Ужице () — місто Сербії () на річці Детіна, біля кордону з Боснією і Герцеговиною. Міський муніципалітет Ужице () є одним із двох міських муніципалітетів (разом із міським муніципалітетом Севойно), що входять до складу міста Ужице. За даними перепису 2022 року, населення самого міста становить 48 539 осіб, а адміністративної території міста — 69 997 осіб.
Тут збереглися руїни середньовічного замку, що свідчить про велику важливість міста ще у старі часи. Восени 1941 у місті розташувався військовий штаб югославських партизанів. У 1946 році на честь Йосипа Броза Тіто назва міста була змінена на Тітово-Ужице (Титове-Ужице, Titovo Užice). У 1992 році була повернута оригінальна назва міста.
Ужице є важливим центром металообробної та машинобудівної промисловості, а також садівництва. Неподалік від міста розташований аеропорт Понікве. Це популярна туристична пам’ятка, головним чином завдяки своєму розташуванню поблизу Златибора.
Історія
Стародавня епоха Територія навколо Ужице була заселена іллірійцями, а саме племенами партінів та авторіатів, що зазнали кельтського впливу. Їхні поховання знаходять по всьому регіону. У III столітті до н. е., після галльського вторгнення на Балкани, тут відігравали важливу роль скордиски. У 168 році до н. е. цей регіон був завойований Римською імперією, у 32–27 роках до н. е. його було організовано у провінцію Іллірик, а після 10 року н. е. — у провінцію Далмацію. У римські часи тут існувало римське муніципіум (місто) Капедунум; його назва вказує на кельтське походження (dun, фортеця), подібно до Сингідунума, від якого походить назва столиці Сербії, Белграда.
Середньовіччя Про поселення слов'ян у цьому регіоні згадується ще з 520-х років, коли слов'янські племена грабували Східну Римську імперію; під час правління Юстиніана I (527—565) до 100 000 слов'ян здійснювали набіги на території, розташовані далеко на південь від міста Фессалоні́ки. Цей регіон (жупанія Дрина) був частиною володінь династії Властимировичів, коли вони заснували середньовічне князівство Сербія, першу сербську державу. На іншому березі Дрини, в Боснії, у 950-х роках армія Часлава воювала проти угорців-загарбників. Після 969 року регіон був анексований Візантійською імперією, ставши частиною Катепанату Рас. Пізніше територія навколо міста увійшла до складу фема Сірмій.
Перша історична згадка про Ужице датується 1329 роком. За часів правління сербського імператора Стефана Душана Ужице згадується як фортеця, що перебувала під владою знатної родини Воїновичів. Після смерті імператора Душана Могутнього, у період, відомий як «занепад Сербської імперії», Ужице перейшло під контроль Воїслава Воїновича, дворянина на службі імператора Уроша Слабкого. Коли Воїслав помер, регіоном керував його племінник Нікола Алтоманович. Урош помер, не залишивши нащадків, колишні імперські провінційні володарі почали воювати один з одним. Сербський автократор Лазар Гребелянович і Твртко I Боснійський перемогли Ніколу Алтомановича та розділили його землі між собою. Ніколу засліпили у фортеці за наказом Стефана Мусича. Ужице перейшло під контроль Лазаря, а потім сербського деспотату під керівництвом його сина Стефана Лазаревича.
