Португальське бароко () — важливий етап розвитку національної культури Португалії, що вплинув як на землі країни, так і на португальські колонії Південної Америки (особливо у містах Бразилії), Азії (в Індії у Гоа та Діу, у Китаї — Макао).
Передісторія Бароко як стильова система виникло в Італії у 16 ст. і досягло першого розквіту на початку 17 ст. У Португалії цей період припав на десятиліття поневірянь і пригноблення захопленої країни Іспанською монархією. Мистецтво Португалії розвивалось у руслі загальних процесів західноєвропейського мистецтва, але досить повільно, у несприятливих умовах при суміші стилів пізнього Відродження, вторинного маньєризму і нав'язаних, мимоволі запозичених форм іспанської культури. Вороже ставлення португальців до колоніального уряду іспанців було таким наявним, що загарбники-іспанці поквапились розмістити військові гарнізони у всіх стратегічних пунктах Португалії. Португальці скаржились на податки, що іспанці стягували з мешканців країни (гроші скеровували на сплату арміям, що вели нескінченні війни Іспанії). Тоді перший міністр Іспанії Оліварес замінив у 1635 році всі податки у Португалії на один, розміри якого перебільшували всі попередніКаптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 223. Португалію силоміць іспанізували, і вона втрачала автономію.
У 1637 спалахнуло перше повстання в Еворі, що придушили іспанські військові. Реакції з боку короля Іспанії Філіпа IV, владу якого характеризували як слабку, майже не було. Напруга у Португалії зросла, і ситуація стала вибуховою. Першого грудня 1640 року у Лісабоні спалахнуло нове повстання. Герцогиню Мантуанську, іспанську віцекоролеву в Португалії, арештували, а ненависного національного зрадника, Мігела Васконселуша, вбили. Лісабонські повстанці захопили іспанський гарнізон у місті і вітрильники у гавані. До лісабонських заколотників долучились повстанці з інших міст. У країні відбувся державний переворот, і королем відновленої держави вже наприкінці 1640 року оголосили герцога Браганського під іменем Жуана IV.
Почалися роки невизнання Іспанією відновленої Португалії, тривалі військові сутички та провокації на морі й суходолі. Іспанську монархію послаблювали повстання у Каталонії і військові операції з Британією, Голландією і Францією. Лише 13 лютого 1668 року примушений підкоритися новим реаліям іспанський король Карл ІІ при посередництві Британії (давнього союзника Португалії) підписав з Португалією мирну угоду.
Розвиток португальського мистецтва уповільнився і набув характеру вторинності, провінційності. Театр у Португалії занепадав. Церковна музика панувала, а світська ледь животіла. Португальська література перебувала у межах запозичень і копіювання іншомовних зразків.
Скоротилося будівництво, державні справи були подібні до стану послабленої Тридцятирічною війною Німеччини, на землях якої точилися бойові дії. Лише після відновлення державності і захисту власної незалежності Португалія наприкінці 17 ст. почала наздоганяти країни, що мали сприятливі умови для розвитку і економіки, і культури.
Портрет як єдиний світський жанр барокового живопису країни
Про португальський живопис 14-15 ст. збережені уривчасті, неповні, практично випадкові свідоцтва. Збереженість свідоцтв про живопис двох наступних століть ненабагато більша, що було відбитком відсутності зацікавленості у розвитку живопису (окрім церковного та портретного), а також непровідними позиціями живопису як різновиду мистецтва у Португалії. Дослідниця португальського живопису Каптерева Т.П. записала :
Однак декілька цікавих офіційних портретів було створено. З історією португальського живопису пов'язані імена двох авторитетних західноєвропейських митців, це Алонсо Санчес Коельйо та його вчитель Антоніс Мор (1517/1520 — 1576/1577). Антоніс Мор встиг за життя попрацювати при декількох королівських і магнатських дворах. Так, 1525 р. він працював у Португалії, де створив на замовлення портрет короля Жоана ІІІ та його матері королеви Катарини, іспанської принцеси за походженням. Коельйо міг зустрітися з уславленим Мором у Лісабоні. Сам Коельйо був уродженцем міста Валенсія. Але його небідний дід переїхав у Португалію, де мешкав у своєму маєтку до власної смерті. Онук прибув до діда. Відомо, що молодого Коельйо за наказом португальського короля відіслали на стажування в портретному жанрі до Нідерландів. У місті Брюссель Коельйо і став учнем Антоніса Мора. На здібного портретиста звернула увагу принцеса Хуана, сестра короля Філіпа ІІ, і той перехопив здібного портретиста, Коельйо прибув у Іспанію 1555 р. Так він остаточно був пов'язаний з іспанським мистецтвом, де став надвірним художником короляКаптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 216.
Але майстерного портретиста не забули і при королівському дворі Португалії. 1557 року вже в Іспанії він створив портрети принцеси Хуани Австрійської, матері майбутнього португальського короля Себаштіана. Хуана Австрійська заснувала монастир Дескальсас Реалес у Мадриді, і два цих портрети призначались для капітули нового монастиря як нагадування про його фундаторівКаптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 217.
Коельйо мав власних послідовників у Португалії, серед котрих був і Криштован де Мораеш, збережені свідоцтва про котрого уривчасті і неповні (працював у 1557-1571 рр.) Серед творів Криштовану де Мораеша — майстерний портрет 15-річного короля Себастьяна 1571 р. у лицарських обладунках і з великим собакою. Використана традиційно-стереотипна форма парадного портрета при живому відтворенні гордовитого обличчя короля-фанатика та всіх деталей його розкішно оздоблених обладунків. Доля молодого короля була трагічною.
