Бахмут, після чого в цьому районі кілька днів йшли запеклі бої. Добровольці оволоділи Комишевахою, де захопили потяг Кожевникова, а 7 січня два батальйони атакували вузлову станцію Яма, але потрапили в оточення, з якого вирвалися, втративши половину особового складу. 9 січня червоні ціною великих втрат вибили противника з Попасної, наступного дня за підтримки бронепоїзда зайняли Логвинове, після чого атакували Дебальцеве, але після важкого дводенного бою були відкинуті на північПавлов, с. 10—13Левитов, с. 235—236.
Правий фланг дивізії Станкевича 7 лютого захопив станцію Алмазна, 8—10 січня витримував атаки червоних, які намагалися її відбити за підтримки бронепоїздів, і відступив в ніч на 11 січня, у зв'язку із загальним погіршенням обстановки на фронті. Вийшовши у критичний момент бою за Дебальцеве в тил червоним, він вирішив результат боюЛеонтьев, с. 124—125.
На цьому білі закінчили спроби наступу, перейшовши до активної оборониЛеонтьев, с. 125. В цей час частини Українського фронту за рішенням РВСР зайняли Слов'янськ і Бахмут, а Махно 8 лютого захопив Пологи, вибивши звідти загін Виноградова і створивши серйозну загрозу флангу добровольців.
Зосередження більшовицьких військ 13–15 лютого більшовицьке вище командування зажадало від Південного фронту завдати головного удару на Луганському напрямку, а за директивою № 1875 від 26 лютого найближчим завданням ставилося оволодіння ДонбасомЕгоров, с. 121—122.
Для здійснення цього завдання червоне командування з 10 лютого до 6 березня виконувало поступове перегрупування сил Південного фронту, переміщуючи основні ударні сили в напрямку Донбасу. При цьому червоні зіткнулися з істотними труднощами, так як «залізнична мережа театру розвинена переважно в меридіональному напрямку»Какурин, Вацетис, с. 267, а рокадна дорога була всього одна: Царицин — Поверни — Лиски — Куп'янськ, і та перебувала в глибокому тилу. Крім того, Донська армія при відступі підірвала на ділянці Царицин — Поверни 6 залізничних мостів, а міст у Євстратовці на ділянці Воронеж — Ростов-на-Дону, вдалося б полагодити тільки до травня.
Через це війська перегруповувалися похідним порядком і вводилися в бій за Донбас частинами. Директивою від 9 лютого командувач Південним фронтом В. М. Гіттіс поставив перед Кожевниковим як мету захоплення вузлових станцій, для чого посилив його групу, перейменовану 15 лютого на «групу військ донецького напрямку», 13-тою стрілецькою дивізією. Сусідня з нею 8-ма армія поспіхом була перенацілена і спільно з лівим флангом групи Кожевникова повинна була розбити донців біля МіллеровогоКакурин, Вацетис, с. 268.
У середині лютого Денікін почав перекидання на Луганський напрямок 1-ї Кавказької кінної дивізії А. Г. Шкуро, 1-ї Кубанської козачої дивізії корпусу В. Л. Покровського, 1-ї Терської козачої дивізії С. М. Топоркова та інших частин. Покровський прийняв командування корпусом, складеним з 1-ї Кубанської та однієї з донських дивізій.
До середині березня Кавказька Добровольча армія, фронт якої пролягав від станції Ковпакове до Волновахи і Маріуполя, налічувала 12 тис. чолДеникин, с. 6—7Какурін та Вацетіс, на підставі «даних розвідки» вважають, що до 1 березня сили добровольців на Донбасі становили 17—18 тис. осіб. (с. 269). Єгоров стосовно кінця березня 1919 пише про 6 тис. піхоти і 1,4 тис. кавалерії загону Май-Маєвського (с. 127).. Їй протистояли 40—50 тис. червонихКакурин, Вацетис, с. 273. Зосередження військ, що перекидалися з Північного Кавказу, йшло повільно з тієї ж причини, що і у червоних — наявність лише однієї залізничної лініїДеникин, с. 7.
Особливості тактики Своєрідність театру військових дій та нечисленність сил білих диктували особливості тактики боїв за Донбас.
На Західному фронті в цілком винятковій обстановці корпус генерала Май-Маєвського вів «залізничну війну», застосовуючи особливі методи тактики через переважну перевагу сил противника. Користуючись густою мережею залізниць Донецького басейну, він займав невеликими загонами найважливіші пункти по лінії фронту і тримав у тилу на вузлових станціях бронепоїзда та у вагонах рухомі резерви, які кидалися в загрозливому напрямку, щоб на другий день, іноді в той же, перекинутися. у протилежний кінець фронту. У противника створювалося враження нашої сили на всіх напрямках, але це були одні й ті ж люди, беззмінно, щодня, що б'ються то там, то тут, що відпочивають у дорозі, у вагоні, що втратили уявлення про час доби, стомлені фізично, але повні мужності. Тижні, місяці по всьому фронту гриміли постріли, станції переходили з рук в руки, лилася кров, добровольчі частини танули, але продовжували боротися.
Автори полкових історій зображують тактику білих наступним чином:
Суцільного фронту тут не було, і велася в цьому районі суто маневрена війна. Обидві сторони діяли окремими загонами, а тому, що в Донецькому басейні дуже густа залізнична мережа, вона використовувалася повною мірою. (...) Діяли ми невеликими загонами, а артилерія часто навіть поорудийно. (...) Зважаючи на нечисленність наших військ були нерідкі випадки, коли для оборони окремих пунктів залишалися загони лише в 10—20 осіб з кулеметом і, при наступі на них червоних, з резерву вирушав загін.
У добровольців, завдяки густій залізничній мережі в цьому районі, виробилися тут особливі методи тактики: у тилу, на вузлових станціях, завжди стояли під парами поїзда з рухомими резервами, які перекидалися в загрозливому напрямку. Прямо з вагонів добровольці як горох розсипалися вздовж насипу, відбивали атаки і в той же день, бувало, билися на протилежному кінці фронту.
Командувач Південним фронтом В. М. Гіттіс у наказі арміям від 27 березня 1919 р. наступним чином оцінює бойові якості противника:
У Донецькому басейні, в районі Волноваха–Микитівка–Колпаково–Таганрог, діє група противника під командуванням генерала Май-Маєвського, що складається виключно з добровольчих частин (піших і кінних), слабких за чисельністю (полиці по 350–200 багнетів, у ротах і ескадронах по 50 багнетів–30 шабель). Особливість цих нечисленних частин — їхня хороша підготовка. Чисто контрреволюційні елементи, з яких складаються добровольчі частини, офіцери, юнкери, дворяни, поміщики, студенти та інші, є хорошими одиночними бійцями, які вміють вести боротьбу за місцеві предмети, швидко і вміло маневрують і застосовуються до місцевості та обстановці, чому сприяє добре розвинена мережа залізниць цього району.
Затишшя У середині лютого відбувалися незначні бойові зіткнення, а 21–22 лютого загін марковців і корніловців виступив на північ і після двох днів запеклих боїв опанував Костянтинівкою, після чого зіткнувся із зустрічних рухом групи Онищенко, переданої зі складу Українського фронту Кожевникову, що займала Слов'янськЛеонтьев, с. 126.