Отто Каріус (, , Цвайбрюккен — , Гершвайлер-Петтерсгайм) — німецький танкіст-ас Другої світової війни. На його рахунку понад 150 танків противника. Це один з найвищих показників у Другій світовій війні.

Біографія

Молодість Отто Каріус народився 27 травня 1922 року у місті Цвайбрюккен. Пішов до школи в 1928 році, а потім, з 1932 по 1940 навчався в Гуманітарній гімназії у Цвайбрюккені. Незадовго до свого 18-річчя в травні 1940 року, після закінчення середньої школи, він вступив добровольцем в протитанкові війська. Його батько, а потім і його молодший брат, воювали як офіцери вермахту у Другій світовій війні. Оскільки в протитанкових військах були потреби у персоналі, Каріус був призначений у 104-й піхотний батальйон (місто Познань).

Друга світова війна Почав кар'єру танкіста на легкому чеському танку LT vz.38, з 1943 року воював на важкому танку Pz.VI «Тигр» на Східному фронті.

На чеському танку LT vz.38 (Pz.38) як заряджальник брав участь у наступі на Вільнюс, форсуванні річок Німан, Двіна і Березина, у боях за Вітебськ та Смоленськ. Влітку 1941 року в боях на території Білорусі його танк був підбитий, а сам Каріус отримав осколкове поранення, внаслідок якого втратив частину зубів. У 1942 році брав участь в оборонних боях під Гжатськом, Сичівкою та Вязьмою, був нагороджений Залізним хрестом 2-го класу. З 1943 року воював на Ленінградському напрямку у складі 502-го важкого танкового батальйону, відзначився в оборонних боях у Ладозького озера, під Гатчиною і Невелем, був поранений осколком, нагороджений Залізним хрестом 1-го класу.

Після поразки під Ленінградом взимку 1944 року, рота важких танків Каріуса кілька місяців тримала оборону на Нарві, а також брала участь в операціях з ліквідації радянських плацдармів для наступу в Естонії. Деякі опорні пункти багаторазово переходили з рук в руки. У боях за Нарвський плацдарм батальйон важких танків «Тигр» знищив десятки радянських танків і протитанкових гармат. Проте німецькі танкісти самі зазнавали відчутних втрат, багато машин були виведені з ладу радянськими протитанковими гарматами, підривалися на мінах, застрягали в багнюці в лісисто-болотистій місцевості. Ще більшими були втрати у піхотних підрозділах. Проте радянський наступ вглиб Естонії був зупинений активними діями німецьких військ. 4 травня 1944 року Отто Каріус був нагороджений Лицарським хрестом.

Після нищівної поразки групи армій «Центр» у Білорусі влітку 1944 року, 502-й батальйон важких танків терміново був перекинутий на територію Латвії та взяв участь в оборонних боях. Після важкого кульового поранення 24 липня 1944 року був евакуйований до Німеччини. 27 липня 1944 року за успішні дії його танкової роти під Даугавпілсом був нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста. Нагороду особисто вручав Генріх Гімлер.

Разом з Міхаелем Віттманом став військовою легендою вермахту і його ім'я широко використовувалося в пропаганді Третього рейху для підняття морального духу німецької армії в роки війни.

На завершальному етапі війни 1945 року брав участь в обороні Західної Німеччини на самохідній артилерійській установці Ягдтигр, підбив кілька американських танків. До цього часу союзники вже форсували Рейн і оточили велике угруповання німецьких військ в районі Рура. Сам Отто Каріус згадував, що авіація союзників безкарно панувала в повітрі, відчувалася гостра нестача досвідчених бійців та командирів, моральний дух оточених військ зовсім вичерпався. За наказом командування здався американським військам, деякий час провів у таборі для військовополонених, після чого, перевдягнувшись у виміняний цивільний одяг та прикинувшись помічником фермера, був звільнений.

Після війни Після попереднього навчання та попередньої експертизи як помічник фармацевта, він навчався з 1948 по 1951 рік у Фрайбурзі. Потім він працював з 1952 по 1956 як фармацевт у Цвайбрюккені. 1956 року купив аптеку і назвав її «Тигр» на честь однойменного танка. Керував аптекою до 2011 року, після чого працював аптекарем неповний робочий день.

24 січня 2015 року Отто Каріус помер у колі рідних і близьких.

Нагороди

Нагрудний знак «За поранення» — всього отримав 5 поранень (8 липня 1941, 9 грудня 1942, 2 грудня 1943, 20 квітня 1944 і 24 липня 1944). В чорному (8 липня 1941) В сріблі (23 листопада 1943) В золоті (11 вересня 1944) Залізний хрест 2-го класу (19 липня 1942) 1-го класу (23 листопада 1943) Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (20 серпня 1942) Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям Хрест (№ 3066; 4 травня 1944) Дубове листя (№ 535; 27 липня 1944) — нагорода вручена особисто Генріхом Гіммлером. Нагрудний знак «За танкову атаку» 2-го ступеня «25» (15 липня 1944) 3-го ступеня «50» (1 вересня 1944) 4-го ступеня «75» (21 квітня 1945)

Див. також Список танкістів-асів Другої світової війни Курт Кніспель Міхаель Віттман Лавриненко Дмитро Федорович Корольков Іван Іванович

Джерела

Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002 Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001 Fellgiebel, Walther-Peer, Elite of the Third Reich — The Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-45: A Reference, Helion & Company Limited, England, 2003 Federl, C., Die Ritterkreuzträger der Deutschen Panzerdivisionen 1939—1945, VDM Heinz Nickel, Zweibrücken, Germany, 2000