Велика Британія брала участь у Другій світовій війні від самого її початку 1 вересня 1939 року (3 вересня 1939 року Велика Британія оголосила війну Німеччині) і до кінця (2 вересня 1945 року)Gerhard L. Weinberg, World at arms: a global history of World War II (2005).

Політична ситуація напередодні війни

Велика Британія була однією з країн — творців міжнародної політичної системи після Першої світової війни. Водночас, як найсильніша європейська «велика держава», Велика Британія традиційно прагнула зберігати рівновагу сил на континенті, навперемінно підтримуючи ті чи ті країни. Нова повномасштабна війна на європейському континенті була для Великої Британії вкрай небажаною як з економічного, так і з політичного погляду.

1933-го року до влади в Німеччині прийшла націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, одним з основних гасел якої була відплата за поразку у Першій світовій війні. Водночас відбувалася пришвидшена індустріалізація та мілітаризація СРСР. Вважаючи «радянську загрозу» досить серйозною, у другій половині 1930-х років британський уряд Невілла Чемберлена йшов на поступки нацистській Німеччині, що вело до її посилення як «противаги» СРСР. Вершиною цієї політики стала Мюнхенська угода 1938 року. При цьому передбачалося, що посилена Німеччина, тим не менш, і надалі залишиться під контролем «великих держав» й, передусім, Великої Британії.

Порушення Німеччиною Мюнхенської угоди, захоплення та розділ Чехословаччини в березні 1939 року (під час цієї події на боці Рейху виступила традиційна союзниця Франції Польща) означали крах британської зовнішньої політики — Німеччина вийшла з-під контролю «великих держав» і ставала провідною силою в Центральній та Східній Європі.

Проте, після окупації Чехословаччини, в березні 1939 року понад 2 тисячі золотих зливків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що перебували в Лондоні, було передано з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок у Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), який керувався від імені РейхсбанкуБританский центробанк впервые признался в помощи фашистам // ИТАР-ТАСС от 31 июля 2013.

19 березня 1939 року СРСР заявив про невизнання поділу Чехословаччини та невизнання анексії Чехії Німеччиною. 31 березня 1939 року Чемберлен оголосив в британському парламенті про надання Польщі, яка служила буферною зоною між СРСР та Німеччиною, гарантій недоторканності. 7 квітня 1939 року, після нападу Італії на Албанію, Англія також надала подібні гарантії Греції та Румунії. Передбачалося, що ці заходи повинні були зменшити напруженість у Східній Європі, втім насправді надання цих гарантій мало протилежні наслідки.

В серпні 1939 року було підписано угоду про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, що стала цілковитою несподіванкою для Великої Британії. Таємні протоколи угоди передбачали розділ Східної Європи між СРСР та Німеччиною, зокрема й Польщі, якій Велика Британія раніше гарантувала безпеку. Це означало крах всієї зовнішньої політики британців у Європі та поставило імперію у вкрай складне становище.

Вирішальну роль в оголошенні Англією війни Німеччині відіграли США, погрожуючи відмовитись від зобов'язань щодо підтримки Англії у разі відмови Англії виконувати власні зобов'язання щодо Польщі. Протистояння Великої Британії та Німеччини означало підтвердження сфер британських інтересів в Азії та необхідність їхнього захисту від японської агресії, впоратись із якою без допомоги США (існували англо-американські зобов'язання щодо спільного захисту від Японії) було заледве можливо. Джозеф Кеннеді (Joseph P. Kennedy), посол США в Англії в 1938–1940 роках, пізніше згадував: «Ані французи, ані англійці ніколи б не зробили Польщу причиною війни, якби не постійне підбурювання з Вашингтона»The Forrestal Diaries, New York, 1951, p 121−122; цит. по: История Второй мировой войны. 1939—1945. Т. 02. М., 1974. С. 345 . Опинившись перед фактом укладення пакту Молотова — Ріббентропа й водночас перебуваючи під тиском США, які погрожували в разі відмови Англії виконувати свої зобов'язання щодо Польщі позбавити її своєї підтримки, Британія пішла на оголошення війни Німеччині.

