Сполучені Штати Америки — незалежна та позаблокова держава світу на початку XX століття, яка з настанням світового конфлікту проголосила про свій нейтралітет та не брала участі у воєнних діях. Проте, в силу низки обставин та чинників, що змінили ставлення американського уряду та спільноти від політики ізоляціонізму до політики активного союзника країн-членів Антанти, 6 квітня 1917 США офіційно вступили до Першої світової війни на боці цього військового блоку. Армія США брала найактивнішу участь у бойових діях на Західному фронті з жовтня 1917 року до закінчення війни 11 листопада 1918.

На початку світового конфлікту США вперто трималися політики нейтралітету, хоча одночасно вони були одним з головних постачальників найважливіших продуктів промислового виробництва, у першу чергу озброєння та військової техніки, а також продовольства, різного пального тощо, до Великої Британії та інших країн Союзників. З офіційним оголошенням стану війни Центральним державам, Сполучені Штати мобілізувати більш 4 000 000 військовослужбовців, й втратили з різних обставин близько 110 тисяч чоловік, зокрема 43 000 через пандемією грипу «іспанки». Війна позначилася різким збільшенням американського уряду та втручанням держави у приватні справи суспільства з огляду на нагальні потреби війни, а також колосальним збільшенням чисельності американських військових.

Поява навесні 1918 року на бойовищах Франції свіжих американських військ була з ентузіазмом зустрінута змученими війною союзними арміями. Щодня до Європи прибувало до 10 000 американських військових, у той час, коли німці не мали вже спроможностей поповнювати свої втрати. Американці зіграли важливу роль у заключних битвах Першої світової — у Весняному наступі німецької армії та останньому наступі союзників.

Історія

Зовнішня політика США

Два з половиною роки з моменту початку війни в Європі Сполучені Штати дотримувалися політики ізоляціонізму у відповідності до доктрини Монро. Це означало, що країна не втручалася в міжнародні справи, якщо вони не стосувалися питань самооборони власно США. Завдяки географічному положенню США і поглинутості вирішенням внутрішніх проблем керівники держави не були зацікавлені у вступі в союзи з європейськими країнами на будь-якому боці. Коли в Європі розпочалася Перша світова війна, переважна більшість американців висловлювалися за продовження політики нейтралітету й невтручання в події, що коїлися задалеко від їх рідних міст. Зокрема, багато американців не мали ніякого уявлення про загрозу війни в Європі, що стала неминучою влітку 1914, і десятки тисяч туристів були зненацька захоплені кривавим конфліктом, що вибухнув несподівано для них.

З жовтня 1916 провокації німців проти США почастішали. Крім цього, німецька дипломатія докладала усіх зусиль, щоб налаштувати Мексику проти Сполучених Штатів. Однак президент Вудро Вільсон все ж не наважувався ставити на карту нейтралітет Америки. Якби Мексика напала на Техас, відторгнутий у неї поряд з іншими південними штатами в XIX столітті, до чого її активно підштовхувала Німеччина, то американська армія виявилася б вимушеною зосередити свої збройні сили вздовж південних кордонів, а це напевно перешкодило б її участі у війні в Старому Світі. Водночас німецький флот готувався до війни на морі, роблячи ставку на перевагу своїх підводних човнів. Німці відкрито оголосили, що будуть без жодного попередження топити торгові кораблі противника, а також усі судна, що викликають підозру в перевезенні військових вантажів. Останнє рішення було спрямоване, в першу чергу, проти американських суден, що забезпечували армії Антанти. Залишалося лише назвати дату початку тотальної підводної війни. Грос-адмірал Альфред фон Тірпіц припускав оголосити її 1 лютого 1917. Усі сторони розуміли, що саме проголошення такого наміру призведе до вступу США у війну.

