Нови́й Сімеї́з () — курортна зона на узбережжі Чорного моря, на території України, на південному березі Криму. Відзначений в 1913 році срібною медаллю на конкурсі «Місто-парк» серед європейських міст-курортів.
Ідею створення курорту виношував російський промисловець і землевласник Сергій Іванович Мальцов, а втілили (на початку XX століття) його сини Іван та Микола. Популярністю Новий Сімеїз завдячує досить приємному клімату — м'яка тепла зима і неспекотне літо (наче увесь рік весна), що відповідає субтропікам середземноморського типу.
Географія Курорт Новий Сімеїз є частиною містечка Сімеїз, що знаходиться в пониззі Головного пасма Кримських гір, яке отримало назву Сімеїзька котловина, сформована східною підковоподібною частиною гірського масиву Ай-Петринська яйла з вершинами Ат-Баш (1203 метрів), Чака-Таш (900 метрів), гори Алупкінської та гори Кішка. Новий Сімеїз займає більшу частину котловини: центральну, західну й північно-західну частини. Уже в радянський час деякі інші курортні зони Сімеїзу (вілли і пансіонати) мешканці долучили до звичного поняття курорт Новий Сімеїз. Територіально цей курорт відноситься до Сімеїзької селищної радиСелище міського типу Сімеїз, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, складової Ялтинської міської радиСімеїз — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міській Раді. Хоча раніше, в часи свого заснування та розквіту, це була цілком самостійна територіальна одиницяДані з «Статистичному довіднику Таврійської губернії 1915», Крим 1783—1998 рр. , ст. 297, розташована по сусідству з кримсько-татарським селом Сімеїз.
Розташування Новий Сімеїз розкинувся по всій низині і займає майже 2/3 її площі: Західний Новий Сімеїз займав усю західну частину низовини Лімень, включно з підніжжям гори КішкаГора Кішка в Сімеїзі була одним з навігаційних орієнтирів того часу. У якій би частині Сімеїзу ви не знаходилися, ці помітно-знакові скелі видно добре, висота його коливається від 10 метрів над рівнем моря до 150 метрів (вілли на підніжжі гори). Найближча долина називається Лімени, що в перекладі з грецької — «затока, бухта». Східні межі Нового Сімеїзу складають другу чергу курорту — південно-східну територію сімеїзької низини, південніше колишнього села Сімеїз (тепер центр селища), на заході територія курорту закінчується урочищем «Блакитна Затока» і межами поселення Кацівелі, на півночі межа Нового Сімеїзу проходить уздовж Севастопольського шосе (старої дороги Севастополь — Ялта) і давнім поселенням в горах Лімень (тепер селище Голуба Затока).
Високі гори (пікові вершини коливаються в межах 1000—1222 метри), їх відроги, глибокі річкові долини і тепле незамерзаюче море сформували на узбережжі Криму субтропічний кліматичний пояс. Висота і протяжність гірського пасма та особливості рельєфу узбережжя по різному вплинули на кримський субтропік, відтак Сімеїзька котловина потрапила до м'якої мікрокліматичної зони.
Геологія
Флора і фауна Флору Нового Сімеїзу формують ліси, сади, гаї і парки. У підніжжі гір ростуть такі види дерев та кущів: кипариси, сосни та ялівець, граб, суничне дерево, ліщина, ожина, терен, шипшина, глід і рускус. На низині, в долині висаджені багатовікові дуби, ясени, терпентинні та інші листяні дерева. В середині XIX століття Сергій Іванович Мальцев, дбаючи за свій маєток і щоби привабити туди відпочиваючих, заклав великий парк — діброви ялівцю, лаврові алеї, кипариси, мигдаль створювали додатковий фітофон усього курорту.
Завдяки великому масиву зелених насаджень створюється унікальний мікроклімат, що сприяє лікуванню хвороб дихальних шляхів та загальному оздоровленню. Адже з гір теплі вітри доносять в низину аромат кримських сосен, а в низині насадження ялівця деревоподібного насичують повітря фітонцидами, які вбивають шкідливу мікрофлору (один гектар ялівцю виділяє до 30 кілограм фітонцидів).
