Епідемія хвороби, яку спричинює вірус Ебола (), відбулась у декількох західноафриканських країнах. Перші спалахи хвороби були офіційно зафіксовані у Гвінеї в березні 2014 р., проте останні дослідження свідчать, що перші захворілі з'явилися раніше — ще в грудні 2013 року, просто на той час хвороба не була ідентифікована. З моменту появи перших випадків захворювання, вірус поширився також на територію Ліберії, Сьєрра-Леоне та Нігерії, а пізніше поодинокі випадки були зафіксовані у Сенегалі, США, Малі, Іспанії, Великій Британії, Італії. Ця епідемія є найлютішою з-поміж усіх відомих епідемій цієї хвороби, як за кількістю випадків захворювання, так і за кількістю смертей.

8 серпня 2014 року Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оголосила епідемію катастрофою міжнародного рівня ()

Станом на 21 березня 2016 року (116-й тиждень епідемії) з початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії) зареєстровано ВООЗ 28 641 випадок хвороби, зокрема 11 316 смертей у 10 країнах (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія, Велика Британія, Італія). Епідемія на сьогодні ще продовжується в Гвінеї.WHO. Emergencies preparedness, response. New Ebola cases confirmed in Guinea as WHO warns of more possible flare ups. Update from the field 18 March 2016.

Різноманітні організації, до яких належать, зокрема, Економічне співтовариство країн Західної Африки (ECOWAS), американські Центри по контролю за інфекційними хворобами () і Європейська комісія виділили кошти та мобілізували медперсонал з метою надати допомогу у справі протистояння поширенню хвороби; у цьому ж напрямку працюють такі благодійні організації, як Лікарі без кордонів, Червоний Хрест та Samaritan's Purse.

9 червня 2016 року ВООЗ задекларувала закінчення найтяжчої епідемії гарячки Ебола в світі, зафіксувавши зокрема в Ліберії спливання 42-денного терміну від останнього негативного тесту на вірус Ебола в останнього зареєстрованого хворого у цій країні. Відповідні терміни спливли у Сьєрра-Леоне 17 березня 2016 року та у Гвінеї 1 червня 2016 року.WHO declares the end of the most recent Ebola virus disease outbreak in Liberia

Перші випадки захворювання та спалах епідемії

Спалах епідемії у Гвінеї Дослідники вважають, що першим носієм інфекції серед людей, від якого й бере початок епідемія хвороби, спричиненої вірусом Ебола у 2014 році, став 2-річний хлопчик, який помер 6 грудня 2013 року у селі Меліанду, префектура Ґекеду, Гвінея. Після цього його мати, трирічна сестра та бабуся теж захворіли та невдовзі померли, тоді як симптоми їхньої хвороби цілком узгоджувалися із симптомами гарячки Ебола. Люди, що заразились інфекцією внаслідок контактів із цими першими жертвами — поширили хворобу й на інші села.

19 березня Міністерство охорони здоров'я Гвінеї повідомило про локальний спалах невизначеної вірусної кровоточивої гарячки; в результаті цього спалаху на той час ще недіагностованої хвороби захворіло щонайменше 35 людей та 23 з них — померло. Медики запідозрили вірус Ебола як ймовірну причину цієї гарячки, тож для точної ідентифікації хвороби зразки були надіслані до Сенегалу та Франції. І вже 25 березня 2014 року ВООЗ повідомила, що Міністерство охорони здоров'я Гвінеї доповіло про спалах гарячки Ебола у чотирьох південно-східних областях країни: Guekedou, Macenta, Nzerekore та Kissidougou, із підозрою на подібні захворювання і в сусідніх країнах — Ліберії та Сьєрра-Леоне, де ще на той час проводилися заходи з ідентифікації захворювання. 24 березня була наявна інформація про 86 випадків захворювання у Гвінеї, з яких 59 закінчились смертю (летальність становила 68,5 %). Початковий рапорт свідчив про те, що причиною епідемії міг стати новий вид вірусу Ебола, однак така версія була відкинута в результаті подальших досліджень, які дозволили верифікувати виділений вірус як такий, що є штамом відомого вже виду Заїр.