Американське суспільство Американське суспільство по різному реагувало на події в далекій Європі, хоча абсолютна більшість підтримувала такий напрямок зовнішньої політики керманичів держави, що сповідав невтручання. Більш того, громадяни Сполучених Штатів пишалися своєю відмінною від старих колоніальних держав зовнішньою політикою. За винятком незначної кількості прибічників підтримки британців, американська громадська думка, в першу чергу, дотримувалася позицій нейтралітету. Настрої за нейтралітет були сильними серед американців ірландського, німецького та шведського походження, а також серед церковних лідерів і жінок. Разом з цим, громадяни все частіше приходили до думки, яка поступово опановувала їх, що Німецька імперія виступає в ролі лиходія після звістки про звірства в Бельгії в 1914 році, і особливо після загибелі пасажирського лайнера «Лузітанія» в 1915 році в порушення норм міжнародного права.

Після цього та ряду інших факторів американська суспільна думка поступово почала змінюватися, частково у відповідь на дії подібні діям німецьких окупаційних військ у Бельгії та загибеллю пасажирів «Лузітанії», частково з того, що американці німецького походження поступово втрачали свій вплив, а частково у відповідь на позицію Вільсона, що Америка повинна відіграти таку роль, щоб зробити світ безпечнішим для демократіїErnest R. May, The World War and American Isolation, 1914—1917 (1959).

З іншого боку нечисельні американці підтримували ідею вступу у війну на боці Німеччини. Переважна більшість німецьких американців, а також скандинавських американців, підтримувала нейтралітет Сполучених Штатів; водночас, незаперечним історичним фактом є те, що у зв'язку з початком війни тисячі американських громадян намагалися записатися на службу до німецької арміїHew Strachan, The First World War (2003)TV Series, The First World War Part 7: Blockade (2003). Громада католиків-ірландців ставилася вороже до пропозицій допомоги Британській імперії в будь-якому випадку, особливо після Великоденого повстання 1916 року в ІрландіїWilliam M. Leary, Jr., «Woodrow Wilson, Irish Americans, and the Election of 1916,» Journal of American History Vol. 54, No. 1 (Jun. 1967), pp. 57-72 JSTOR:1900319.

Більшість протестантських церковних лідерів у Сполучених Штатах, незалежно від їх теології, виступала за пацифістські шляхи вирішення проблеми вступу країни до війниPatricia Appelbaum, Kingdom to Commune: Protestant Pacifist Culture between World War I and the Vietnam Era (2009). Більшість лідерів Жіночого руху, як то Джейн Аддамс, також шукали пацифістського врегулювання конфліктної ситуаціїFrances H. Early, A World without War: How U.S. Feminists and Pacifists Resisted World War I (1997).

Багато істориків підкреслюють, як громадська думка американців радикально змінилося протягом перших трьох років війни. У 1914 році більшість громадян країни закликали до нейтралітету, бачачи війну, як жахливу помилку і були повні рішучості не втручатися у європейські різниці. До 1917 року суспільна думка кардинально змінилася, більшість наполягала на тому, що втручання США у війну було необхідним і мудрим рішенням.

Рух «За готовність» У 1915 році в США виник так званий Рух «За готовність» (), який ставив за мету всіляко сприяти підготовці Сполучених Штатів до війни, що тривала. Відправною точкою для початку цього масового руху став факт загибелі «Лузітанії», що змусило американців приділяти набагато більше уваги війні.

Рух «За готовність» розпочав суспільну кампанію на чолі з генералом Леонардом Вудом (який залишався на дійсній військовій службі після уходу з посади начальника штабу армії), колишнім президентом США Теодором Рузвельтом, і відставними військовими секретарями Еліу Рут і Генрі Стімсон, які стали рушійними центрами діяльності, спрямованої на зміцнення Збройних сил США після початку Першої світової війни. Прихильники, серед яких було багато найбільш видатних банкірів, промисловців, юристів та нащадків знаменитих сімей країни стверджували, що Сполученим Штатам необхідно негайно наростити потужні морські і сухопутні сили для оборонних цілей; існувало негласне припущення, що Америка рано чи пізно буде боротися. Навколо Руху «За готовність» було сформоване кілька громадських організацій, які влаштовували в містах воєнізовані паради й виступали організованою опозицією до політики Вільсона.

