Операція «Зірка», також Харківська наступальна операція 1943 року (2 лютого — 3 березня 1943) — наступальна операція радянських військ Воронезького фронту (генерал-полковник П.Голиков) за підтримки 6-ї армії (генерал-лейтенант Ф.Харитонов) Південно-Західного фронту, що була частиною загального зимового наступу Червоної Армії на південно-західному напрямку німецько-радянського фронту. Мета операції — завершити розгром основних сил німецької групи армій «B» на харківському напрямі і звільнити однойменний промисловий район.
В контексті проведення стратегічного наступу радянських військ взимку 1942—1943 років та подовження наступальних операцій в січні 1943 року (Острогозько-Розсошанська наступальна операція 13-27.01.1943 року та Воронезько-Касторненська наступальна операція 24.01-2.02.1943 року), війська Воронезького фронту в результаті подальшого наступу просунулися на глибину 100—260 км і завдали важкої поразки Вермахту. 16 лютого був захоплений Харків. Однак, закріпити досягнутий успіх у Харківській наступальній операції 1943 року Червоній армії не вдалося.
Передумови Наприкінці січня 1943 року загальна обстановка на південному фланзі німецько-радянського фронту після потужних ударів радянських військ на Острогозькому і Касторненському напрямках, в цілому сприяла подальшому наступу Червоної армії. Зазнавши серйозних втрат німецькі війська відступали на захід, в проміжках між їхніми формуваннями утворилися значні провали. У таких умовах радянському командуванню надавалася реальна можливість без паузи, не чекаючи повного завершення Воронезько-Касторненської операції, розвивати наступ на Курськ і Харків, доки ніж німецьке командування встигне зосередити тут достатню кількість військ для посилення своєї оборони.
Положення сторін 21 січня 1943 року, в розпал боїв під Касторною та Воронежем, представник Ставки ВГК генерал армії Василевський О. М. і командувач військами Воронезького фронту генерал-полковник Голиков П. І. представили Верховному головнокомандувачу міркування стосовно подальшого наступу із завданням остаточного розгрому групи армій «B» та захоплення Харківського промислового району. 26 січня Ставка ВГК віддала наказ про наступ. Головний удар повинен був завдати Воронезький фронт із завданням розгромити противника в Харківському промисловому районі і на 15-20-й день операції вийти на рубіж Медвенка, Богодухів, Валки. Військам Брянського фронту було наказано лівим крилом наступати з району Лівни на Курськ, а з'єднанням Південно-Західного фронту — з півдня на Красноград, забезпечуючи наступ на курському і харківському напрямах. Згідно з планом операції, Харків намічалося охопити з декількох напрямів. Щойно сформована 69-та армія мала наступати на Харків з північного сходу, 40-ва — з північного заходу і заходу, 3-тя танкова армія — зі сходу. Причому фронт їх наступу, спочатку вельми широкий, який охоплював велику територію, повинен був звужуватися у міру наближення до міста.
Для німецького командування обстановка характеризувалася двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, фронт тріщав по всіх швах, а на деяких ділянках попросту був відсутній. З іншого боку на сході України поступово зосереджувалися нові корпуси і дивізії. Свіжі сили і резерви прибували до складу групи армій «B» в районі Харкова і Бєлгорода. Основним резервом, який мав зіграти важливу роль у битві, стала моторизована (панцер-гренадерська) дивізія вермахту «Гроссдойчланд», що прибула на фронт на початку лютого 1943 року. З'єднання буквально два місяці тому, у листопаді — грудні 1942 брало участь в напружених боях під Ржевом, у відбитті радянського наступу, відомого, як операція «Марс». Дивізія встигла отримати поповнення, зокрема новітні важкі танки Pz.Kpfw.VI Н «Тигр». Битва під Харковом за великим рахунком стала повноцінним дебютом цих танків.
