Базиліка Сан-Вітале () — ранньохристиянська базилікаТочно кажучи, Сан-Вітале не є базилікою в архітектурному сенсі, але цей термін аж до VI століття широко застосовували щодо таких центричних будівель, див. наприклад Стаття «Візантійська імперія, частина III в „Православній энциклопедії“ в Равенні (Італія), найважливіший пам'ятник візантійського мистецтва в Західній Європі. У 1996 році разом з ранньохристиянськими пам'ятками Равенни ввійшла до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Виділяється серед восьми ранньохристиянських пам'яток Равенни досконалістю своїх мозаїк, які не мають собі рівних за межами Константинополя.

Історія базиліки Базиліку заклав у 527 равенський єпископ Екклес після його повернення з Візантії, де він разом з папою Іваном I виконував дипломатичну місію за дорученням короля остготів Теодоріха Великого. Храм був освячений на честь ранньохристиянського мученика святого Віталія Міланського, чиє зображення можна побачити в консі апсиди.Існують припущення, що цим святим міг бути Віталій Болонський (постраждав під час правління імператора Діоклетіана) — див. Сан-Вітале в Равенні: Захід, Схід і знову Захід Будівництво проводилось на кошти грецького лихваря, Юліана Аргентарія (Срібляра). Освячення храму здійснив 19 квітня 548 року єпископ Максиміан.Равенна. Город искусства. Равенна, 2006. С. 56 Все внутрішнє мозаїчне оздоблення церкви було створене одночасно в 546–547 роках, різницю у стилях академік В. Н. Лазарєв пояснює участю в роботі різних майстрів.Лазарєв В. Н. Історія візантійського живопису (Равенна: Сан Вітале)

У XIII столітті до південної стіни церкви прибудували дзвіницю і провели реконструкцію дерев'яних перекриттів аркад. Масштабну реконструкцію храму здійснили в XVI столітті: задля боротьби з підняттям ґрунтових вод підняли на 80 см рівень підлоги, оновили пресбітерій, прибрали дерев'яні хори й перебудували внутрішній двір (1562) та південний портал будівлі. 1688 року землетрус зруйнував дзвіницю XIII століття, її відновили в 1696–1698 роках.Basilica di San Vitale

У 1780 році купол ротонди та підкупольні ніші, позбавлені при будівництві церкви будь-яких прикрас, розписали фресками болонці Бароцці та Гандольфі і венецієць Гварана ().

Особливості архітектури

Базиліка побудована у формі восьмикутного Мартирію візантійського типу, близького за архітектурою до церкви Сергія та Вакха в Константинополі. Зовнішні стіни не мають будь-яких декоративних елементів і розчленовані вертикальними та горизонтальними контрфорсами. Будівля увінчана гранованим барабаном купола. Архітектура Сан-Вітале поєднує елементи класичного римського будівництва (купол, портали, ступінчасті башти) з візантійськими віяннями (трилопатева апсида, вузька форма цегли, трапецієподібні капітелі, пульван тощо). Низ внутрішніх стін базиліки облицьований мармуром, набірна підлога храму прикрашена геометричним орнаментом.

Конструкцію будівлі підтримують вісім центральних опор, на яких тримається купол діаметром 16 метрів. Для зменшення бічного тиску, куполу надали конусоподібної форми. Купол споруджений з легкого матеріалу — втягнутих одна в одну глиняних труб, закріплених одна над іншою в горизонтальних кільцях, які стають чимраз вужчими. Опорні стовпи утворюють в центрі храму ротонду, на другому ярусі якої розташовані хори. У проміжки між стовпами ротонди поміщені напівкруглі двоповерхові аркади, розташовані по дугах, вигнутих до зовнішніх стін церкви. Завдяки описаній будові храму, внутрішня частина церкви здається залитою світлом, а галереї, які її оточують, штучно занурені в містичну напівтемряву, на що одразу ж звертає увагу той хто прямує до мозаїк апсиди та пресбітерію. Перед апсидою, освітлюваною трьома високими вікнами, круговий обхід ротонди переривається пресбітерієм, оточеним двоповерховими аркадами. Вівтар винесений за межі апсиди до пресбітерія, а в самій арсиді розташована стаціонарна мармурова кафедра. Капітелі аркади пресбітерію виконані у формі ажурних кошиків і прикрашені зображенням хреста, який знаходиться між двома агницями. Таке оформлення однак руйнує тектонічну природу ордера.Византийское искусство VI века (Всеобщая история искусств. Том 2, книга перша)