Іспанський полон Португалії Про трагічні десятиліття Португалії як держави діяльно попіклувались марокканці-мусульмани та іспанський король Філіп ІІ, католик. Марокканці розбили армію португальців і вбили молодого короля Себастьяна. Королівська династія у Португалії обірвалася. А Філіп ІІ довів справу національної португальської катастрофи до логічного кінця. Він використав підкупи португальського дворянства, а щоби продажне лицарство забуло про спротив і патріотизм, захопив Португалію, де войовничо розташувалась іспанська армія під проводом герцога Альби. Період панування у Португалії іспанської загарбницької армії у 1580-1640 отримав пізніше назву «Іспанський полон» Каптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 219.
Король Філіп ІІ обіцяв неподільність і автономію Португальській державі лише для того, щоби постійно не виконувати королівських обіцянок. Іспанська імперія сама падала у економічну катастрофу і потягла за собою і Португалію. На провідні позиції у західноєвропейській політиці нестримно приходили раціональні і творчо розкуті британці, голландці, французиКаптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 220.
На кінець 16 ст. у Португалії, фактично колонізованій реакційною Іспанською монархією, розвиток національного португальського мистецтва отримав драматичний характер. У Португалії запанували католицька реакція і агресивні сусіди-іспанці. Печатка іспанських колоніальних смаків запанувала навіть у португальській архітектурі, досить самостійній галузі національного мистецтва до того. Іспанські завойовники внесли у португальську архітектуру без орнаментальний стиль Хуана Еррери з його помертвілими формами маньєристичної архітектури.
Головним виконавцем архітектурних замовлень іспанського узурпатора у Португалії призначили архітектора Філіппо Терци (1520-1597), італійського фортифікатора і військового інженера за походженням.
Монастирська церква Сан Вісенте де Фора (Філіппо Терци)
Монастир августинців мав помітний вплив на життя і феодальний світогляд мешканців Лісабона. Релігійно налаштовані іспанські загарбники довідались по це, і, аби пригнути якомога нижче голови захопленого народу, доручили перебудову монастирської церкви архітекторові Філіппо Терци.
За типом це однонавна споруда з бічними каплицями, але все завеликого розміру з могутньою аркадою входів до каплиць і пілястрами величезного ордера. Над середхрестям — купол. Стеля напівциркульна і прикрашена лише архітектурними кесонами. Оголеність і конструктивність стін і стели підкреслені небагатьма декоративними деталями і справляють враження казармової монотонності. На інтер'єрі лісабонської церкви — печатка монотонних принципів побудови Ескоріала. Монастир був вибудований за фортечними мурами, звідси португальська додача до назви церкви «де Фора», тобто «за фортечними мурами».
Головний фасад церкви справляє несподівано світське враження. Він тричастинний, велетенські великий у порівнянні з хаотичною і затісною пересічною забудовою поряд. Величезний фасад збільшують дві вежі, фактично декоративні за призначенням. Оголеність стіни фасаду дещо прихована трьома арками входів, велетенськими пілястрами, нішами зі скульптурами. Здивування викликають величезні вікна третього ярусу фасаду, типові для велетенського барокового палацу. Ці практично палацові вікна додають світла хорам церкви і мають стриману (але барокову) лиштву. Фасад важко роздивитись через затісну площу. Але він справив враження новизною на місцевих архітекторів і його композиція вплинула на створення декількох церков як у Португалії, так і в колоніальній Бразилії.
Монотонність інтер'єра розбавляє лише пишний головний вівтар. Але він — пишне творіння 18 століття, а не початку 17-го, коли будували монастирську церкву. Вівтар створив португальський скульптор Машаду де Каштру. Впливовий монастир августинців проіснував до 1834 року. Монастир (як і інші чернечі монастирські ордени) закриє конституційний уряд Португалії в другій третині 19 ст. Колишню монастирську церкву августинців перетворили на церкву в ім'я небесного покровителя Лісабона.
Барокова архітектура Португалії (сакральна)
Барокова архітектура Португалії (світська)
Пришвидшення будівництва у Португалії в останні десятиліття 17 ст. було обумовлене залученням до будівництва низки аристократичних родин і королівської родини насамперед. Особливо цікавими були заміські палаци і вілли. У Португалії палацові споруди й заміські вілли не мали великого масштабу і за планом нагадували французькі зразки з центральним внутрішнім двором і бічними корпусами.
Були і свої місцеві відмінності окрім невеликих розмірів. Французька архітектура 17 століття розвивалась у сприятливих умовах зростання міці держави під керівництвом вправних політиків — кардиналів Рішельє і Мазаріні, низки непоганих міністрів і короля Луї XIV. На відміну від Португалії, Франція не знала полону іноземної держави, мала короткий період національного бароко, котрий швидко був замінений на національний варіант класицизму (точніше — барокового класицизму 17 ст., котрий цілком впорався з звеличенням абсолютизму, як і бароко в Італії при феодальному дворі Папи Римського, чи менших князівських дворах)
Якщо плани світських барокових споруд і нагадували плани палацових споруд Франції, зовнішні форми архітектури і її декор у Португалії мали національні форми. Тут розквітло і довго утримувало позиції місцеве бароко. Португальські палаци (зазвичай двоповерхові) мали горизонтальну протяжність з чергою вікон на фасадах. Акцент робили лише на парадному порталі, пишних парадних сходинках і на палацовій каплиці, котру облаштовували у окремій від палацу прибудові. Були і зразки із арочними лоджіями, відомими ще з 16 ст. Найкращі зразки палацової архітектури збережені у Лісабоні, серед них — Фронтейра, Алмада, Пальяна, Алвор, Мітра тощо. У інтер'єрах декорування було пишним і по тропічному рясним. Використовували і розписи стель, і різьблене дерево, і кольорові кахлі, і мармур.
Заміські палаци оточували садами з фонтанами.