Жузеп Марія Субіракс-і-Сіджар (; 11 березня 1927, Барселона – 7 квітня 2014, там само) — іспанський (каталонський) скульптор, художник, графік, сценограф і художній критик.
Найбільше знаний як автор скульптурної групи фасаду Страстей Христових (1987–2009) храму Святого Сімейства у Барселоні.
Нагороджений хрестом Сант-Жорді (1982), орденом Мистецтв та літератури (1986), золотою медаллю за художні заслуги від мерії Барселони (2011) та іншими.
Роботи Субіракса були представлені на найбільших виставках у всьому світі, зокрема у Чикаго (1962), Нью-Йорку (1982), Японії (1990), Пекіні (2006) та багатьох інших.
Біографія
1927–1940 Жузеп Марія Субіракс-і-Сіджар народився 11 березня 1927 року у м. Барселона, на вулиці каррер-Пере IV в районі Публеноу. Батько, Жузеп Субіракс-і-Казановас, працівник на фабриці фарб Rottier, мати — Жузепа Сіджар-і-Феррер. 1931 року пішов у школу Центр моралі і культури у Побленоу (Барселона).
23 січня 1935 року у нього народилась сестра Марія делс Анджелс. Того ж року почав навчання у школі «Мир і справедливість». 1936 року отримав Премію пошани від шкільної ради Борі-і-Фонтеста за участь дитячому художньому конкурсі в Побленоу (Барселона).
У 1938 році, для того, аби укритись від бомбардувань у місті Барселона (див. Громадянська війна в Іспанії 1936–1939), провів рік у Мартурелясі з матір'ю і сестрою. Там, двоюрідна сестра матері, Долорс Казалс-і-Сіджар, працювала шкільною вчителькою.
У 1939 році продовжив навчання в академії Ескуела Меркантіль (більш відомій як Л'Альянса і заснованій Ілдефонсом Педрою); здобув премію з малювання.
1941–1950 У березні 1941 року почав працювати у майстерні золотаря Фольгеролеса, розташованій на площі Пла-де-Палау у Барселоні. 1942 року розпочав навчання в майстерні скульптора Енріка Монжо (1896–1976). 1943 року взяв участь у груповій виставці в казино «Л'Альянса» в Побленоу (Барселона). 1945 року як вільний студент відвідував нічні заняття з малюнку в Барселонському коледжі витончених мистецтв.
У 1947 році залишив майстерню Енріка Монжо і потім упродовж кількох місяців пропрацював у майстерні «Noucentista» скульптора Енріка Казановаса (1882–1948).
2 січня 1948 року Енрік Казановас помер. Того ж року, спільно з художньою групою з Побленоу (Барселона), організував конференцію, присвячену останнім роботам Казановаса. Провів першу персональну виставку у Будинку книги у Барселоні, на якій представив 10 скульптур і 6 малюнків.
У 1949 році участь у 2-му Жовтневому салоні принесла Субіраксу велике суспільне визнання. Він брав постійну участь у цьому щорічному салоні до 1957 року.
У 1950 році разом із скульпторами Франсеском Торрес Монсо і Марті Сабе, а також художниками Естер Бош, Рікаром Креусом і Жуакіном Даджірою заснував художню групу «Протектура», яка влаштувала презентацію з маніфестом та виставку у Галереях Лайтанес у Барселоні.
1951–1960
У 1951 році отримав стипендію від Circle Maillol Французького інституту Барселони на навчання у Парижі. 1953 року разом з Енріком Планасдура́, Антоні Тапіесом, Жуан Жузепом Тарратсом, Жуаном Флувія́ і Александре Сірісі-і-Пеллісером, увійшов до організаційного комітету Асоціації сучасних художників (AAA). Здобув першу премію зі скульптури на 3-му Джазовому салоні у Барселоні, організованому Club 49 у галереї Лайтанес. Познайомився з бельгійським художником Люком Пейре (1916–1994).
У 1954 році познайомився з поетесою Сесілією Бургайя Ібаньєс. 30 травня того ж року, на запрошення Люка Пейре, приїхав до Бельгії, де він згодом проживав, працював і влаштовував персональні та колективні виставки. 1955 року виставлявся на Міжнародному бієнале скульптури в Антверпені (Бельгія). 23 листопада одружився з Сесілією Бургайя Ібаньєс у Брюсселі. У березні 1956 року повернувся в Барселону. У квітні почав працювати в рекламній компанії Zen, створеній Александре Сірісі-і-Пеллісером.
