Операція «Боденплатте» ( ; «Опорна плита») — повітряна наступальна операція повітряних сил Третього Рейху з метою знищення літаків союзної авіації на аеродромах визволених країн Західної Європи та завоювання панування в повітрі в контексті застійної стадії битви в Арденнах.
Зміст Головною ціллю була спроба максимально утворити сприятливі умови для відновлення замисленого наступу німецької армії та Ваффен-СС на території Бельгії та Люксембургу. Спочатку операція планувалася на 16 грудня 1944 року, але була кілька разів відкладена через погані погодні умови. Початок масованого удару німецької авіації по ВПС союзників затягнувся аж до Нового року, в перший день, коли виявилися сприятливі умови для реалізації повітряного наступу.
Рівень таємності під час підготовки німців до операції був настільки високий, що не усі німецькі підрозділи сухопутних та військово-морських сил були проінформовані про запланований повітряний наступ, через що деякі підрозділи Люфтваффе зазнали втрат від дружнього вогнюза даними 17 німецьких літаків було збито власною зенітною артилерієюManrho & Pütz 2004, pp.290-291.. Британська розвідка, зокрема радіоперехоплення криптографів «Ultra» зафіксували значні зосередження та передислокацію німецьких військово-повітряних сил у регіоні, але своєчасно не дійшли до висновку з якою ціллю; коли стало ясно, операція була вже неминучаGirbig 1975, p. 74..
Новорічний напад був спрямований проти грізного повітряного контингенту об'єднаних Королівських ВПС і ВПС армії США — в основному проти винищувачів і винищувачів-бомбардувальників. Військові літаки британської 2-ї армії тактичної авіації та 9-ї повітряної армії США, були розташовані на 11 передових аеродромах у Бельгії, п'яти в Нідерландах і одному у Франції. Британці мали авіаційну групу No 83 у складі восьми крил (яка відповідно мала 14 ескадрилей «Спітфайер», 11 «Тайфунів» і п'ять «Темпест»), та авіаційну групу No 84 з шістьма крилами (22 ескадрильї в основному «Спітфайери» і «Тайфуни»). Ціллю також була авіаційна група No 2 з одним крилом середніх бомбардувальників B-25 «Мітчелл» і розвідувальним крилом літаків «Спітфайер», «Москито» та «Веллінгон». Американці мали десять винищувальних груп (дев'ять з Р-47 «Тандерболт», і один з P-51 «Мустанг») (зі складу 8-ї повітряної армії) і одна розвідувальна авіаційна група на F-5 «Лайтнінг».
Проведена німецькими Люфтваффе операція досягла значного тактичного успіхуJohnson 2000, p. 292., саме завдяки раптовості, прихованості її підготовки та масованості завданих ударів. Але у цілому, запланована мета не була досягнута. Німці втратили багато власних бойових літаків, які не змогли відновити їх чисельність Водночас, союзники, що мали значні втрати від ударів німецької авіації по їх аеродромах та у повітряних боях, швидко перекрили свої втрати, зазнані в ході боїв, протягом тижня. Льотні екіпажі союзників мали невеликі втрати, тому що більшість втрат союзників складали порожні літаки, які стояли на майданчиках аеродромів на землі. Німці, однак, втратили багатьох своїх фахових пілотів-винищувачів, котрі вони не могли легко замінитиCaldwell 2007, p. 262..
Проаналізувавши результати повітряного наступу Люфтваффе, англо-американців дійшли висновку, що тільки 11 з 34 авіаційних груп супротивника здійснили удари по їх інфраструктурі вчасно та з елементами раптовості. На їх думку, головна мета цієї операції досягнута не була — німці не змогли здобути панування в повітрі, навіть тимчасового. У той же час, німецькі наземні сили зазнавали великих втрат від ударів з повітря союзною авіацією.
Операція «Боденплатте» стала останньою масштабною стратегічною наступальною повітряною операцією Люфтваффе за часів Другої світової війниCaldwell, 1991, p. 311—312Franks 1994.
