2С5 «Гіацинт-С» (рос. 2С5 «Гиацинт-С»; індекс ГАБТУ — об'єкт 307) — радянська 152-мм корпусна самохідна гармата. Створена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А37 — Ю. Н. Калачников, 152-мм боєприпасів — А. А. Каллістов. Призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.
Історія створення
З відставкою М. С. Хрущова, після майже десятирічної перерви, роботи по артилерійському озброєнню в СРСР були відновлені. Спочатку на базі відділу ракетного озброєння 3 центрального науково-дослідного відділу, а потім вже у знову відтворених підрозділах артилерійського озброєння. В 1965 році Міністром оборони СРСР була затверджена програма розвитку артилерії. Тоді на озброєнні армії США вже знаходились корпусні САУ M107. У той же час результати застосування гармат М-46 в артилерійській дуелі між Китаєм і Тайванем показали недостатню дальність стрільби радянської корпусної артилерії, тому назріла необхідність розробки нової системи з підвищеною дальністю стрільби. У період з 1968 по 1969 роки 3 ЦНДІ спільно з підприємствами оборонної промисловості виконав «Успех» (), в рамках якої був визначений вигляд перспективних артилерійських систем та напрямки їхнього розвитку аж до 1980 року, а 8 червня 1970 року виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427-151. Відповідно до цієї постанови була офіційно почата розробка нової 152-мм корпусної гармати як в буксованому так і у самохідному варіантах .
Попередньо, 27 листопада 1968 року Міністерство оборонної промисловості затвердило рішення № 592, яким наказало розпочати науково-дослідні роботи по створенню заміни буксованої гармати М-46. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — з відкритою установкою гармати, другий — з рубочною установкою гармати, третій — із закритою установкою гармати у башті, що обертається. У вересні 1969 року матеріали аванпроекту були розглянуті комісією Міністерства оборони СРСР. За результатами робіт було з'ясовано, що оптимальною для нової самохідної гаубиці буде відкрита установка гармати. Отримані опрацювання лягли в основу під найменуванням «Гіацинт-С» (індекс ГРАУ — 2С5). «Гіацинт» мав надійти на озброєння артилерійських полків і бригад корпусів і армій для заміни 130-мм гармат М-46 і 152-мм гармат М-47.
Головним розробником 2С5 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гармату 2А37 проектували в СКБ Пермського машинобудівного заводу імені В. І. Леніна, за боєприпаси відповідав московський Науково-дослідний машинобудівний інститут. До весни 1971 року а на Пермському машинобудівному заводі були виготовлені дві балістичні установки з довжиною ствола в 7200 мм для відпрацювання боєкомплекту гармати. Проте через несвоєчасне постачання гільз випробування були розпочаті лише у вересні 1971 року і тривали до березня 1972 року. Випробування показали, що снаряди при використанні повного заряду масою 18,4 кг мали початкову швидкість та дальність 28,5 км. На посиленому заряді масою 21,8 кг дальність становила 31,5 км, а початкова швидкість — . При цьому відзначали сильну дію дульної хвилі. Для усунення цього зауваження маса порохового заряду була зменшена до 20,7 кг, а також запроваджена гладка насадка на ствол гармати. У квітні 1972 року конструкція гармати була доопрацьована, а до кінця року на Уральський завод транспортного машинобудування були відправлені два дослідні зразки гармати 2А37 для установки на самохідне шасі. Дослідні зразки САУ 2С5 були відправлені спочатку на заводські, а потім на полігонні випробування. До 1974 року повний цикл випробувань САУ «Гіацинт-С» був завершений, після чого почалася підготовка виробництва до серійного виробництва.
Водночас, на базі 2С5 розробляли й інший варіант САУ під позначенням 2С11 «Гіацинт-СК». Відмінністю від базового зразка був картузний метод заряджання, який мав зменшити вартість виробництва зарядів за рахунок виключення зі складу латунних гільз. В ході роботи були використані науково-технічні напрацювання по картузним варіантам самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика» і 2С3 «Акація», однак остаточно до виробництва був прийнятий варіант з роздільно-гільзовим заряджанням. 20 січня 1975 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 68-25 самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» була прийнята на озброєння Радянської армії.
Серійне виробництво та модифікації + Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С5 2С5 2С5М 2С5М1 Початок серійного виробництва 1976 Дослідна Дослідна Бойова маса, т 27,5 28,2 28,2 Індекс гармати 2А37 2А37М Калібр гармати, мм 152,4 152,4 155 Довжина ствола, клб 47 47 52 Кути , град. −2 … + 57 −2 … + 58 −2 … + 58 возимий боєзапас, постр. 30 30 30 Максимальна дальність стрільбиОФС, км 30,5 30,5 30 Максимальна дальність стрільбиАР ОФС, км 33,1 37 41 Максимальна дальність стрільбиКАС, км 20 20 25 Радіостанція Р-123 Апаратура внутрішнього зв'язку Р-124
Першу установчу партію САУ 2С5 виготовлено 1976 року, а з 1977 року розпочато повномасштабне серійне виробництво на Уральському заводі транспортного машинобудування. Виготовляв гармату 2А37 Пермський завод імені Леніна. Виробництво 2С5 тривало аж до руїни Радянського Союзу й зупинено у 1993 році, разом за 17 років виробництва випущено до 2000 одиниць 2С5.