11 вересня у нього народився син Рожер у Барселоні. Взяв участь у першій виставці Галереї Хардін у Барселоні. На Різдво рекламна компанія Zen представила знамениті вікна, створені Броссою, Кішаром, Ромесом, Субіраксом і Тапієсом, у філії магазину Gales на пасео-де-Грасіа. 1957 року створив скульптуру «Форма 212» для входу до будинку Мундет у Барселоні, яка стала першою абстрактною роботою, зведеною у громадському місці у місті. Отримав бронзову медаль на 2-й Середземноморській дворічній виставці (бієнале) в Александрії (Єгипет).
У 1958 році нагороджений гран-прі Сант-Жорді Міською радою Барселони за скульптуру «Собор». Отримав скульптурну премію ім. Хуліо Гонсалеса від Асоціації сучасних художників та Барселонської палати сучасного мистецтва за скульптуру «Текель». Виграв конкурс Заохочення декоративного мистецтва (Fomento de las Artes y del Diseño, FAD) на створення дощок для використання як премії FAD Awards з архітектури та дизайну інтер'єру.
11 березня 1959 року народилась донька Жудіт у Барселоні; 5 квітня у Барселоні померла його матір. У співпраці з художником-керамістом Антоні Кумелья створив рельєф «Таблиці закону» для фасаду юридичного факультету Барселонського університету. Виграв конкурс на створення скульптур на фасаді святилища Вірхен-дель-Каміно у Леоні. З серпня того року до відкриття святилища, жив у Мадриді, Леоні та Барселоні. 1960 року абстрактну скульптуру «Втілення моря» розміщено на проспекті Жуана де Борбо в Барселонеті (Барселона). Того ж року скульптура «Святилище» представлена у постановці «Шкіри бика» Сальвадора Еспріу у Купула-дель-Колісуем, місці розташування Музею сучасного мистецтва, створеного Александре Сірісі-і-Пеллісером.
1961–1970
У 1961 році відбулось відкриття святилища Вірхен-дель-Каміно у Леоні, для фасаду якого Субіракс створив 13 великих бронзових фігур, 4 бронзових дверей і декілька культових предметів для інтер'єру споруди. У жовтні почав давати уроки в школі дизайну ELISAVA в Барселоні. 1962 року створив сценографію драми-притчі «Перша історія Есфірі» Сальвадора Еспріу, яку поставив режисер Рікар Сальва у театрі Ромеа у Барселоні. Скульптура «Вертикальне лиття» встановлена у садах Маркет-центр-еворд у Далласі. Створив скульптуру «Хрест св. Михаїла» для Монсерратського монастиря.
У 1963 році створив пам'ятник Нарсісу Монтуріолю у Барселоні. Переїхав у будинок-майстерню, збудованому за проєктом архітектора Антоні де Морагас-і-Галлісса, розташованому у карретера-де-ла-Аррабассада у Барселоні. Створив пам'ятник жертвам повені у Вальєсі у муніципалітеті Рубі. 1964 року представив скульптуру «Поліфем» у Сала-Гаспар у Барселоні.
У 1965 створив пам'ятник Помпеу Фабрі у с. Планолес і пам'ятник жертвам авіакатастрофи у Кармоні (Севілья). 17 жовтня у нього народився син Даніель у Барселоні. 1966 року отримав 1-у міжнародну премію з малювання Інглада-Гійо. Скульптура «Христос біля колони» виставлена в експозиції Мідделгеймського музею в Антверпені (Бельгія). Виконав медаль для ознаменування створення Демократичного союзу студентів Барселонського університету, кошти від продажі яких були зібрані для оплати штрафів, що стягувались з учасників «капучінади».
У 1967 році створив скульптуру «Венера пагорбу Пеніскола» у Пенісколі (Кастельйон) і скульптуру-годинник «Вимірювання простору-часу» для будівлі Меркурі в Барселоні. 1968 року створив пам'ятник міжнародній торгівлі в Далласі (США) і пам'ятник у Мехіко, щоб вшанувати пам'ять XIX Літніх Олімпійських ігор. Створив декорації для «Першої історія Есфірі» Сальвадора Еспріу, для другої версії постановки режисера Рікара Сальва в театрі Бандерас у Більбао. Виконав спеціальну залу на 34-й виставці Венеціанського бієнале.
У 1969 році створив пам'ятник «Присвята Барселоні» у Монжуїк-парку у Барселоні. Виконав фриз і велике настінне панно для фасаду нової будівлі мерії Барселони, а також панно для станції «Діагональ» Барселонського метрополітену. 1970 року створив пам'ятник св. Домініку у Монсерраті. Виконав інсталяцію для левів і тигрів у Мадридському зоопарку.
1971–1980
У 1971 році нагороджений першою міжнародною премією Сант-Марті́ д'Ор. Виконав рельєфи для фасаду банку Banc de Sabadell на Рамбла-де-Каталунья у Барселоні. Створив рельєфи «Зв'язок» і «Розрахунок» для фасаду будівлі Індуба́н на площі Франсеска Масія́ у Барселоні.