Воєнні приготування Сполученого Королівства та імперії Велика Британія була переважно морською державою з потужним військово-морським флотом«Royal Navy in 1939 and 1945». Naval-history.net. 8/7/11. Основою її стратегії в європейських війнах була наявність одного, а краще кількох союзників на континенті, які б несли основний тягар війни на суші. Відповідно до цього, Велика Британія не володіла потужними сухопутними військами.

Загалом армія в метрополії до початку війни налічувала 897 000 осіб, а разом з колоніями сухопутні війська становили 1 261 200 осіб. До початку війни в метрополії було 9 регулярних та 16 територіальних дивізій, 8 піхотних, 2 кавалерійські та 9 танкових бригад. Англо-індійська армія (стратегічний резерв Британської імперії) складалася з 7 регулярних дивізій та значної кількості окремих бригадN.H. Gibbs, Grand Strategy: Volume 1 Rearmament Policy History of the Second World War) (1976) HMSO.

З 1938 року основну увагу приділяли розвитку авіації, перед якою було поставлене завдання оборони країни з повітря. До початку війни в метрополії було 78 ескадрилей (1456 бойових літаків, з них 536 бомбардувальників), більшу частину парку становили сучасні машини.

Згідно з доповіддю комітету начальників штабів в лютому 1939 року, найважливішими стратегічними завданнями визнали захист Єгипту та Суецького каналу, Індії, а також рекомендувалося доправити додаткові сили флоту на Далекий Схід. Влітку 1939 року було створено командування на Середньому Сході (театр воєнних дій містив район від Північної Африки до Іраку), для якого було виділено 2 піхотні та 1 бронетанкова дивізії. Командування очолив генерал А. Уейвелл.

Ядро лінійного флоту Великої Британії становили осучаснені й досить вдалі лінкори часів Першої світової війни типу Queen Elizabeth (5 штук) та їх спрощена версія лінкори типу R (5 штук). Разом з тим, у флоті були більш сучасні лінкори повоєнного створення. В строю також перебували авіаносці: «Аргус», «Корейджес», «Глорієс», «Фьюріес», «Ігл», «Гермес», «Арк Роял». На стапелі було шість авіаносців типу «Ілластріос».

Напередодні війни генеральні штаби Англії та Франції узгодили деякі питання співпраці в разі війни з Німеччиною та Італією. Планування операцій сухопутних військ покладалося на Францію, яка надавала основні сухопутні сили; Англія доправляла до Франції 4 дивізії, які склали Британські експедиційні сили (БЕС). Командувачем БЕС в разі початку війни ставав начальник Імперського Генерального штабу генерал Дж. Горт. Проте єдиного англо-французького Союзного командування перед війною так і не створилиИстория второй мировой войны 1939—1945, М.: Воениздат, 1974, т.2, с.402-405..

Період невдач

«Дивна війна» 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу (див. Польська кампанія). В цей же день уряд Н. Чемберлена направив Німеччині ноту протесту, 3 вересня за нею пішов ультиматум, потім оголошення війни Німеччині.

Однак весь час, поки німецькі війська були зайняті на Сході, в діях проти Польщі, союзні англо-французькі війська ніяких активних бойових дій на суші та в повітрі не вживали. А швидка поразка Польщі зробила часовий період, під час якого можна було змусити Німеччину воювати на два фронти, дуже коротким.

У підсумку перекинуті до Франції з вересня 1939 по лютий 1940 року Британські експедиційні сили у складі 10 дивізій нічого не робили. В американській пресі цей період отримав назву «Дивна війна».

Німецький воєначальник А. Йодль пізніше стверджував:

Війна на морі

Водночас бойові дії на морі почалися відразу ж після оголошення війни. Вже 3 вересня був торпедований та затонув британський пасажирський пароплав «Атенія». 5 і 6 вересня біля берегів Іспанії були потоплені кораблі «Боснія», «Роял Сетра» та «Ріо Кларо». Великій Британії довелося ввести конвоювання суден.