Рух «За готовність» пропонував нову реалістичну філософську систему поглядів на міжнародні справи, й місце Америки в цій системі координат — лідери вважали, що економічна міць і військові «м'язи» США мають бути більш сильними і наміри більш рішучими, ніж ідеалістичні погляди політики ізоляціонізму, які базувалися на політиці невтручання та зосередженні основних зусиль на розвитку демократії й національного самовизначення американської нації.

Підкреслюючи надзвичайну слабкість стану обороноздатності країни, активісти Руху доводили, що 100 000 військових американської армії поступаються навіть 112 000 національних гвардійців, не кажучи вже про співвідношення 20 до одного у порівнянні з армією Німеччини, країни, яка до того ж поступалася Штатам за кількістю населення. Активісти Руху пропонували негайну військову реформу та введення системи загального військового тренування, яка передбачатиме утворення програми, розрахованої на навчання американців віком від 18 років військовій справі для створення навченого резерву. Навчання триватиме 6 місяців, після чого нові військовослужбовці переводитимуться до Резерву збройних сил країни, що складатиме 600 000 чоловік.

Спочатку діяльність Руху зустріла опір з боку президента Вудро Вільсона, який вважав, що Сполучені Штати повинні лишатися в стані «збройного нейтралітету» й ні за яких обставин не втручатися у Європейський конфлікт. Але, після загибелі лайнера «Лузітанія», потопленого 7 травня 1915 німецьким підводним човном, та, особливо, після рейду в березні 1916 року мексиканського революційного лідера Панчо Вілья на американське селище Колумбус, у Нью-Мексико, ставлення Вільсона кардинально змінилосяLink, 1972.

Після прийняття Конгресом у червні 1916 року «Закону про національну оборону 1916 року», який санкціював величезне збільшення чисельності американських збройних сил, Рух «За готовність» поступово припинив свою діяльність та незабаром зник.

Економіка США

Початок війни в Європі збігся із закінченням економічної рецесії 1913—1914 років в Америці. Обсяги експорту до воюючих країн швидко зростали протягом перших чотирьох років війни від $ 2 в 1913 році до $ 2,25 млрд в 1917 році. Кредити, отримані від американських фінансових інститутів союзними націями в Європі, також різко збільшилися за той же період. Економічна активність протягом цього періоду швидко набирала обороти, державні асигнування сприяли зросту виробництва в приватному секторі. Між 1914 і 1917, промислове виробництво збільшилося на 32 % і ВНП зріс майже на 20 %. Економічний бум у промисловому виробництві значно сприяв Сполученим Штатам і допоміг пережити війну. Великий сплеск в економіці за рахунок нарощування темпів та обсягів виробництва та постачання американськими компаніям воюючим сторонам та американській армії, призвів до довгострокового процесу росту виробництва навіть після того, як війна закінчилася в 1918 році.

Американські банки із самого початку вжили найактивніших заходів з фінансової підтримки країн, що поринули у війну. Фінансові кредити, позики, інвестиції посипалися з-за океану на європейські держави. Особливого успіху в цьому здобула американська фінансова корпорація Дому Морганів J.P. Morgan & Co., які мали стабільні фінансові інтереси на Європейському континенті ще з довоєнних часів. Ця фінансова структура запропонувала допомогу у військовому фінансуванні Великій Британії й Франції від найпочатковиших стадій війни до вступу власно Америки у збройний конфлікт в 1917 р.

Але водночас, через те, що Америка твердо стояла на оголошених урядом позиціях нейтральної держави, фінансові операції американських банків у Європі викликали багато суперечок між Волл-стрітом і федеральним урядом США. Держсекретар Вільям Дженнінгс Браян виступав категорично проти фінансової підтримки воюючих країн і намагався заборонити кредити таким державам.