31 березня американські Центри по контролю за інфекційними хворобами відправили команду із п'яти осіб «для надання міжнародної підтримки у протидії спалаху хвороби Ебола Міністерству охорони здоров'я Гвінеї та очільникам ВООЗ». До 23 квітня загальна кількість підозрюваних та підтверджених випадків захворювання становила 242 випадки, в тому числі — 142 із смертельним результатом (із коефіцієнтом летальності у 59 %).

Приблизно 23 травня хвороба досягла столиці Гвінеї — Конакрі, населення якої становить близько 3 мільйонів. За інформацією Ібрагіма Туре, керівника недержавної організації Plan Guinea, «погані умови життя, брак водопостачання і санітарії у більшості районів Конакрі становлять серйозну небезпеку, де епідемія може розвинутися у серйозну кризу. Люди не думають про те, аби помити руки, тоді як води не вистачає навіть на те, щоб втамувати спрагу».

Подальше поширення У Ліберії повідомлення про випадки захворювання у графствах Лофа та Німба з'явилися наприкінці березня, а до середини квітня Міністерство охорони здоров'я та соціального благополуччя зафіксувало ймовірні випадки у графствах Маргібі та Монтсеррадо.

Сьєрра-Леоне, Малі та Гана до середини квітня виявили випадки захворювання, збудником яких міг бути вірус Ебола, однак всі клінічні проби зі всіх цих випадків дали негативний результат на наявність даного вірусу. Загальна ситуація із поширенням інфекції у Гвінеї дещо покращилась у травні. Протягом декількох днів не виникало нових загроз чи випадків внутрішньолікарняних заражень у Ліберії, а також у п'яти із шести вражених хворобою префектур у Гвінеї. Ґекеду (Guéckédou) була єдиною місцевістю, звідки все ще надходили повідомлення про інфікування та смертельні випадки.

З 23 по 27 травня 2014 року три області, які були уражені епідемією до цього (Ґекеду, Мацента та Конакрі), чотири нові регіони (Боффа, Телімеле, Боке та Дубрека), а також ще одна африканська країна (Сьєрра-Леоне) повідомили про декілька нових клінічних випадків захворювання на гарячку Ебола. В середині червня було повідомлено про перші випадки захворювання у столиці Ліберії — Монровії.

Médecins Sans Frontières наприкінці червня описав ситуацію в Західній Африці як таку, що «цілковито вийшла з-під контролю». До липня Ліберія доповіла про 107 випадків інфікування (з них — 52 підтверджені лабораторно) та щонайменше 65 смертей внаслідок гарячки Ебола; і тоді як лише чотири смертельних випадки були зафіксовані з-поза меж графства Лофа до середини квітня, до середини червня Міністерство охорони здоров'я Ліберії повідомляло вже аж про сім додаткових смертельних випадків у самому лише графстві Монтсеррадо.

Епідемія швидко прогресувала у Сьєрра-Леоне. Рапорт про перші випадки захворювання з'явився 25 травня стосовно регіону Кайлагун, розташованого поблизу границі із Ґекеду у Гвінеї. До 20 червня було відомо про 158 випадків із підозрою на захворювання Ебола, переважно в межах регіону Калагун та суміжного з ним — Кенема, однак такі випадки фіксувалися також у регіонах Камбіа, Порт-Локо та Західному — на північному заході країни. До 17 липня загальна кількість випадків із підозрою на захворювання Ебола в цій країні становила 442, обігнавши за цим показником Гвінею та Ліберію. До 20 липня поширення епідемії досягло регіону Бо; Перше захворювання на території Фрітауна — столиці Сьєрра-Леоне — було зафіксоване наприкінці липня.

Про перший виявлений випадок захворювання у Нігерії 25 липня повідомила ВООЗ: Патрік Соєр, офіційний представник Міністерства фінансів Ліберії, полетів з Ліберії до Нігерії після того, як був заражений вірусом, і помер у Лагосі невдовзі після прибуття. У відповідь на це, з метою запобігання поширенню вірусу, лікарня, у якій перебував Патрік Соєр, була закрита та оголошена карантинною зоною, а медпрацівники, які займалися лікуванням ліберійця, опинилися в ізоляції.