До особливостей Сан-Вітале слід віднести й незвичайну будову нартексу, розташованого тут під кутом до основної осі будівлі, яка проходить крізь пресбітерій. Причини такої будови нартексу не встановлені. На думку різних дослідників, архітектор міг таким чином: зберегти пам'ять про каплиці, які були раніше на місці храму, тісніше вбудувати в основний обсяг будинку дві вежі зі сходами, або просто створити, крім основного входу по осі будівлі, ще один у бічній частині церкви.

Базиліка в Равенні стала зразком для архітектури Каролінгського відродження в цілому і для її центрального твору — палацової капели в Аахені. Філіппо Брунеллескі вивчав конструкцію купола Сан Вітале при розробці проекту першого європейського купола Нового часу (флорентійський собор Санта-Марія-дель-Фйоре). Особливо він наголосив на тому, що для полегшення купола Равенської церкви замість наповнювача використовували порожнисті глиняні посудини.

Внутрішнє оздоблення

Основний простір базиліки прикрашений мармуровою інкрустацією, а ввігнуті поверхні апсиди (аркади, склепіння, конха) стіни (віми) пресбітерію покриті візантійською мозаїкою. Мозаїки Сан Вітале повинні були продемонструвати західному світові могутність та бездоганний смак візантійського імператора Юстиніана під час недовгого панування візантійців в Італії.

Мозаїки Сан-Вітале є рідкісним для Європи зразком ранньохристиянського монументального живопису, створеного в техніці візантійської мозаїки.Равенна. Город искусства. Равенна, 2006. С. 80 Особливу значущість мають прижиттєві портрети імператора Юстиніана і його дружини Феодори.

Майстри за допомогою мозаїки змогли підкреслити архітектурні елементи базиліки, зробивши акценти на символічному зв'язку елемента конструкції та нанесеного на нього зображення: Мозаїки, які покривають весь цей інтер'єр за винятком цоколя, прекрасно розкривають конструктивний сенс архітектури. Люнети, розпалубки, стіни, арки, ніші та склепіння ефектно виділені різними типами декору. Так, ребра хрестового склепіння посилені рослинними гірляндами, тоді як фігури ангелів, які уособлюють міць несучих конструкцій, підтримують центральний медальйон .Отто Демус. Мозаїки візантійських храмів У бічних галереях знаходяться декілька ранньохристиянських саркофагів. Серед них найбільш примітний мармуровий саркофаг V століття, трохи перероблений у середині VI століття, в якому, як свідчать грецький та латинський написи на кришці, був похований равеннський екзарх Ісаак. На бічних сторонах саркофага можна побачити барельєфи, що зображують поклоніння волхвів, воскресіння Лазаря, Даниїла в левиному рову і хрест з двома павичами.

Мозаїки апсиди

Конха апсиди Конха прикрашена мозаїкою, що зображає Ісуса Христа в образі хлопця з хрещатим німбом, котрий сидить на блакитній небесній сфері, в оточенні двох янголів. Христос однією рукою тримає сувій, опечатаний сімома печатками (), а іншою простягає мученицький вінець слави святому Віталію, якого підводить до нього янгол. Другий янгол представляє Ісусу равеннського єпископа Екклезія, який дарує тому макет заснованої ним базиліки Сан-Вітале.

З-під ніг Ісуса по кам'янистому ґрунтові, на якому ростуть лілії, випливають чотири ріки Едема: Фісон, Гіхон, Хіддекель та Євфрат. Ця деталь прославляє Ісуса як джерело води живої () та ріднить равеннське зображення з мозаїкою монастиря Латомоса (Греція), створеною в той самий час.