У 1972 році скульптура «З іншого боку стіни» виставлена у Музеї скульптур просто неба на Пасео-де-ла-Кастельяна у Мадриді.
24 лютого 1973 року помер його батько у Барселоні. Виконав рельєф для вежі Уркінаона в Барселоні. Створив скульптуру «Відбиток руки» у Санта-Крус-де-Тенерифе (Канарські острови). Того ж року історик мистецтва Даніель Жіра-Міракль опублікував книгу «Субіракс».
У 1974 році здобув премію критиків Барселони за найкращу виставку сезону 1972–1973 років. Відкрито галерею Естуді Регомір, засновану антикваром та арт-дилером Артуром Рамоном Піка, яка зберігала і управляла творами Субіракса. Галереєю, що розташовувалась на однойменній вулиці, спочатку управляв Жорді Умбер Понс і пізніше, з 1986 року, Марія Тереза Жовер Преза.
У 1975 створив пам'ятник Л'Оспіталету у Л'Оспіталет-де-Льобрегат. Виконав бронзові двері, які з'єднують Палау-де-Льоктінент з залами Сало́-дел-Тінелль в Барселоні. Книгу «Субіракс» Хосе Корредор-Матеоса, опубліковану видавництвом Ediciones Polígrafa, представлено у галереї Рене Метраса у Барселоні. Книгу «Субіракс: портрет художника як дорослого скульптора» Марії Аурелії Кармань, опубліковану видавництвом Editorial Pòrtic, представлено в художній галереї Артура Рамона у Барселоні.
У 1976 виконав двері для ризниці каплиці святого Георгія та рельєф св. Георгія-Тесея на балконі, який з'єднує будівлю палацу уряду Каталонії (Палау-де-Женералітат-де-Каталунья) з будівлею Каза-делс-Канонжес в Барселоні. Призначений членом-кореспондентом Американського іспанського товариства в Нью-Йорку. Створив пам'ятник Раймунду Луллію в Монсерраті. У 1977 створив каплицю Святого Причастя (вівтар і рельєф на дверях) у базиліці в Монсерраті. Створив декорації трагедії «Цар Едіп» Софокла (у версії Жауме Відал Альковера) у Грецькому театрі в Барселоні для постановки Жузепа Антона Кодіна-і-Оліве́ (театральна трупа «Ла-Рода»).
У 1978 році виконав декорації для п'єси «Чекаючи на Годо» Семюела Беккета, режисер-постановник Вісенте Сайнс де ла Пенья (Трупа Марії Пас Беллестерос, Мадрид). У 1979 створив фриз на фасаді залізничного вокзалу «Сантс» у Барселоні та пам'ятник Манресі.
У 1980 обраний членом Королівської академії витончених мистецтв Сант-Жорді. Виконав декорації для трагедії «Вакханки» Евріпіда; постановка Жузепа Монсеррата, режисура Рікара Сальва.
1981–1990
У 1981 році створив декорації до балету «Федра, дія II, сцена 5», в постановці Алена Марті, прем'єра якої відбулась в Опера-Комік у Парижі. Виконав рельєф для Міжнародному аеропорту Барахас в Мадриді (нині рельєф розташований в аеропорту Аліканте). Створив бронзову табличку для парламенту Каталонії на честь руху Опору, яку подарувала Associació Catalana d'Expresos Polítics.
У 1982 виступив з офіційною промовою-згодою на включення до Королівської академії витончених мистецтв Сант-Жорді. Нагороджений Урядом Каталонії Хрестом Сант-Жорді. Скульптура «Нурія-Федра», на яку Субіракса надихнула п'єса Сальвадора Еспріу «Іншу Федру, будь ласка», роль в якій виконала актриса Нурія Есперт, встановлений у будівлі Музею театрального мистецтва (є підрозділом Інституту театру в Барселоні). Створив пам'ятник відновленню уряду Каталонії в Сервері.
29 березня 1983 року у нього народилась онука Клея Субіракс Барракер у Сан-Клімент-де-Льобрегат. Створив скульптури «Іонійка» у Пальмі (Мальорка) та «Олімп» в парку Шато-де-Віді в Лозанні (Швейцарія), а також пам'ятник президенту уряду Каталонії, Франсеску Масія́ (1859–1933) у Віланова-і-ла-Желтру. Виконав рельєф на пам'ятнику у Матаро.
У 1984 році створив пам'ятник Пау Казальсу у церкві Сан-Сальвадор у Вендрелі. Скульптуру «Матерія-форма» встановлено у холі мерії Барселони. Бюст Франсеска Масія розміщено в апельсиновому саду Палацу уряду Каталонії у Барселоні. Виконав надгробок Пау Казальса на Вендрельському цвинтарі. Нагороджений медаллю Автономного університету Барселони (UAB).