Створення курорту посприяло зведенню багатьох вілл та дач, в яких їхні власники розбивали свої зелені дворики, висаджуючи екзотичні та реліктові насадження (в кінці XIX століття і на початку XX століття в Росії було модно експериментувати із заморськими рослинами), які додавали новизни в місцевій флорі. Місцева рослинність збагатилася новими рослинними формами, і помірно-теплий клімат тому сприяв, так всю зиму тут цвітуть проліски, а за ними ранні фіалки. В цих декоративних парках переважають вічнозелені дерева і чагарники: мамонтове дерево, гімалайські кедри, лавровишня, пальма, лавр благородний.
Але й місцева флора становить особливе місце, адже багато її видів віднесені до природо-охоронної Червоної книги. Так плантаріум (Fumana procumbens), що поселився на горі Кішка, більше ніде не зустрічається в межах колишнього СРСР.
Вітри М'який і стабільний клімат Сімеїзької котловини досягається гірськими пасмами, які її обрамляють. Так, Ай-Петринська яйла не пропускає взимку холодних північних вітрів, а влітку спекотних суховіїв. На заході хребет Лімен-Койя (з горою Кішка, скелями Хаосу та Лебединим крилом) став стіною для західних вітрів. Східні сухі вітри зустрічає Чорна Гора (Стомас-Харабаір), що височіє за маєтком Д. А. Мілютіна, нині територія санаторію ім. Баранова та Олійна гора (яку князь Воронцов засадив оливковими деревами). Тож, зародившись в гірських долинах, повітряні маси піднімаючись вгору кожних 100 метрів охолоджуються на пів градуса, віддають вологу і сповільняються, коли ж ці потоки спрямовуються до узбережжя, то кожних 100 метрів прогріваються на один градус. Тому влітку ці вітри розганяють спеку, а взимку приносять тепло. Загалом, влітку переважають південно-західні і південно-східні вітри, а взимку — північно-східні. Протягом року − 136 погожих дні, тоді як в Ялті − тільки 70.
Морські бризи, сформовані влітку над морською гладдю, чи не щодня, з 9-10 годин ранку до 17-18 години вечора дмуть з моря на сушу, насичуючи повітря іонами йоду, брому, магнію та інших мікроелементів, а вночі приносять прохолоду гірських лісів. Різкий і складний рельєф ділянки суші, численні затоки та скали узбережжя сформували захисний рубіж від штормових вітрів (лише 1-8 днів на рік).
Клімат Впродовж року в Новому Сімеїзі налічується до 245—246 ясних, погожих дні. Відносна вологість — 72 % (влітку 50-55 %, взимку 70-80 %). Весняні й осінні дощі випадають рідко, але тривалі можуть йти цілий день, а літні і зимові (ще рідші) лише на кілька годин. Найбільше опадів припадає на листопад, а загалом, впродовж року випадає 660 мм опадів. Сніговий покрив тримається заледве добу, зазвичай кілька годин, та й взагалі, сніжні зими нечасті, бувають раз-другий на десятиріччя (тоді температура опускається до −10°).
Статистичні температурні дані, які почали відслідковувати з кінця XIX століття (завдяки захопленню наукою Івана Мальцева) показують, що середня температура в усі пори року завжди плюсова і становить: взимку − 3,25°С, навесні − 9,3°С, восени − 10,8°С, а влітку − 17,93°С (у найспекотніший липень середня температура складає 24,4°С). В порівнянні з показниками інших міст узбережжя, то найтепліша і довготривала осінь в Сімеїзі, а от влітку тут прохолодніше, ніж в Ялті (не так спекотно).
