Монгольське завоювання імперії Південна Сун (1235—1279) — бойові дії між Монгольською імперією і китайською державою Південна Сун, що завершилися знищенням китайської держави і включенням її території до складу імперії Юань.

Передісторія конфлікту Китайська держава Південна Сун утворилося тоді, коли Імперія Сун була змушена під натиском чжурчженів перенести столицю на південь, в Ліньань, а колишні північні землі Сун увійшли до складу чжурчженьскої держави Цзінь. Південна Сун постійно боролася за повернення своїх колишніх північних територій, і коли наприкінці XII століття монголи об'єдналися під проводом Чингісхана, то Сун стала їх природним союзником у боротьбі з Цзінь. Дії Сун допомогли монголам в повному знищення Цзінь. За допомогу Сун у взятті останньої столиці Цзінь на заключному етапі війни їм була обіцяна територія провінції Хенань.

Понадіявшись на союзні домовленості з монголами, сунський імператор Лі-цзун вирішив отримати плату за союз: він направив війська для заняття Гуаньчжуна крім вже зайнятої Хенань. Влітку 1234 року війська Сун зайняли Лоян. Коли дізналися про це монголи, то вони спочатку знищили загін Сун, що прямував в Лоян, а потім змусили інші південнокитайські частини покинути місто. В цей же час монголи відкрили греблі на Хуанхе, щоб підвищити рівень озера Цуньцюньдянь і затопити сунську армію у Бяньляна — в цьому потопі потонула майже вся південнокитайська армія. Так Сун втратила всі свої надбання від війни проти Цзінь на боці монголів.

«Мала війна» 1235—1237

Вже восени 1234 року Угедей відправив пробну експедицію в Сичуань під командуванням Тагай-гамбу. На курултаї 1235 року Південний Китай був названий в числі інших об'єктів подальшої експансії.

Навесні 1235 року для дій проти Сун були виділені два корпуси: один, під командуванням Кодана (другий син Угедея) відправився зміцнювати владу монголів в Хенань, а інший — під командуванням Кучу (третій син Угедея) і Шигі-Хутуху — попрямував проти Сун в Хубей. Війська Кучу і Шигі-Хутуху пройшли в Хубей через округ Денчжоу, розорили округ Сян'ян, зруйнували Цзаоян, після чого обложили Інчжоу. Останній чинив шалений опір, і монголи пішли назад, захопивши награбоване добро.

З походу 1235 року монголи винесли уроки, і перейшли до тактики виснажливих набігів. У 1236 році вони послідовно провели кілька рейдів: у лютому — на округи Мяньчжоу і Даан в Шеньсі, у квітні — в Хубей, де взяли Сян'ян, а також округу Суйчжоу і Інчжоу, восени — на південь Хенань (повіт Гуші, округу Гуанчжоу, Цічжоу і Шучжоу), в центральний Хубей і на південь Шеньсі (звідки добралися до Ченду в Сичуані).

Восени 1237 році був повторений набіг в Хубей (по тим же самим округах, що і в 1236), тривали набіги в Хенань (де був узятий Гуанчжоу), були проведені рейди в Аньхой і Сичуань (як продовження рейду в Хубей). Однак монголам не вдалося захопити добре укріплені міста Хуанчжоу і Аньфен.

Перемир'я 1238—1251 Наприкінці 1237 року «Сун злякалася і запросила перемир'я». Навесні 1238 року був підписаний мирний договір, відповідно до якого Сун зобов'язалася платити щорічну данину в розмірі 200 тисяч зливків срібла і 200 тисяч шматків шовку.

У зв'язку з періодами міжцарів'я в Монгольській імперії в 1240-х роках центральної влади в Каракорумі було не до нових завоювань. Тому, хоча в 1242, 1245 і 1246 роках і були монгольські набіги на деякі області Сун, але вони були ініціативою місцевих монгольських воєначальників.

Підготовка монголів до війни з Сун На курултаї 1251 року новим великим ханом був обраний Мунке. Розробляючи плани нових походів, новий хан, зокрема, вирішив підкорити і Південний Китай. Наступ було вирішено вести відразу в декількох напрямках, так як лобовий удар з півночі на південь був приречений на повний провал. Одним з варіантів було напад із заходу, але в цьому випадку перешкодою була держава Далі, що знаходилося на території сучасної провінції Юньнань. Щоб створити тут базу для наступу на Сун, монголам було потрібно підкорити цю область. У 1252 Мунке поставив на чолі армії, що відправилася в похід на Далі, свого брата Хубілая. Хубілай виконав це завдання в 1253 році.