Крім танкових і моторизованих з'єднань до групи армій «B» надходили свіжі піхотні дивізії із Західної Європи. Для закриття пролому північніше Харкова була перекинута 168-ма піхотна дивізія, а позиції на південному сході від Харкова зайняла позиції 298-ма піхотна дивізія. Сюди ж прибула нова 320-та піхотна дивізія генерал-майора Георга Постеля. Однак, найпотужнішим резервом, що прибував у розпорядження німецького командування на харківському напрямі, був 2-й танковий корпус СС, до складу якого увійшли три могутні дивізії — «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер», «Рейх» і «Тотенкопф». Очолив це об'єднання Пауль Гауссер, який командував на початку війни дивізією СС «Рейх».
Прибуття свіжих з'єднань дозволило німецькому командуванню якоїсь мірою залатати пролом між групами армій «B» фон Вейхса і «Дон» фон Манштейна, пробиту Воронезько-Касторненською і Острогозько-Розсошанською операціями. Для змикання флангів була створена армійська група «Ланца» з двох дивізій (168-ма піхотна і панцер-гренадерська «Велика Німеччина»). Наприкінці січня 1943 армійська група Ланца поступово формувала «завісу» від Бєлгорода до Лисичанська. Всі з'єднання армійської групи Ланца займали широкий фронт, на якому можна було вести тільки стримуючі дії. На північному фланзі 30-кілометровий фронт займала 168-ма піхотна дивізія. На північному сході від Харкова займала оборону на такому ж широкому фронті дивізія «Велика Німеччина». Південний схід від Харкова в місті Куп'янську та по річці Оскіл південніше міста обороняла 298-ма піхотна дивізія. На стику між есесівцями і 298-ю піхотною дивізією в районі Дворічної знаходилися тільки поліцейські сили чисельністю близько батальйону. На правому крилі армійської групи Ланца позиції по річці Червоної займала 320-та піхотна дивізія. Загальна чисельність частин і з'єднань групи (без урахування есесівських з'єднань) становила приблизно 30 тис. чоловік.
Оборона на широкому фронті не обіцяла бути легкою, і завданням Ланца було протриматися до прибуття основних сил 2-го танкового корпусу СС. По суті, армійська група «Ланц» повинна була прикрити розгортання корпусу СС в районі Харкова. Надалі корпус Гауссера повинен був завдати потужного контрудару по радянських військах, що наступали на Донбас. В цілому німецьке командування, незважаючи на ознаки кризи, планувало діяти активно й агресивно. Командувач групою армій «B» генерал-фельдмаршал фон Вейхс 31 січня, коли у фронті підлеглих йому військ зяяла величезна дірка, ставив завдання в наступальному дусі: «Завдання групи армій „B“: прикривати фланги груп армій „Дон“ і „Центр“ і затримати просування противника на захід на лінії Оскіл, Сейм. Це завдання може бути виконане тільки при твердій волі, великій спритності командування і при використанні будь-якої можливості для переходу в наступ на окремі групи противника, що прорвалися вперед. Про це сповістити все командування і частини до найменшого підрозділу».
Повітряні сили Люфтваффе становив 4-й повітряний флот під командуванням генерал-полковника барона Вольфрама фон Ріхтгоффена, до складу входили 4-й і 8-й авіакорпуси, а також авіакомандування «Дон» генерала авіації Гюнтера Кортена, яке з 17 лютого 1943 стало 1-м авіаційним корпусом. Основним районом дій повітряного об'єднання був північний фланг групи армій «Південь» і південний фланг групи армій «B». Основне навантаження повітряної війни в ході боїв під Харковом лягло на 4-й авіакорпус генерала авіації Курта Пфлюгбайль. До його складу входили 1-ша ескадра штурмовиків SchG1, I група 77-ї ескадри пікіруючих бомбардувальників StG77 і I-а ескадра двомоторних винищувачів Ме-110 ZG1.
Хід операції Бойові дії на харківському напрямку почалися в день завершення розгрому німців у Сталінграді. 2 лютого в 6.00 перейшли в наступ 69-та і 3-тя танкова армії, а через добу — 40-ва армія. Наступ розвивався успішно, незважаючи на те, що противник робив чималі зусилля, щоб утриматися на займаних рубежах. Крім того, через глибокий сніговий покрив темп просування був низьким.
