Стародавнє Межиріччя або Стародавня Месопотамія — одна з великих цивілізацій Стародавнього світу, що існувала на Близькому Сході, в долині річок Тигр і Євфрат. Умовні хронологічні рамки — з середини IV тис до н. е. (епоха Урук) по 12 жовтня 539 р. до н. е. («Падіння Вавилона»). У різний час тут існували царства Шумеру, Аккаду, Вавилонії та Асирії.
Історія З IV тис. до н. е. і до XIII ст. н. е. в Межиріччі знаходилися найбільші міста і міські агломерації. У Стародавньому Світі Вавилон був синонімом Світового Міста, а в Середньовіччя — Багдад. Межиріччя процвітало при ассирійському і вавилонському володарюванні, потім і при арабському пануванні. З часів появи шумерів і до падіння Нововавилонського царства на території месопотамської низовини проживало 10% населення всієї Землі.
Це дозволило віднести Межиріччя до одного з найдавніших осередків цивілізації в 4-му — 3-му тис. до н. е., сформувати стародавні міста-держави, серед яких шумерські міста Кіш, Урук (біблійний Ерех), Ур, Лагаш, Умма, семітська місто Акшак, аморейське/шумерське місто Ларса, а також держави Аккад, Ассирія і на початку 2-го тис. до н. е. — Вавилон. Надалі територія Межиріччя входила до складу Ассирії (IX–VII ст. до н. е.), Нововавилонського царства (VII–VI ст. до н. е.).
Можливо, самим знаменним в історії Межиріччя є те, що її початок збігається з початком світової історії. Перші письмові документи належать шумерам. З цього випливає, що історія у власному розумінні почалася в Шумері і, можливо, була створена шумерами.
Однак писемність не стала єдиним визначальним чинником початку нової епохи. Найважливішим досягненням був розвиток металургії до того рівня, коли суспільство для продовження свого існування повинно було створювати нові технології. Поклади мідних руд знаходилися далеко, тому потреба в отриманні цього життєво необхідного металу призвела до розширення географічних горизонтів і зміни самого темпу життя.
Історичне Межиріччя існувало майже двадцять п'ять століть, від виникнення писемності до завоювання Вавилонії персами. Але й після цього чужоземне панування не змогло знищити культурну незалежність країни.
Грецьким за походженням словом «Месопотамія» іменується межиріччя Тигру і Євфрату. Якраз існування двох річок — Тигру і Євфрату — слід вважати основною топографічною рисою Межиріччя. Пізній розлив річок змушував людей зводити греблі, дамби, з тим щоб врятувати сходи. Крім того, в умовах спеки вода швидко випаровувалася, ведучи до засолення ґрунту. Зауважимо, що мул Євфрату далеко поступався за своєю родючості нільському, засмічуючи до того ж канали. Південна частина Межиріччя, що стала колискою месопотамської цивілізації, являла місце, де ґрунт промені палючого сонця робили твердим, як камінь, або ж він ховався під пісками пустелі. Від боліт, величезних калюж стоячої води виходила небезпека епідемій. Лев Мечников, якому належить авторство книги «Цивілізація і великі історичні річки», що вийшла у світ в Парижі в 1889 р, вважав за необхідне підкреслити, «що і тут історія відвернулася від родючих країн…, а обрала місцем зародження цивілізації оголену місцевість, мешканці якої під страхом загрози найжахливіших нещасть змушені до складного і мудрого координування своїх індивідуальних зусиль». На відміну від регулярних нільських розливів водопілля Євфрату і Тигра не відрізнялися періодичністю, що детермінувало більш значний і постійний характер людської праці у створенні іригації.
Взагалі, з точки зору Л. Мечникова, історичні річки були великими вихователями людства. «Всі ці річки володіють однією чудовою характерною рисою, здатної пояснити секрет їх видатної історичної ролі. Всі вони звертають зрошувані ними області то в родючі житниці, то в заразні болота … .Специфічне географічне середовище цих річок могло бути звернене на користь людини лише колективною, суворо дисциплінованою працею великих народних мас…». Л. Мечников вважав значущою ту думку, що причину виникнення, характер первісних установок, їх подальшу еволюцію треба вбачати не в самому середовищі, а в співвідношенні між середовищем і здатністю людей, які населяли це середовище, до кооперації та солідарності.