Контекст Для того, щоб зупинити просування союзників у Європі, Гітлер вирішив провести восени 1944 року наземну контратаку в Арденах. Через те що підтримка Люфтваффе є важливою для нього, він наказав 16 вересня генерал-лейтенанту Вернеру Крейпе планувати повітряні операції. 21 жовтня Крейп запитав у Reich Luftflotte передачу шести-семи винищувальних ескадрилей та однієї наземної атаки у Командування Люфтваффе «Захід». 14 листопада Герман Гьорінг наказав II. Fliegerkorps, підсиленої 3-ю Jagddivision та SG 4 підготувати свої підрозділи до великої масштабної атаки на заході. Підготовка повинна бути завершена 27 листопада, а напад повинен був здійснюватися в перший день наступання.
Організація
Планування Командування Люфтваффе «Захід» об'єднує всі зацікавлені підрозділи (за винятком JG 300 та 301) для планування Flamersfeld 5 грудня. На чолі II. Fliegerkorps понад місяць молодий генерал-майор Дітріх Пельц, який 14 грудня офіційно розпочинає плани нападу. Колишній пілот Stuka, а потім звичайного бомбардувальника, Пельц був експертом у наземній атаці та ідеальним кандидатом для планування операції. 15 грудня план був розпочатий за допомогою відповідальних Люфтваффе на Західному фронті, серед них Готтхард Хендрік на чолі винищувальної авіації в секторі Середнього Рейну, а також Вальтер Грабманн та Карл Хентшель командуючі відповідно 3-ї та 5-ї Jagdivision. Частина або весь одинадцятий Jagdgeschwader, а також SG 4 склали основне угрупування атаки, до якого були прив'язані елементи Nachtjagd.
Однак погана погода в середині грудні не дозволила, за рідкісним виняткам, виконувати повітряні місії. Королівські ВПС та ВПС США не змогли підтримати свої сухопутні сили, так само як Люфтваффе не змогло здійснити заплановану операцію. Ці випадковості постійно відкладали її реалізацію, яка ледве не була просто скасована. У той час німецька армія втратила свій порив перед опором союзників, які скористалися хорощою погодою в кінці року, щоб діяти з повітря. Потім Wehrmacht намагався контратакувати, розпочавши операцію Northwind, заплановану на 31 грудня 1944 року, і Боденплатте була нарешті підтверджена наступного дня 1 січня 1945 року. Цей випадок календаря дозволив німцям розраховувати на «святковий дух» союзників і можливу відсутність пильності з їхньої сторони.
Порядок операції План був простий: атакувати рано вранці з близької відстані п'ятнадцять авіабаз союзників у Бельгії, Нідерландах і Франції, щоб паралізувати якомога більше літаків, ангарів і злітно-посадкових смуг. Основні сили складалися з Bf 109 і Fw 190. Підрозділи нічних винищувачів, оснащені Ju 88, діяли як розвідники. При цьому інші винищувачі, оснащені камерами, супроводжували кожне формування для фотозйомки. Нарешті, глобальна розвідувальна місія, виконувана реактивними літаками Me 262 і Ar 234, мала оцінити пошкодження та, якщо можливо, прикрити відступ поршневих винищувачів на їхньому зворотному шляху.
Кодові імена Після нальоту союзники знайшли кілька бортових журналів збитих німецьких літаків. В одному з них було написано «Auftrag Hermann 1.1. 1945, Zeit: 9.20 Uhr», що змусило союзників подумати, що операція була названа «Герман» на честь Германа Герінга. Операція передбачала використання п'яти інших різних кодів:
Varus: вказує на те, що операцію підтверджено та вона відбудеться протягом 24 годин Teutonicus: дозвіл інструктувати пілотів і підготувати озброєння та літаки готові до зльоту Hermann: називає точну дату і час нападу Dorothea: вказує на затримку атаки Spätlese: скасування атаки після зльоту строю
Німецькі недоліки Операція одразу мала серйозні недоліки. Планувальники встановили маршрути польоту над найбільш захищеними районами Європи, включаючи зону запуску V2 навколо Гааги. Ці об'єкти захищали численні підрозділи зенітної оборони. У 1944 році Західне повітряне командування мало 267 важких батарей і 277 середніх або легких батарей, а також 100 батарей Kriegsmarine вздовж голландського узбережжя. Більшість із них були розташовані в секторі 16-ї дивізії AAA, з диспетчерською станцією в Дутінхемі, 24 км на північний схід від Арнема. Деякі зенітні підрозділи були попереджені про операцію, але не були поінформовані про дату чи план польоту німецьких формувань. Як наслідок, літаки неминуче ставали жертвами дружнього вогню, перш ніж розпочинали атаку.
