Бій біля мису Есперанс (), відомий також як Другий бій біля острова Саво, а також в японських джерелах  — нічна морська битва на Тихому океані, яка сталася в ніч проти 12 жовтня 1942 року між японськими і американськими військово-морськими силами. Цей бій став третім з п'яти великих морських битв під час Гуадалканальської кампанії і відбувся в протоці між островами Саво і Гуадалканал архіпелагу Соломонові острови.

Вночі 11 жовтня японський флот на Соломонових островах під командуванням Гун'їті Мікави надіслав великий конвой з підкріпленням і постачанням своїх сухопутних сил на Гуадалканалі. Конвой йшов під прикриттям двох гідроавіаносців і шести есмінців під командуванням контрадмірала Такацугу Дзедзіми. Водночас у межах окремої операції три важких крейсери і два есмінці під командуванням контрадмірала Арітомо Гото були відправлені для обстрілу аеродрому Гендерсон-філд з метою знищення авіації Союзників, яка могла завадити висадці наступного дня, і інфраструктури аеродрому.

Незадовго до півночі 11 жовтня американське з'єднання, яке складалося з чотирьох крейсерів і п'яти есмінців під командуванням контрадмірала Нормана Скотта, яке патрулювало в протоці Слот біля мису Есперанс, північного узбережжя острова Гуадалканал, виявило японську ескадру на радарах на підході до острова Саво. Використовуючи ефект несподіванки, кораблі Скотта знищили один з його крейсерів і один міноносець, важко пошкодили інший крейсер і смертельно поранили Гото, не давши кораблям, що залишилися, провести бомбардування і змусили їх піти. Під час артилерійської перестрілки один із есмінців Скотта потонув, а ще один крейсер і один есмінець зазнали важких пошкоджень.

Битва виявилася неочікуваною для японського з'єднання, яке налетіло в темряві на американську ескадру, яка стежила за японськими кораблями за допомогою корабельних радарів. У ході сутички японці змогли відійти, втративши потопленими один важкий крейсер і один есмінець, не обстрілявши аеродром, але дозволивши висадити війська. Американці також втратили потопленими один есмінець. Тим часом японський конвой постачання повністю розвантажився на Гуадалканалі і почав рухатися в зворотному напрямку, не помічений силами Скотта. Пізніше, вранці 12 жовтня, чотири японські міноносці з групи підтримки конвою повернулись, щоб врятувати екіпажі підбитих кораблів Гото. Літаки з Гендерсон-філд знищили два з цих міноносців вдень.

Попри розгром, завданий японським кораблям, бій мав невелике стратегічне значення. Двома ночами пізніше два японських лінкори провели бомбардування і практично знищили Гендерсон-філд, і значні японські підкріплення успішно висадилися на острів.

Положення перед боєм 7 серпня 1942 року збройні сили Союзників (переважно бойові частини США) висадилися на Гуадалканалі, Тулагі і Флоридських островах в архіпелазі Соломонові острови. Метою десанту було не дати використовувати острови для будівництва японських баз, які могли б загрожувати транспортним потокам між США і Австралією, а також створення плацдарму для кампанії по ізоляції головної японської бази в Рабаулі і підтримка сухопутних сил Союзників у Новогвінейській кампанії. Гуадалканальська кампанія тривала шість місяців.Hogue, Pearl Harbor to Guadalcanal, с. 235—236.

Неочікувано для японських військ на світанку 8 серпня їх атакували війська Союзників, головним чином американська морська піхота, яка висадилася на Тулагі і найближчих островах, а також біля японського аеродрому на мисі Лунга на Гуадалканалі (пізніше добудованого і названого Гендерсон-філд). Авіація Союзників, що базувалася на Гуадалканалі, отримала назву «ВПС Кактус» (CAF) по кодовій назві Союзників на Гуадалканалі.Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 14—15 and Shaw, First Offensive, с. 18. Гендерсон-філд названо по імені майора Лофтона Р. Гендерсона, пілота, що загинув у битві за Мідвей.