Розгромивши в перший же день частини прикриття, війська Воронезького фронту рушили на захід. Війська 3-ї танкової армії з ходу форсували по льоду Оскіл і перерізали залізницю Куп'янськ—Бєлгород, чим допомогли з'єднанням Південно-Західного фронту звільнити місто Куп'янськ. Однак бойові дії на правому фланзі і в центрі ударного угруповання 3-ї танкової армії розвивалися не так вдало. Тільки 5 лютого її з'єднання вийшли до річки Сіверський Донець, але форсувати його з ходу не змогли, тому що німецьке командування встигло організувати силами танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» оборону по правому березі річки. Армії довелося почати планомірну підготовку до її форсування.
Командувач 40-ю армією генерал Москаленко К. С. ввів у бій зведений загін, який, переслідуючи відступаючі частини німецької 168-ї піхотної дивізії, до 7 лютого прорвалися до західної околиці міста Бєлгорода. А вже 9 лютого радянські війська звільнили місто. З'єднання 69-ї армії генерала Казакова М. І. порівняно легко ліквідували німецькі опорні пункти на західному березі річки Оскіл і перейшли до переслідування частин панцер-гренадерської дивізії «Гроссдойчланд». Однак німецьке командування ввело в бій дивізію СС «Рейх», якій контрударом вдалося уповільнити наступ армії. До 10-12 лютого війська Воронезького фронту, просунувшись на 100—120 км, створили загрозу оточення противника в районі Харкова. Введений у смузі 40-ї армії 5-й гвардійський танковий корпус генерала Кравченко А. Г. охопив місто з північного заходу. Така ж можливість утворилася і з півдня. Але, 6-й гвардійський кавалерійський корпус, що діяв на цьому фланзі, насилу просувався. Так, 12 лютого німецькі частини з 2-го корпусу СС завдали контрудару по 6-му кавалерійському корпусу, вибивши його з Мерефи та Нової Водолаги.
З'єднання 60-ї армії до кінця 6 лютого підійшли на підступи до міста Курська. Командувач армією генерал Черняховський І. Д. для оволодіння містом створив дві групи, які завдали противнику удар з півночі і півдня, створивши тим самим реальну загрозу його оточення. Німці спішно почали відходити з міста. Вранці 8 лютого Курськ був взятий.
Перед військами Воронезького фронту постав найвідповідальніший етап операції «Зірка» — захоплення міста Харкова — великого промислового та адміністративного центру. Німецьке командування прагнуло утримати його за будь-яку ціну. Гітлер вважав, що втрата Харкова може сильно позначитися на престижі Німеччини. Тому 10 лютого з рубежу Сіверського Донця до Харкова був перекинутий 2-й танковий корпус СС. Місто було поділено на кілька секторів. Північний і східний обороняла панцер-гренадерська дивізія СС «Рейх», а південний — панцер-гренадерська дивізія СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер». Крім них створювався спеціальний армійський корпус під командуванням генерала Рауса. У нього включалися 167-ма піхотна дивізія, котра щойно підійшла з резерву, а також частини 168-ї піхотної дивізії і панцер-гренадерської дивізії «Велика Німеччина», які відступали з рубежу річки Оскіл. У результаті запеклих боїв, що проходили протягом 12-14 лютого 15-й танковий корпус, 48-ма гвардійська і 160-та стрілецькі дивізії збили панцер-гренадерську дивізію СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» з зовнішнього оборонного обводу, який проходив по передмістях Харкова, і зав'язали бій за тракторний, верстатобудівний і плитковий заводи Харкова. Наприкінці 14 лютого до північно-східної околиці міста, долаючи запеклий опір німецьких військ, підійшли передові загони 69-ї армії генерал-лейтенанта Казакова М. І.
Успішніше наступала в ці дні 40-ва армія генерала Москаленко К. С. Ввечері 14 лютого кілька її стрілецьких дивізій підійшли безпосередньо до північної околиці Харкова, а рухомі з'єднання (5-й гвардійський танковий корпус генерала Кравченко А. Г., окремі танкові бригади і полки, зведені в танкову групу) оволоділи Гаврилівка і обійшли Харків із заходу.