14 жовтня 1939 року німецький підводний човен U-47 під командуванням капітана Пріна потопив британський лінкор «Роял Оук», що знаходився на стоянці у військово-морській базі Скапа-Флоу на Оркнейських островах.

Незабаром дії німецького флоту та авіації поставили під загрозу міжнародну торгівлю і саме існування Великої Британії.

Битва за Скандинавію

Велика Британія і Франція, які встановили економічну блокаду Німеччини, були зацікавлені в залученні до цієї блокади максимальної кількості країн. Однак малі країни Європи, в тому числі скандинавські, не поспішали зближуватися зі сторонами, що воювали. З початку війни в Європі скандинавські країни проголосили нейтралітет. Спроби дипломатичного тиску не дали результатів, і військово-морські командування воюючих країн стали замислюватися над підготовкою операцій на півночі Європи. Англо-французькі союзники були зацікавлені в тому, щоб присікти поставки в Німеччину шведської залізної руди. Зі свого боку, командування німецького військово-морського флоту зайнялося вивченням можливості заняття опорних пунктів у Норвегії та Північної Данії.

8 квітня 1940 року 4 британських есмінця поставили мінне загородження біля входу в затоку, що вела до норвезького порту Нарвік. Уряд Норвегії вручив Англії ноту протесту.

Але вже на наступний день, 9 квітня, Німеччина напала на Норвегію (до того вона без опору окупувала Данію).

12 квітня Велика Британія направила на підтримку норвезьким військам свої силиJ.R.M. Butler, Grand Strategy: Sept. 1939 — June 1941 (1957) pp 119-50Steinkjer Encyclopedia: Bombing Sunday . Пізніше в Норвегію були направлені французькі та польські війська. Однак внаслідок нерішучості та неузгодженості дій союзні англо-французько-польсько-норвезькі війська зазнали поразки і 8 червня 1940 року їх евакуювали з Норвегії.

Єдиним позитивним для Великої Британії підсумком цієї битви стали значні втрати німецького флоту протягом Норвезької операції.

Поразка Франції

Невдачі зовнішньополітичного курсу привели до зміни уряду в Англії. 10 травня 1940 року новим прем'єр-міністром став В. Черчилль.В цей ж день розпочалося вторгнення німецьких військ до Франції, Бельгії та Нідерландів.

Прорив німецького бронетанкового клину через Арденни до Булоні поставив союзні англо-французькі сили у важке становище. 25 травня командувач Британськими експедиційними силами генерал Дж. Горт ухвалив рішення відступити до моря та евакуюватися до АнгліїDoug Dildy and Howard Gerrard, Dunkirk 1940: Operation Dynamo (2010). 27 травня британські війська почали евакуацію з Дюнкеркського плацдарму, а до 4 червня евакуація військ була закінчена (див. Операція «Динамо»). Британські війська, що залишилися у Франції (1-а англійська бронетанкова дивізія, 51-а північно-шотландська дивізія та 52-а південно-шотландська дивізія, всього 150 тис. осіб) очолив генерал А. Брук. Він зробив висновок, що становище безнадійне. У зв'язку з цим новоприбулі сили (1-а канадська дивізія) були посаджені назад на кораблі, а 15 червня британський експедиційний корпус був виведений з підпорядкування французької 10-ї армії та одночасно розпочав свою евакуацію.

16 червня новий французький прем'єр-міністр маршал Петен відправив Гітлеру прохання про перемир'я.

Нейтралізація французького флоту

Після поразки Франції перед Великою Британією постала задача не дозволити Німеччині поставити французький військовий флот під свій контрольJ.R.M. Butler, Grand Strategy: Sept. 1939 — June 1941. 3 липня 1940 року Велика Британія захопила французькі кораблі у своїх портах. В цей ж день французький флот був атакований англійцями в Орані та деяких інших місцях і зазнав величезних втрат. У відповідь французький уряд Віші розірвав дипломатичні стосунки з Великою Британією.

Допомога США