Османський період
Ужице потрапило під владу османських турків у 1463 році та увійшло до складу Смедеревського санджаку. Воно служило важливим цивільним та військовим центром для Османської імперії, а в першому османському переписі населення 1476—1478 років Ужице зазначено як село. Наприкінці XV століття османська влада інвестувала кошти у відновлення місцевої фортеці та заохочувала міграцію до Ужице, перетворивши колишнє село на місто. На початку XVI століття Ужице стало адміністративною столицею з більшістю турецького населення. Місцеві будівлі зводилися відповідно до османської архітектури, а невелика християнська громада мешкала в махаллі Каріна. У 1690 році під час Великої турецької війни війська Габсбургів захопили Ужице, і місто потрапило під владу окупованої Габсбургами Сербії. Велика турецька війна та подальший відступ габсбурзьких військ призвели до масового переселення місцевого сербського населення, і значна частина сербів покинула Ужице в рамках Великого переселення сербів. Під час Сербської революції Ужице перейшло до рук повстанців; однак у 1813 році місто було відвойоване османськими військами. У 1844 році демографічний склад міста становили 3 695 турків та 707 сербів, у місті була одна сербська православна церква та 35 ісламських мечетей. У період з 1875 по 1877 рік, під час Герцеговинського повстання, Ужице слугувало головним притулком для сербів, які втікали з Герцеговини. Ця масова міграція, разом з масовою еміграцією місцевих турків, значно змінила етнічний склад міста.
Сучасна Сербія
Ужице стало першим містом у Сербії та одним із перших міст у Європі, де була побудована гідроелектростанція, що виробляла змінний струм. Її збудували на річці Детіна у 1900 році. У 1913 році до Ужице було прокладено першу залізничну колію, яка з'єднала місто із залізницею Белград-Ніш через Сталач. У 1925 році залізницю було продовжено до Вишеграда, з'єднавши Белград з Адріатичним морем.
Друга світова війна У 1941 році, після нацистської окупації, Ужице було звільнено югославськими партизанами, які обрали його столицею Ужицької Республіки. Ця республіка була недовговічною військовою мінідержавою, що існувала восени 1941 року в західній частині окупованої нацистами Сербії.
Ужицька Республіка охоплювала більшу частину західної Сербії, а її населення становило понад 300 000 осіб. Вона розташовувалася між річкою Скрапеж на півночі, річкою Дриною на заході, річкою Західна Морава на сході та річкою Увац на півдні.
У листопаді 1941 року німецька армія знову окупувала цю територію, і більшість партизанських сил втекла до Боснії, Рашки та Чорногорії.
У 1974 році вийшов югославський фільм сербською або англійською мовою під назвою , який документував перший наступ у німецько-радянській війні проти фашизму та розповідає про іспанського солдата та палкого комуніста Боро, який організовує партизанське повстання у західній Сербії, що пізніше перетворюється на Ужицьку Республіку, що проіснувала 67 днів з 24 вересня по 29 листопада 1941 року (де-факто до 1 грудня 1941 року) та зазнала поразки у битві під .
Югославська епоха
У межах колишньої Югославії (створеної після Другої світової війни) місто Ужице було перейменовано на Тітово Ужице (, ). З 1992 року, після падіння прокомуністичного режиму, слово Тітово було вилучено, і місто повернулося до своєї первісної назви — Ужице. Це було одне з восьми міст Югославії, перейменованих на честь Тіто. Завдяки статусу «Тітово» та централізованій комуністичній системі Ужице отримало значні інвестиції в інфраструктуру та місцеві заводи, що зробило місто одним із найбільш розвинених для свого розміру в колишній Югославії. Після розпаду регіону всі міста відмовилися від назви «Тітово».
1990-ті роки Протягом 1990-х років економіка Ужице швидко скоротилася через війну та нестабільність у регіоні.
У 1999 році місто неодноразово піддавалося бомбардуванням у ході операції «Союзна сила». Найбільш масштабне бомбардування сталося 6 травня 1999 року, коли сили НАТО розбомбили багато доріг та автомагістралей, аеропорт, цивільні будівлі та урядові будівлі. Після цього тисячі людей вийшли на головну площу міста, щоб висловити протест проти бомбардувань, руйнувань міста та вбивств мирних жителів.
Географія
Ужице розташоване на висоті 411 метрів над рівнем моря, по обидва боки річки Детіна. Місто повністю оточене Динарськими Альпами. За 25 кілометрів на південь від міста розташований Златибор — гірський регіон із давніми туристичними традиціями.