У відповідь Генеральний штаб Збройних сил Японії відправив підрозділи японської 17-ї армії, корпус, який базувався в Рабаулі, під командуванням генерал-лейтенанта Харукіті Хякутаке, з наказом повернути контроль над Гуадалканалом. Підрозділи японської 17-ї армії почали прибувати на Гуадалканал 19 серпняGriffith, Battle for Guadalcanal, ст. 96—99; Dull, Imperial Japanese Navy, ст. 225; Miller, Guadalcanal: The First Offensive, ст. 137—138..

Через загрозу з боку авіації CAF, що базувалася на Гендерсон-філд, японці не могли використовувати повільні транспортні суда для доставки солдатів і озброєння на острів. Замість цього вони використовували головним чином легкі крейсери і ескадренні міноносці, які зазвичай встигали виконати рейс через протоку Слот до Гуадалканалу і назад за одну ніч, таким чином мінімізуючи загрози повітряних атак. Проте таким способом можна було доставити тільки солдатів без важкого озброєння і припасів, в тому числі без важкої артилерії, автомобілів, достатніх запасів їжі, а тільки те, що солдати могли нести на собі. Крім того, есмінці були потрібні для охорони звичайних конвоїв. Ця швидкісна доставка військовими кораблями мала місце протягом всієї кампанії на Гуадалканалі і отримала назву «Токійський експрес» у Союзників і «Щуряче транспортування» у японцівFrank, Guadalcanal, с. 202, 210—211..

Оскільки до війни японський флот інтенсивно проводив нічні навчання, японці контролювали води навколо Соломонових островів у нічний час. Проте японські кораблі виявилися в радіусі дії авіації CAF (близько 200 миль або 320 км) і вдень вони зазнавали повітряних атак. Ця ситуація зберігалася протягом декількох місяців кампанії. Ця зміна панування в морі зі сходом і заходом сонця неодноразово призводила до переміни фортуни, яка була характерна для всієї битви за Гуадалканал.Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 113—114.

Перший наступ японської армії на Гендерсон-філд відбувся 21 серпня 1942 року і знаний як бій біля річки Тенару, а наступний, битва за хребет Едсона, що тривав з 12 по 14 вересня; обидва наступи закінчилися невдачею.Frank, Guadalcanal, с. 141—143, 156—158, 228—246, & 681.

Японці здійснили наступну спробу повернути Гендерсон-філд 20 жовтня і перекинули значну частину 2-ї і 38-ї піхотних дивізій, загальною кількістю 17 500 осіб, з Голландської Ост-Індії в Рабаул і приготували для перекидання на Гуадалканал. З 14 вересня по 9 жовтня багато численні Токійські експреси доставляли солдатів 2-ї піхотної дивізії генерала Хякутаке на Гуадалканал. Крім крейсерів і есмінців, у деяких рейсах використовувався гідроавіаносець Ніссін, який доставляв важке озброєння на острів, включаючи автомобілі і важку артилерію, яке інші кораблі Токійського експресу не могли взяти на борт через нестачу місця. Японський флот і далі підтримував сухопутні сили шляхом доставки необхідних підкріплень і вантажів на острів, відбиваючи повітряні атаки з Гендерсон-філд і проводячи бомбардування аеродрому.Rottman, Japanese Army, с. 61; Griffith, Battle for Guadalcanal, с. 152; Frank, Guadalcanal, с. 224, 251—254, 266—268, & 289—290; Dull, Imperial Japanese Navy, с. 225—226 і Smith, Bloody Ridge, с. 132 & 158.