Масові археологічні дослідження слідів найдавніших поселень Нижнього Межиріччя свідчать про те, що в процесі вдосконалення місцевих іригаційних систем відбувалося переміщення жителів з більш ніж дрібних селищ великосімейних громад до центру номів, де розташовувалися основні храми. На початку другої чверті III тисячоліття до н. е. міські стіни стають атрибутом щільно заселених просторів навколо головних храмів.
Відповідно до ще однієї точки зору підйом цивілізації обумовлювався взаємодією осілого населення сіл і кочівників месопотамского регіону. Незважаючи на взаємну підозрілість, а то й ворожість, властиві відносинам між осілими громадами і кочівниками, останні за допомогою своїй мобільності, пастушачому способу життя займали важливе місце в житті жителів землеробських поселень, будучи потрібні для спілкування, торгівлі, розведення домашньої худоби, володіючи цінною інформацією. Постійні міграції дозволяли кочівникам бути в курсі політичних подій в різних місцях, мати відомості про наявність тих чи інших ресурсів, виступати посередниками в обміні товарами та ідеями між осілими жителями гірських районів і Месопотамської рівнини.
Хронологія подій Середина IV тис. до н. е. — уруцька епоха в Південному Межиріччі, початок епохи бронзи. Складання основ шумерської цивілізації, формування номів, перші архіви господарських документів, написаних піктографічними знаками (напр. Табличка з Кіша), поглиблення соціальної нерівності, розвиток храмових господарств, протоміста, урбаністична революція, шумерські колонії у Верхньому Межиріччі (Хабуба Кабіра, Джебель Аруда), монументальні храмові споруди, циліндричні печатки та ін. У Верхньому Межиріччі — початок епохи бронзи, формування на місцевій основі протоміст (Телль Брак), шумерські колонії. Кінець IV — початок III тис. до н. е. — період Джемдет Наср в Південному Межиріччі. Завершення формування номової системи, поглиблення соціальної диференціації, зображення лідерів; до кінця періоду — виникнення ранніх держав і династій Шумеру. XXVIII — XXIV ст. до н. е. — ранньодинастичний період (скорочено: РД) в Межиріччі. Розквіт шумерської цивілізації — міста, держави, писемність, монументальні споруди, іригаційні системи, ремесло, торгівля, наука, література тощо. Підрозділяється на три етапи: РД I, РД II і РД III. XXVIII — XXVII ст. до н. е. — перший етап Ранньодинастичного періоду (скорочено: РД I). Розквіт архаїчного Ура. Гегемонія Кіша в Шумері. Видатні царі (лугалі) I династії Кіша — Етана, Ен-Мебарагесі. Легендарні правителі I династії Урука — Мескіанггашер (син бога Уту), Лугальбанда, Думузі. XXVII–XXVI ст. до н. е. — другий етап Ранньодинастичного періоду (скорочено: РД II). Поразка військ кішського царя Аггі під стінами Урука (правитель — Гільгамеш), падіння гегемонії Кіша. Вторгнення еламітів в Кі-Урі і розорення ними Кіша і воцаріння там нової (II) династії. Урук — найсильніша держава Шумеру. XXVI–XXIV ст. до н. е. — третій етап Ранньодинастичного періоду (скорочено: РД III). Посилення політичної нестабільності в Шумері. Піднесення і розквіт Ура; гробниці I династії. Царі Ура — найсильніші правителі Шумеру. Відокремлення Лагаша від кішської залежності, зміцнення цієї держави при Ур-Нанше. Піднесення Лагаша при Еаннатумі. Череда прикордонних воєн між Лагашем і Уммою через родючої рівнини Гуедінну. Об'єднання Ура і Урука в єдину державу. Реформи лагашського правителя Уруінімгіна і створення їм найдавніших законів. Лугальзагеси — єдиний правитель шумерських міст-держав. Війна Лугальзагеси з Уруінімгіною. Повстання східних семітів в Кі-Урі. XXIV–XXII ст. до н. е. — Аккадська держава в Межиріччі. Повстання східних семітів в Кі-Урі увінчалося успіхом; керівник повстання під ім'ям «Істинний цар» (Саргон) завдав поразки коаліції шумерських міст-держав і вперше в історії повністю об'єднав Шумер. Столиця Саргона з Кіша перенесена в Аккад, за назвою якого нова держава і сама область Кі-Урі стали називатися Аккадом. Зміцнення