Ще однією проблемою в цей час була підготовка німецьких пілотів. Після п'яти років війни та втрати багатьох ветеранів багато пілотів Люфтваффе були недосвідченими та погано навченими, не вміли ефективно стріляти і пілотувати. Не вистачало досвідчених інструкторів, і багато навчальних підрозділів були змушені літати поблизу оперативних підрозділів, щоб їх посилити. Таким чином, молоді пілоти, які проходили навчання, опинялися під вогнем далекобійних винищувачів союзників і мали небагато місць для польоту без нападів. Дефіцит палива також змушував літати високо та повільно, щоб заощадити дорогоцінну рідину, і таким чином наражати себе на снаряди ППО.
Операція, очевидно, вимагала військової таємниці та радіомовчання, щоб гарантувати несподіванку. Карти були наполовину заповнені, вказували лише цілі, без нанесення маршрутів польотів чи пунктів відправлення на випадок, якщо документи потраплять до рук ворога. Більшість командирів також відмовлялися інформувати своїх пілотів раніше, ніж за кілька годин до зльоту, що ще більше додавало плутанини. Було повідомлено лише найсуттєвіше з плану. Коли почалася операція, деякі пілоти не розуміли, для чого вона потрібна або що від них просто вимагається. Вони були переконані, що просто здійснять силовий перехід через фронт, заспокоюючи себе, що їм доведеться лише слідувати за своїми лідерами протягом усього польоту.
«З грандіозною безвідповідальністю Герінг мобілізував майже тисячу літаків для наземної підтримки. Ці спроби справити враження на Гітлера призвели до знищення Люфтваффе як ефективної сили та забезпечили союзникам майже повне панування в повітрі.»
— А. Бівор, op. cit., 2002, стор. 4.
Провал розвідки союзників Зі свого боку, розвідувальні служби союзників не змогли виявити німецькі наміри. Проте кілька вказівок випливають із того, що готувалося в транскрипціях Ultra. Так, 4 грудня 1944 року було виявлено, що II Jagdkorps накопичує навігаційні засоби, такі як димові бомби та сигнальні ракети, з наказом використати їх у відповідний термін для операції, яка триватиме годину. Через вісім днів Ultra виявила, що Ju 88 мали використовувати ракети для керування формуваннями винищувачів. Подібний наказ надійшов наступного дня, і розвідка логічно дійшла висновку, що ці інструкції стосуються місії наземної підтримки, не надавши додаткових деталей щодо назви цілі. 21 грудня було перехоплено повідомлення від 3-ї Jagddivision, яке підтверджувало, що місця аварійної посадки під час «спеціального зльоту» залишилися незмінними, тоді як інше повідомлення наступного дня показало, що кілька Gruppen здійснюють атаки на низькій висоті. Ці попереджувальні сигнали тривали до 31 грудня, даючи чіткий сигнал про те, що щось відбувається. Щоразу, однак, спецслужби не повідомляли про їх спостереження.
Хід подій Основні сили, приблизно 824 винищувачів в оточенні 33 літаків, оснащених камерами, вступили в бойові дії близько 8 години ранку, хоча деяким довелося повернутися на базу через технічні проблеми. Потім формування попрямувало до десяти баз союзників під керівництвом 44 нічних винищувачів. 28 літаків вирушили через годину, головним чином для спостереження за результатами операції, які загалом були неоднозначними. Якщо на певних об'єктах це був великий успіх, то в інших місцях напад закінчувався незначними втратами, а то й кривавим провалом для агресора та великими людськими жертвами. Подробиці операції наведено нижче.
Битва в зімкнутих бойових порядках біля Гента (JG 1)