Країни із активним локальним поширенням інфекції

Державні органи влади Гвінеї, Сьєрра-Леоне та Ліберії сформували й залучили свої національні комітети по надзвичайних ситуаціях та приготували плани по реагуванню на поширення епідемії гарячки Ебола, а також провели оцінювання загальної небезпеки ситуації та заходів, яких потрібно вжити для боротьби з епідемією.

Регіональний представник ВООЗ у Африці, Луіс Самбо, відвідував вражені епідемією країни з 21 по 25 липня, при чому вів перемовини з політичними лідерами, міністрами охорони здоров'я, різними недержавними організаціями та іншими агенціями. Він підкреслив необхідність «сприяти зміні суспільної поведінки, в той же час шануючи культурні аспекти» африканських народів.

Гвінея Кордон між Гвінеєю та Ліберією у квітні все ще був відкритий; посол Гвінеї у Монровії зауважив, що його уряд переконаний, що зусилля, спрямовані на пряму боротьбу з епідемією, будуть значно ефективнішими, аніж закриття границі. На початку серпня 2014 року Гвінея закрила свій кордон — як з Ліберією, так і зі Сьєрра-Леоне — аби допомогти стримати поширення хвороби, оскільки з цих двох сусідніх країн надходило більше звісток про нові випадки захворювання, аніж із самої Гвінеї.

Ліберія 23 липня, або за день до цього, ліберійське міністерство охорони здоров'я почало імплементацію стратегічного плану, узгодженого із підсумками зібрання в Аккрі та спрямованого на вдосконалення реакції країни на епідемію.

27 липня Елен Джонсон-Серліф, Президент Ліберії, оголосила, що Ліберія закриє всі свої кордони, за винятком декількох пунктів пропуску — таких як головний аеропорт країни, де будуть обладнані спеціальні центри обстежень, тоді як найбільш вражені епідемією регіони країни будуть переведені у режим карантину. Всі футбольні події були цілковито скасовані, оскільки великі скупчення людей, а також сама природа цього виду спорту збільшують ризик поширення інфекції. Через три дні після того, як були зачинені кордони, Серліф оголосила про закриття всіх навчальних закладів по цілій країні, в тому числі й Університет Ліберії, а декілька громад мали бути переведеними на карантин. Елен Джонсон-Серліф оголосила про введення надзвичайного стану в країні 6 серпня, частково через те, що хвороба продовжувала послаблювати систему охорони здоров'я в державі, а тому потенційно могла послабити здатність цієї системи лікувати й рутинні хвороби, такі як малярія; президент зауважила, що надзвичайний стан може потребувати «обмеження певних прав та привілеїв». Того ж дня Національна виборча комісія Ліберії оголосила про те, що вона буде нездатна організувати заплановані на жовтень 2014 року вибори до Сенату Ліберії, а тому подає запит на відтермінування виборів. — через тиждень після того, як лідери різних опозиційних партій публічно висловили різне ставлення до цього питання.

Нігерія Станом на 5 серпня 2014 року на території Нігерії було відомо про два підтверджених та шість підозрюваних випадків захворювань на гарячку Ебола. Першим з них став випадок прибулого з Ліберії американця, Патріка Соєра, який здійснив переліт з цієї країни літаком до Нігерії, та на момент прибуття до міста Лагос виявився невиліковно хворим. 20 липня, через міста Ломе та Аккра, він добувся до Нігерії, до міста Лагос, де й помер через п'ять днів після цього. У відповідь на це нігерійський уряд посилив інтенсивність та прискіпливість обстежень пасажирів, які прибувають до країни на всіх пропускних пунктах; представники системи охорони здоров'я країни були призначені на всі такі пропускні пункти для проведення медичних тестувань осіб, які прибувають до країни. Перші рапорти повідомляли про те, що 65 осіб, які раніше контактували із Соєром (в тому числі персонал аеропорту, супутники по рейсу та медпрацівники лікарні, у яку Соєра було госпіталізовано) були піддані прискіпливим медичним обстеженням, проте симптомів гарячки Ебола у них не було виявлено. 4 серпня з'явилося підтвердження інформації про те, що лікар, який займався лікуванням ліберійця, зазнав інфікування вірусом Ебола, і на той момент проходив курс лікування. 6 серпня офіційні представники нігерійської влади підтвердили повідомлення про спричинену вірусом Ебола смерть медсестри, яка лікувала Соєра.