державності, боротьба з сепаратизмом при наступниках Саргона — Рімуші і Маніштушу; розквіт завойовницької політики при Нарам-Суені. Посуха, сепаратизм, економічний спад і пересування гірських племен кутіїв призводять до ослаблення Аккаду. У XXII ст. — міжусобиця, втрата самостійності і знищення Аккадського царства кутіями. XXII ст. до н. е. — володарювання кутіїв в Межиріччі. Піднесення II династії Лагаша; правління Гудеа і його нащадків. Повстання Утухенгаля в Уруці; повалення влади кутіїв. XXII–XXI ст. до н. е. — шумеро-аккадське царство (Держава III династії Ура) — найбільша держава Західної Азії. Після смерті Утухенгаля влада переходить до Ур-Намму, столицею стає Ур. «Шумерське Відродження». Правління Шульгі — розквіт Шумеро-Аккадского царства. Розквіт шумерської літератури, архітектури, мистецтва на тлі витіснення шумерської мови аккадською в розмовній мові. В кінці періоду — економічна криза, боротьба з кочівниками — амореями. Набіг еламітів в правління Іббі-Суена і крах держави. XX–XVI ст. до н. е. — Старовавилонскій період в Нижньому Межиріччі. На уламках держави III династії Ура виникає кілька держав, правителі яких зберігають титул «Цар Шумера і Аккада»: це Ісін і Ларса (обидва в Шумері). Захоплення амореями месопотамских міст-держав, встановлення там аморейских династій. Найсильніші аморейські царства — Ларса (в Шумері), Вавилон (в Аккаді), Марі (у Північному Межиріччі). Піднесення Вавилона, підпорядкування їм Аккада. Боротьба вавилонських царів з Ларсою за вплив у Шумері. Розгром Ларса і об'єднання Месопотамський держав при Хаммурапі. Початок формування народності вавилонян (з шумерів, аккадців і амореїв). Бурхливий розвиток Вавилона, перетворення його в найбільше місто Межиріччя. Розквіт економіки і культури. Закони Хаммурапі. Ослаблення Вавилонського царства при наступних царях. Виникнення Приморського царства на півдні. Розгром Вавилонського царства хеттами і каситами у XVI ст. XX–XVI ст. до н. е. — Староассирійський період у Верхньому Межиріччі. Після падіння Шумеро-Аккадського царства незалежність отримали стародавні номи — Ніневія, Ашшур, Арбели та ін. Міжнародна торгівля через степи верхів'їв Хабура та майбутньої Ассирії. Спроби ранніх правителів з Ашшура закріпитися на торговельних шляхах — формування ассирійської держави. Піднесення Марі, вплив Хеттського царства, розселення хурритів і амореїв — криза верхньомесопотамської торгівлі. Створення аморейским вождем Шамші-Адад I Шамші-Ададом I великої держави зі столицею в Шубат-Енлілі (так звана «Староассирійська держава»); підпорядкування їм значної частини Верхнього Межиріччя. Ослаблення держави при наступниках Шамші-Ад'ада і підпорядкування цих земель Вавилоном. Формування народності давніх ассирійців на основі аккадомовного населення та інших семітів Верхнього Межиріччя. XVI–XI ст. до н. е. — Середньовавилонський або каситський період в історії Нижнього Межиріччя. Захоплення Вавилонії каситами і відродження ними царства Хаммурапі в межах Нижнього Межиріччя. Розгром Примор'я. Розквіт при Бурна-Буріаші II. Дипломатичні відносини з Єгиптом і Хеттським царством. Ослаблення централізації Вавилонії. Переселення нової хвилі семітомовних кочівників — арамеїв. Занепад Вавилонії. XVI–XI ст. до н. е. — Середньоассирійський період в історії Верхнього Межиріччя. Консолідація хурритського світу, піднесення держави Мітанні. Протиборство Мітанні, Хеттського царства, Вавилонії і Єгипту на Близькому сході. Ослаблення Мітанні. Перше піднесення Ассирії; перетворення її на велику регіональну державу (при Тиглатпаласарі I). Раптовий занепад Ассирії в результаті вторгнення арамеїв. Рубіж II–I тис. до н. е. — Катастрофа бронзової доби на Близькому Сході. Занепад всіх значущих держав, пересування численних племен — арамеїв, халдеїв, «народів моря» і т. д. Закінчення епохи бронзи і початок залізної доби. Початок арамеїзації Межиріччя; арамейська мова і її діалекти починають витісняти аккадску з розмовної мови.