Тим часом генерал-майор Міллард Гармон, командувач сил Армії США в південній частині Тихого океану, переконав віцеадмірала Роберта Гормлі, командувача всіх сил Союзників у південній частині Тихого океану, що морській піхоті на Гуадалканалі необхідні негайні підкріплення, щоб Союзники могли впевнено захистити острів від майбутнього японського наступу. В результаті 8 жовтня 2 837 солдатів 164-го піхотного полку американської армії сіли на транспорти в Новій Каледонії для переправлення на Гуадалканал з ймовірною датою прибуття 13 жовтня.Frank, Guadalcanal, с. 293; Cook, Cape Esperance, с. 19—20; Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 147—148 і Dull, Imperial Japanese Navy, с. 225.

Для захисту транспортів, що перевозили 164-й полк на Гуадалканал Гормлі виділив з'єднання TF64, яке включало чотири крейсери (Сан-Франциско, Бойс, Солт-Лейк-Сіті і Гелена) та п'ять есмінців (Фаренголт, Дункан, Бьюкенен, МакКала і Леффі) під командуванням контрадмірала США Нормана Скотта, щоб перехоплювати і знищувати будь-які кораблі, що наближаються до острова і загрожують конвою. Скотт провів одні нічні навчання зі своїми кораблями 8 жовтня, а потім взяв курс на південь від Гуадалканалу повз острів Реннелл 9 жовтня, щоб перекрити будь-які переміщення японських кораблів в південній частині Соломонових островів.Cook, Cape Esperance, с. 16 и 19—20; Frank, Guadalcanal, с. 295—297; Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 148—149 і Dull, Imperial Japanese Navy, с. 225. Поки не всі кораблі TF64 були в розпорядженні Скотта, з'єднання носило індекс TF64.2. Американські есмінці з 12-го ескадрону, командир Роберт Г. Тобін на «Фаренголт».

До жовтневого наступу японський 8-й флот під командуванням віцеадмірала Гун'їті Мікави зі штаб-квартирою в Рабаулі підготував великий і важливий рейс Токійського експресу, який повинен був вирушити вночі 11 жовтня. До «Ніссіна» повинен був приєднатися гідроавіаносець Тітосе для доставки 728 солдатів, чотирьох великих гаубиць, двох гірських гармат, однієї зенітної гармати і великої кількості різноманітних боєприпасів та іншого спорядження з японських баз на Шортлендських островах і на Бугенвілі на Гуадалканал. Шість есмінців, п'ять з яких перевозили солдатів, повинні були супроводжувати «Ніссін» і «Тітосе». Конвоєм, який японці назвали «Група Підкріплення», командував контрадмірал Такацугу Дзьодзіма. Водночас у межах окремої операції три важких крейсери з 6-го дивізіону крейсерів, Аоба, Кінугасаі Фурутака, під командуванням контрадмірала Арімото Гото, повинні були провести бомбардування Гендерсон-філд спеціальними осколковими снарядами з метою знищення літаків CAF і інфраструктури аеропорту. Два есмінці, Фубукі і Хацуюкі, були виділені для підтримки 6-го дивізіону крейсерів. Оскільки американський флот давно не намагався зупинити рейси Токійського експресу на Гуадалканал, японці не очікували протидії надводного флоту США цієї ночі.Frank, Guadalcanal, с. 295—296; Hackett, HIJMS Aoba: Tabular Record of Movement; Cook, Cape Esperance, с. 31 и 57; Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 149—151; D'Albas, Death of a Navy, с. 183 и Dull, Imperial Japanese Navy, с. 226.

Хід бою

Перед боєм

У неділю, 11 жовтня, о 08:00 група підкріплення Дзьодзіми залишила якірну стоянку на Шортлендських островах і почала свій шлях завдовжки 250 миль (400 км) по протоці Слот до Гуадалканалу. «Ніссін» і «Тітосе» супроводжували шість есмінців: Асагумо, Нацугумо, Ямагумо, Сіраюкі, Муракумо и Акідзукі. Гото вирушив з Шортлендських островів до Гуадалканалу о 14:00 того ж дня.Cook, Cape Esperance, с. 31—32 і 57; Frank, Guadalcanal, с. 296; Morison, Struggle for Guadalcanal, с. 150—151 та Hackett, IJN Seaplane Tender Chitose.