На південь від Янцзи лежали міста, які в той час були найбільшими в світі. Для облоги цих міст потрібні були спеціальні облогові знаряддя. За допомогою в складанні планів і в проведенні самої кампанії монголи звернулися до китайських і мусульманським радників.

Щоб не дозволити військам Сун зосередитися на захисті якої-небудь однієї області країни і змусити їх розсіятися для відбиття монгольського наступу, Мунке вирішив розділити свої війська на чотири армії, перед кожною з яких були поставлені особливі завдання. Армія під особистим командуванням Мунке повинна була рушити на південь з табору на північному сході, зайняти Сичуань, а після цього йти на схід. Війська Хубілая повинні були відправитися на південь з недавно відбудованого Кайпіна, переправитися через Янцзи у Ечжоу і розбити там сунську армію. Там війська Хубілая повинні були з'єднатися із загонами Урянхадая, які повинні були рухатися на північний схід з території колишнього держави Далі. Четверта армія під керівництвом онука одного з братів Чингісхана мала виступити з табору Мунке в Люпаньшані і йти на схід до Сян'яну.

Походи Мунке Армія під командуванням Мунке, рухаючись на південь, зіткнулася з серйозними труднощами, так як йшла за найскладнішим і найменш розвіданим маршрутом. Мунке був змушений затриматися на південному заході набагато довше, ніж передбачалося спочатку. Хоча до березня 1258 року його війська і захопили Ченду, але при подальшому русі до Чунціну вони зупинилися під Хечжоу: сунський полководець Ван Цзянь вирішив обороняти місто і не побажав здатися. Мунке провів під Хечжоу п'ять місяців. З кінця березня 1259 року по початок травня його війська кілька разів намагалися взяти місто приступом, але так і не змогли досягти успіху. З настанням сезону дощів війна завмерла. Як тільки дощі закінчилися, монголи знову пішли на приступ, але знову натрапили на запеклий опір військ Ван Цзяня. 11 серпня 1259 року Мунке помер (згідно з одними джерелами — від отриманої рани, за іншими — від дизентерії). Після смерті Мунке його війська припинили бойові дії: вони продовжували утримувати захоплені області, але більше не робили нічого, і навіть не намагалися зв'язатися з іншими арміями: питання престолонаслідування було важливіше, ніж продовження завоювання Південної Сун.

Хубілай вирушив з Кайпін на південь у грудні 1258 року, виславши вперед авангард під проводом Бахадура, який повинен був зібрати і підготувати припаси для війська. Прагнучи повторити успіх свого походу на Далі, Хубілай застеріг своїх полководців від невиправданого винищення китайського населення, і попередив, що за невиконання цього указу буде карати суворо, аж до страти. До серпня 1259 року він переправився через річку Хуайхе, і послав свого довіреного радника уйгура Лянь Сісянь в область Тайшань (в провінції Хубей), де той мав закликати місцеве населення скоритися монголам. Після від'їзду Ляня Хубілай продовжив рухатися на південь, на початку вересня вийшовши до північного берега Янцзи. Через десять днів він дізнався про смерть Мунке. Зведений брат Муге просив Хубілая повернутися на вибори великого хана, але (згідно «Юань ши») той відмовився, сказавши: «Я отримав наказ великого хана йти на південь. Як же я повернуся без заслуг?»