В. Н. Лазарєв відзначає, що мозаїка конхи є однією з найбільш витончених за виконанням, вирізняється підкреслено симетричною композицією та урочистим характером. На його думку, над її створенням працювали мозаїчисти, які знали столичні варіанти візантійського мистецтва. Разом з тим, мозаїки апсиди передають і типово візантійську незрушність фігур, всі персонажі зображені анфас, стоячи. Навіть учасники двох процесій ніби зупинилися на мить, щоб показати себе в стаціонарному положенні, щоб дозволити глядачеві помилуватися їх персонами.

Нижній рівень апсиди На бічних стінах апсиди по боках від вікон розташовані мозаїчні портрети імператора Юстиніана і його дружини Феодори в оточенні вельмож, придворних дам і священнослужителів. Це історичні портрети, створені найкращими равеннськими майстрами на основі столичних зразків (В. Н. Лазарєв вважає, що це були „царські портрети, які розсилалися в провінції Візантійської імперії для копіювання“). Створення цих композицій було символом тріумфу імператора, який повернув Равенну під візантійський патронатРавенна. Город искусства. Равенна, 2006. С. 64.

+Імператор Юстиніан з почтомімператриця Феодора з почтом

Імператор з дружиною зображені як донатори, що дарують церкві дорогоцінні літургійні посудини. Виконані як фризи зображення вирізняються фронтальною композицією та одноманітністю поз і жестів. При цьому майстри змогли зобразити імператорську сім'ю з індивідуальними рисами обличь в образі ідеальних правителів, а сама композиція передає рух двох процесій у напрямку до вівтаря.

Юстиніан I Імператор Юстиніан дарує церкві Патен та зображений, як і всі інші фігури, у фронтальній позі. Його голова, увінчана діадемою, оточена німбом, що показує візантійську традицію відзначати таким способом царя.Шарль Діль Історія Візантійської імперії

По боках від Юстиніана стоять придворні та священнослужителі. Серед них виділяються: літня людина в одязі сенатора (єдиний стоїть у другому ряду, за однією з версій, це лихвар Юліан Аргентарій, який фінансував будівництво базиліки, за іншою, полководець Велізарій, за третьою,praefectus praetorio (префект преторія) — посадова особа, що представляла особу імператора в день освячення храму), єпископ Максиміан з хрестом у руці і два диякони (один тримає Євангеліє, а інший — кадило). На цій мозаїці Юстиніан та Максиміан зображені як авторитарні представники світської та церковної влади, тому їхні фігури займають домінуюче місце, а над головою єпископа навіть розташований гордовитий напис:Maximianus. Якщо портрет Юстиніана є, швидше за все, копією з офіційних зображень, що їх розсилали по всій імперії, то портрети Максиміана та персонажа, який стоїть у другому ряду, виділяються характерними рисами, що дозволяє припустити про знайомство мозаїчиста з оригіналами. Розкішні шати дали можливість мозаїчистам розгорнути перед глядачем все сліпуче багатство їх палітри — починаючи від ніжних білих та пурпурових тонів і кінчаючи яскраво-зеленими та оранжево-червоними. Особливої витонченості виконання вони досягли в особах чотирьох центральних фігур, складених з дрібніших кубиків. Це дозволило їм створити чотири чудових за гостротою характеристики портрети, в яких, попри яскраво виражені індивідуальні риси, є й щось спільне: особлива строгість виразу та відбиток глибокої переконаності.

Феодора Імператриця зображена такою що стоїть в нартексі, перед нею два охоронці, один з яких відсуває завісу перед дверима. В руках Феодори дар церкви — золотий потир, голова, увінчана діадемою та оточена німбом, на плечах лежить важке намисто. Пелену плаща імператриці прикрашає сцена поклоніння волхвів, що є натяком на підношення самої Феодори. Фігура цариці (єдина з всіх інших) облямована нішею з конхою, яку А. Альфельді розглядає як «нішу прославлення».A. Alföldi. Insignien und Tracht der römischen Kaiser. — RömMitt, I 1935, 133 ff Групу придворних дам, що йде за Феодорою, очолюють дві жінки, чиїм зображенням надано портретних рис, (імовірно, Антонія та Іоанна — дружина та дочка полководця Велізария), особи інших придворних дам стереотипні.