Берегова лінія і море Берег моря в Сімеїзі, як і по всьому південному узбережжі Криму — дрібногальковий. Дві невеликі затоки, обрамлені високими скелями: Діва, Крило лебедя, Наришкінські камені, які й не допускають формування високого прибою, що дозволяє купатися в морі в безпечній і спокійній воді. Самі бухти глибокі, вода в них чиста, прозора, адже прибережні скелі і донні западини покриті морськими водоростями та мідіями (які очищають та насичують морську воду). Купально-відпочинковий сезон розпочинається у травні і закінчується останніми числами вересня, цьому сприяє температура води в морі: влітку досягає 23-25 ° (кілька днів на сезон бувають згони води, через потужні західні повітряні маси, які й формують прохолоднішу течію, спричиняючи кількаденне пониження до 10 °).
Чорне море, наче тепловий резервуар — пригашає зимовий холод і втамовує літню спеку. З листопада до квітня температура моря майже завжди вища температури повітря, таким чином воно наче підігріває повітряні маси. Влітку погашати спеку долучаються морські бризи (сформовані через різницю температури повітря над морем і сушею — створюючи перепади тиску), що дмуть вдень з моря на сушу, а вночі назад..
Історія Історія курорту Новий Сімеїз бере початок з початку XIX століття і тісно пов'язана з історією роду Мальцевих, відомих російських промисловців та землевласників. Відомі царські урядовці, дворяни, письменники і науковці сприяли розвитку курорту. Така популярність курорту за царських часів перекинулася і в часи робітничо-селянської Країни Рад, щоби не втрачати надбання попередників, радянські функціонери додатково розширили площу та медичні послуги на території курорту. Після розпаду СРСР, частина курортних закладів почала занепадати. Після утвердження України, як держави, почало відновлюватися курортне господарство Сімеїзу, як за рахунок держави, так і приватним коштом.
Передумови Територія Нового Сімеїзу знаходилася поруч маловідомого татарського села Сімеїз. До XIX століття тут жодних курортів не було, а місцеві жителі розвивали сільське господарство (виноградарство, високогірне тваринництво). Після російсько-турецької війни 1768—1174 років та підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору, Кримське ханство отримало незалежний статус, але фактично, воно було окуповане російськими військами, а імператриця Катерина принаджувала туди своїх ставлеників. Через кілька років, кримчаки не витримали підступності росіян і почали бунт, тоді імператриця легально ввела війська (нібито для захисту законної влади). Численні російські гарнізони і посадженці все більше схиляли кримчаків до імперії, тому в 1783 році, за сприяння Потьомкіна, Крим офіційно перейшов під російське підданство.
Щоби утримувати кримчаків у покірності, імператриця, окрім розквартирування військових легіонів, роздавала кримські землі своїм підданим та фаворитам, кількома роками раніше виселивши чимало кримчаків (греків, татар, турків) з їх обжитих земель. Під утисками фізичними і чиновницькими, значна частина турецьких вельмож також виселилася, спродаючи свої землі і статки приїжджим російським землевласникам та офіцерам. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи, які перебиралися сюди цілими родинами і селами
Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина II віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова. Відомі тоді катеринівські фаворити та військові розподілили поміж собою сотні тисяч гектарів кримської землі.
Землі сучасного Нового Сімеїзу належали місцевій татарській знаті, та з приходом росіян останні почали ці земельні наділи присвоювати (зазвичай утискаючи та переслідуючи їх власників — присвоюючи їх або викуповуючи за копійки). Князь Григорій Потьомкін, як головний тріумфатор російсько-турецьких військових кампаній кінця XVIII століття, забрав собі найбільший пай — більша частина Ліменської долини (це лише маленька частина з 150193 тисяч десятин кримської землі), на якій він розпорядився висадити шовковичні та маслинові гаї і село Сімеїз. Мешканці села не були кріпосними, але змушені були обслуговувати великий маєток князя Таврійського. Після смерті Потоцького, маєток перейшов до його коханки і фрейліни імператриці — Софії Вітте (Потоцькій), яка пізніше вийшла заміж за Станіслава Потоцького. Після смерті Софії та Станіслава землі Потьомкіна-Потоцьких успадкували діти Софії, а згодом розпродали сусідам (російським землевласникам Ростопчиним-Наришкіним, Ревеліотісу), які і становили другу хвилю власників сімеїзької землі.