Грунгнір — в германо-скандинавській міфології велетень, князь Йотунгейму, володів Кам'яними Горами. Як й інші мешканці Кам'яних Гір мав кам'яну голову та серце. Вважався найсильнішим серед йотунів свого часу.
Двобій з Тором За легендами зустрів Одіна, який гуляв на своєму коні — Слейпнірі, й заклався з ним, що обжене восьминогого коня на своєму чотириногому (Гулльфаксі). Кінь Грунгніра майже не відставав від Слейпніра, й коли гонитва закінчилася біля воріт Асгарду, Одін запросив йотуна розділити з асами обід. Не зважаючи на свої великі розміри, велетень швидко захмелів й почав вихвалятися. Коли він пообіцяв зруйнувати Асгард та стати правителем замість асів, ті закликали на допомогу Тора. Позаяк Грунгнір був беззбройним — він викликав Тора на двобій, який відбувся за три дні. Готуючись до двобою, велетні виготовили Грунгнірові щит, який мав би захистити його від молоту Тора. Легенда оповідає наступне:
Триста велетнів одразу ж взялися до роботи, й на ранок третього дня такий щит вже був готовий. Він був зроблений з найтовстіших дубових стовпів, а зверху облицьований обточеними гранітними брилами розміром з два селянські будинки кожна.
Крім того, велетні зліпили з глини велетня Моккуркальфі на допомогу Грунгнірові. Тьяльфі, служка Тора, відволік Грунгніра й той пропустив появу аса. Побачивши ворога, Тор здалеку кинув у нього молот, але велетень майже одночасно встиг кинути в бога грому свою зброю. Кремінна палиця Грунгніра зіштовхнулася в повітрі з Мйольніром й розбилася вдрузки. Один з уламків влучив у лоб Торові. Втративши свідомість, бог грому хитнувся й упав з колісниці просто під ноги велетню. Але Грунгнір не встиг навіть порадіти своїй перемозі: розбивши палицю велетня, Мьйольнір з такою силою впав на гранітну голову володаря Кам'яних Гір, що розколов її навпіл й велетень важко впав на тіло свого ворога, притиснувши коліном його горло. Тим часом вірний служник Тора з мечем у руці кинувся на Моккуркальфі. Їх сутичка продовжувалася також недовго. Глиняний велетень щойно побачив бога грому, затремтів як осиковий листок й після декількох ударів розсипався на уламки. Тьяльфі, побачивши, що трапилось з Тором, застрибнув у колісницю аса й привіз з Асгарду Одіна та всіх інших. Але аси не змогли навіть підійняти ногу велетня. Лише Магні, син Тора від велетунки Ярнсакси, який прийшов на місце битви, зміг звільнити Тора.
Джерела Rudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie. 3 Auflage. Kröner Verlag, Stuttgart 2006, ISBN 3-520-36803-X. Orchard, Andy (1997). Dictionary of Norse Myth and Legend. Cassell. ISBN 0-304-34520-2. Anni Sumari (toim): Óðinnin ratsu. Skandinaaviset jumaltarut. Like 2007. ISBN 978-952-471-935-3. Snorri Sturluson, L'Edda: Récits de mythologie nordique, trad., intr. et notes François-Xavier Dillmann, Paris, Gallimard, cop. 1991. 231 p. L'Aube des peuples. ISBN 2070721140. Gabriella Agrati, Maria Letizia Magini (a cura di). Miti e saghe vichinghi. Mondadori, 1995. ISBN 88-04-34053-3.