На захід від міста розташована гора Тара, а також її західне продовження, гора Звієзда. Разом вони утворюють Національний парк Тара, площа якого становить 220 квадратних кілометрів.
Залізниця Белград-Бар проходить через Ужице і з'єднує місто як з північними районами Сербії, так і з узбережжям Чорногорії. Ужице має досить розвинену транспортну інфраструктуру і з'єднане з прилеглими районами державними автодорогами першої категорії.
Клімат Ужице має вологий континентальний клімат (кліматична класифікація Кеппена: Dfb), що наближається до океанічного клімату (кліматична класифікація Кеппена: Cfb).
Демографія Згідно з результатами перепису населення 2011 року, загальна чисельність населення Ужице становить 78 040 мешканців.
Етнічні групи Етнічний склад міста: Етнічна групаНаселення%Серби76 08997,50 %1440,18 %800,10 %Рома700,09 %Хорвати690,09 %Інші15882,03 %Всього78 040
Муніципалітети та населені пункти Міські муніципалітети
Місто Ужице складається з двох міських муніципалітетів: Ужице та . У 2013 році було створено міський муніципалітет Севойно, розташований за 5 кілометрів на схід від Ужице. , у ньому проживає 7 101 мешканець із загальної кількості 78 040 мешканців міста Ужице.
Населені пункти
Список населених пунктів міста Ужице (у дужках наведено населення за даними перепису 2011 року):
Ада (?) Біоска (422) Бєлотічі (185) Буар (1082) Вітасі (179) Волуяц (922) Врутці (138) Горяні (653) Гостіниця (557) Губін До (377) Добродо (232) Дрежник (639) Дрієтань (1316) Дубоко (848) Збойштиця (167) Злакуса (671) Каменіца (220) Каран (516) Качер (531) Кесеровина (452) Котроман (123) Крвавці (245) Кремна (665) Кршане (108) Лелічі (328) Любаньє (787) Мокра Гора (549) Нікоєвічі (366) Паньяк (84) Пір (370) Поніковіца (320) Поточане (509) Потпече (483) Равні (465) Радуша (375) Рибашевина (378) Скржути (551) Стапарі (877) Стрмац (225) Трнава (378)
Економіка
Ужице історично було відносно розвиненим містом. У 1981 році ВВП на душу населення в Ужице становив 157 % від середнього показника по Югославії. У 1990 році в Ужице працювало 17 000 робітників у промисловості; станом на 2018 рік їхня кількість становить близько 7 000. Серед великих компаній, які не пережили у 1990-х роках та не пережили економічну трансформацію після розпаду Югославії, є текстильні підприємства «Froteks» та «Desa Petronijević», мережа супермаркетів «Gradina», друкарня «Dimitrije Tucović», транспортна компанія «Raketa» та інші виробничі підприємства, такі як «Fasau», «Kotroman» та «Tvrdi Metal».
Проте у сучасному місті розвивається текстильна, шкіряна, машинобудівна та металургійна промисловість. Більшість підприємств мають свої заводи на околицях міста завдяки зручному транспортному сполученню, зумовленому близькістю до головної автомагістралі, залізниці та аеропорту. наразі перебуває на реконструкції, тож авіакомпанії використовуватимуть його переважно для перевезення вантажів. Керівництво аеропорту підтвердило зацікавленість у співпраці з лоукост-авіакомпаніями, авіакомпаніями, що виконують регулярні рейси, та чартерними перевізниками.
Станом на вересень 2017 року в Ужиці діяла одна з 14 вільних економічних зон, створених у Сербії.
Станом на 2018 рік найбільшими компаніями, що працюють в місті Ужице, є «Прві Партизан» (виробництво боєприпасів), Impol Seval Sevojno (алюмінієвий завод), Valjaonica bakra Sevojno (мідний завод), MPP Jedinstvo Sevojno (будівництво) і Putevi Užice (будівництво).
У наведеній нижче таблиці представлено загальну чисельність зареєстрованих працівників юридичних осіб у розбивці за основними видами діяльності (станом на 2022 рік):