Через кілька тижнів після отримання звісток про смерть Мунке Хубілай наказав своїм військам почати переправу через Янцзи. Війська переправилися, незважаючи на негоду, і тут же після висадки на інший берег вступили в бій. Обидві сторони зазнали важких втрат, але монголам вдалося створити плацдарм на південь від Янцзи. Їх наступною метою було місто Ечжоу. Місто було добре укріплене, Сунці зуміли доставити в місто підкріплення незважаючи на монгольську блокаду, однак Хубілай прагнув будь-що-будь захопити Ечжоу, так як це досягнення підвищило б його престиж. Сунський канцлер Цзя Сідао, який бажав за всяку ціну зберегти цілісність території Південної Сун, послав полководця Сун Цзина для переговорів з Хубілаєм, пропонуючи щорічну данину сріблом і тканинами в обмін на обіцянку не переходити Янцзи, яка стала б непорушним кордоном, але Хубілай відкинув цю пропозицію. У цій важкій ситуації Південну Сун врятувала криза, викликана суперечкою про престолонаслідування серед монголів: один з претендентів на трон великого хана — Аріг-Бука — відправив своїх полководців на землі спадку Хубілая. Дружина Хубілая — Чабі — спробувала затримати просування супротивника, і відправила гінця до Хубілая з повідомленням про сформовану ситуацію. У Хубілая не залишилося вибору: залишивши для утримання деяких завойованих пунктів символічні сили під керівництвом Бахадура, він відвів більшу частину військ від Ечжоу.

Монгольське міжцарів'я

У 1260 році відбулося два курултаю: на одному з них великим ханом був обраний Хубілай, на іншому — Аріг-Бугу. Серед монголів почалася міжусобна війна.

Скориставшись важким становищем Хубілая, Південна Сун спробувала повернути під свою владу землі, захоплені монголами. Цзя Сідао наказав своїм військам напасти на залишені там Хубілаєм малочисельні загони. Монголи були вигнані, і землі повернулися під владу південносунського імператора. Цзя навмисно завищив важливість цієї перемоги, ввівши в оману імператорський двір і зміцнивши рішучість не йти на компроміс з «північними варварами». Армії Хубілая були задіяні у війні з Аріг-Бугою і тому він не мав можливості спорядити каральний похід проти Сун; навпаки, 21 травня 1260 року він направив до сунського двору посольство на чолі з Хао Цзінь, з яким поїхали Хе Юань і Лю Женьцзе, щоб залагодити конфлікт дипломатичним шляхом, проте Цзя Сідао затримав монгольських послів.

Тим часом у Хубілая з'явилася ще одна проблема. Одним з його довірених осіб був китайський перебіжчик Лі Тань, якому була доручена оборона східної прибережної частині монгольських володінь — провінції Шаньдун. У розпорядженні Лі була армія, яка воювала проти сунських військ, і великі ресурси (запаси солі і міді). Однак, усвідомлюючи, що економічні відносини з Сун принесуть йому більше вигоди, ніж зв'язок з північним Китаєм, Лі почав віддалятися від Хубілая і, коли він зміг влаштувати втечу своєму синові Лі Яньцзяню, якого тримали як заручника при монгольському дворі, то 22 лютого 1262 року підняв заколот, винищив монгольських воїнів на підвладній йому території і передав Ляньчжоу і Хайчжоу імперії Сун. Війська Лі захопили міста поблизу Іду, а через місяць взяли Цзінань.

Хоча Хубілай і був поглинений боротьбою з Аріг-Бугою, він швидко оцінив розміри небезпеки, що виходить від Лі, і прийняв всі необхідні заходи для її усунення. Він послав проти Лі в Шаньдун своїх найбільш довірених полководців. Війська Хубілая зміцнили оборону міст, які могли піддатися нападу армії Лі, і встали в них гарнізонами. Покінчивши з оборонними заходами, Хубілай наказав Ши Тяньцзе і Ши Чу перейти в наступ. В кінці березня або початку квітня противники зійшлися неподалік від Цзінаня. Армія Лі була розбита, він був змушений відступити в Цзінань. До середини квітня Лі почали залишати його головні прихильники. Вони перекинулися до монголів, заявляючи, що Лі примусив їх приєднатися до повстання. Прагнучи спонукати до дезертирства інших прихильників заколотника, Хубілай пробачив перших перебіжчиків. Він також попередив своїх воєначальників, щоб вони не допускали утисків місцевих жителів у цих областях, і не завдавали непотрібної шкоди, сподіваючись таким чином переманити на свою сторону більше бунтівників. Цей план спрацював, і ряди повсталих все більше ріділи. Одночасно Ши Тяньцзе осадив Цзінань. Відрізані від припасів і складів зброї, війська Лі стали залишати обложений місто і здаватися на милість ворога. До початку серпня Лі зрозумів, що програв. Він вирушив до озера Дамін і спробував втопитися, але монголи врятували невдачливого самогубця, щоб вчинити йому належну страту: його запроторили в мішок і розтоптали кіньми.