Медаль у подяку бібліотекарю — медаль на честь (1633—1714), що за здібності став князівським бібліотекарем у місті Флоренція.
Мальябеккі
Антоніо народився в бідній родині і не міг розраховувати ні на багатий спадок від батьків, ні на гроші на пристойну освіту. Батьки віддали підлітка в помічники продавцю харчів. Хлопчика надзвичайно зацікавили літери на сторінках старих книг, котрі видирали аби загортати продукти. Хлопець зрозумів, що це тексти, котрі читають освічені пани і священики. Володар книжкової крамнички зацікавився здібним підлітком і навчив того грамоти.
Згодом Антоніо узяли в помічники до ювеліра. Він сам став ювеліром і працював ювеліром до сорока років. Але зберіг надзвичайну пошану до грамоти і книг. Вільні гроші Антоніо Мальябеккі почав витрачати на придбання книг, котрі уважно читав, перечитував і старанно запам'ятовував. Виявилось, що в ювеліра феноменальна пам'ять. Він пам'ятав велику кількість прочитаних книг і їх тексти, іноді цілі сторінки. Тодішній бібліотекар герцогів Тосканських Мікеле Ерміні прознав про феноменального шанувальника книг з надзвичайною пам'яттю і сприяв отриманню ювеліром посади бібліотекаря Козімо III Медічі.
Слава Антоніо Мальябеккі перетнула кордони Тоскани. До нього звертались кардинали і науковці з-за кордону, з ним шанобливо листувались. Усі зібрані книги і низку рукописів власної бібліотеки він заповідав місту Флоренція. У 1861 році приватну бібліотеку Мальябеккі поєднали з князівською бібліотекою Віктора Еммануїла II. Обидві книжкові збірки стануть базою для створення Флорентійської національної бібліотеки.
Опис медалі
Медаль у подяку бібліотекарю 1714 року створив медальєр Антоніо Дженнаро. Вона створена за типовою схемою. На аверсі — портрет особи в профіль. На реверсі — алегорична сцена.
Але портрет дивує зморшкуватим обличчям, неохайною перукою і на диво привітною посмішкою старої особи, відтепер причетної до улюблених книг — назавжди. Старий Антоніо Мальябеккі запам'ятався сучасникам неохайним паном в старому одязі. Йому все прощалось за привітність і феноменальну пам'ять. Шанувальникам книг у Флоренції старий Мальябеккі чомусь нагадував старого грецького філософа Діогена, що надзвичайно обмежував власні потреби заради найменшої залежності від суспільства.
На аверсі медалі майстер Антоніо Дженнаро і подав фігуру Мальябеккі з книгою, а на тлі — фігуру філософа Діогена, що неупинно шукав справжню людину…
Другу медаль по смерті Мальябеккі в 1714 році створив медальєр Бартоломео Ваджеллі. Обидва медальєри знали бібліотекаря вже літньою і малопривабливою зовнішньо людиною. Звідси старече, зморшкувате обличчя і стареча посмішка особи, що намагалась бути привітною зі шляхетними і освіченими відвідувачами князівської бібліотеки.
Джерела http://www.treccani.it/enciclopedia/antonio-magliabechi_%28Dizionario-Biografico%29/ життєпис в італійській енциклопедії Треккані A. Mirto, Lettere di Antonio Magliabechi a Leopoldo de' Medici, Roma, aracne, 2012 A. Mirto, Pietro Paolo Bosca: Lettere ad Antonio Magliabechi, «Studi secenteschi», LIV, 2013, pp. 260—333 C. Viola, Vecchia e nuova erudizione: Muratori e Magliabechi, «Studi secenteschi», LIV, 2013, pp. 97-115
Див. також
Медальєр Массіміліано Сольдані Алегорія Медальєрне мистецтво Медальєрне мистецтво Італії Діоген