Після припинення серійного виробництва наприкінці 1990-х років у Росії розроблено модернізовані варіанти САУ 2С5, що отримали позначення 2С5М і 2С5М1. Модифікація 2С5М відрізняється від базової машини установкою 1В514-1 «Механізатор-М», а також модернізованою артилерійською частиною, що дозволяє використовувати нові 152-мм уламково-фугасні гáрматні (снаряди) 3ОФ60 з донним газогенератором із максимальною дальністю стрільби до 37 км. Модифікація 2С5М1 відрізняється від 2С5М використаною артилерійською частиною калібру 155-мм, що дозволяє застосовувати снаряди L15A1 з дальністю стрільби до 30 км, а також снаряди ERFB BB з дальністю стрільби до 41 км. У 2004 році, виконуючи науково-дослідну роботу, на базі самохідної гармати 2С5 виготовлено експериментальний зразок артилерійської системи. Замість 152-мм гармати 2А37 на САУ встановлено гаубицю з балістикою перспективної 152-мм артилерійської устави «Коаліція».
Існувала також дослідна модифікація 2С11 (також відома як «Гіацинт-СК») з гарматою 2А52, серійно не виготовляласьА.В. Карпенко. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2009. — 64 с..
Опис конструкції
Броньовий корпус
Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління та бойове.
У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. За сидінням механіка водія встановлено робоче місце командира машини з поворотною башточкою. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення. У середній частині корпуса встановлені механізовані укладки для розміщення возимого боєкомплекту.
По обидва боки укладок вздовж бортів розміщені сидіння членів екіпажу. По правому борту в передній частині знаходиться сидіння оператора, в задній — навідника. По лівому борту встановлено сидіння оператора. У кормовій частині корпуса встановлені чотири паливних баки, механізм зупинки лотків і люк для подачі боєприпасів з бойового відділення.
На кормовому листі корпусу встановлені балки з шарнірами, на яких закріплена опорна плита САУ. На даху на поворотній платформі встановлена артилерійська частина самохідної гармати.
Гармата 2А37 має два положення — похідне й бойове. У похідному положенні опорна плита піднята вертикально і знаходиться за заднім кормовим листом. У бойовому — плита відкидається назад за допомогою гідравлічної системи і впирається в ґрунт.
Механізм заряджання і механізована укладка забезпечують автоматизований цикл заряджання. Механізм заряджання напівавтоматичний з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщуються на лінію досилання. При стрільбі подача пострілів може здійснюватися не тільки через укладки боєкомплекту, але і з ґрунту.
У бойовому положенні САУ навідник знаходиться поза корпусом машини на поворотній платформі зліва від гармати біля прицільних пристосувань. Для захисту від куль та уламків робоче місце навідника обладнано броньованою амбразурою. У передній частині машини на нижній частині лобового листа встановлений відвал для самообкопування. Товщина лобового листа складає 30 мм.
Озброєння
Основним озброєнням є 152-мм гармата 2А37, що має максимальну скорострільність 5-6 пострілів на хвилину.
Основними вузлами гармати 2А37 є: ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, верхній станок, огорожа, врівноважувач, поворотний і підйомний механізми.
Ствол гармати являє собою трубу-моноблок, з'єднану з казенником муфтою, на дуловому зрізі труби закріплене дулове гальмо з ефективністю 53 %. В казеннику розташований горизонтально-клиновий затвор з напівавтоматикою скалочного типу.
Ланцюговий досилач снаряда і заряду призначений для полегшення роботи заряджаючого.
Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкоту і пневматичного накатника, заповненого азотом.
Підйомний і поворотний механізми секторного типу, забезпечують наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до + 60° по вертикалі і від −15 до + 15° за азимутом.
Пневматичний механізм врівноважувача слугує для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати.
Верхній верстат з гарматою встановлений на центральний штир в задній частині даху корпусу шасі 2С5.
Відкидна опорна плита, розміщена в кормі корпусу, передає зусилля пострілу на ґрунт, забезпечуючи більшу стійкість САУ.
Возимий боєкомплект самохідної гармати «Гіацинт-С» складає 30 пострілів.
Боєкомплект
В основній боєкомплект гармати 2А37 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ29 з максимальною дальністю стрільби в 28,5 км, а також снаряди 3ОФ59 з поліпшеною аеродинамічною схемою і максимальною дальністю стрільби в 30,5 км.
Для 2С5 розроблені високоточні снаряди «Краснополь» і «Сантиметр», для ураження бронетанкової техніки в місцях зосередження пускових установок, довготривалих оборонних споруд, мостів та переправ.
При стрільбі керованими снарядами використовують спеціальний заряд, відмінний від застосовуваних в САУ 2С3 «Акація» і 2С19 «Мста-С».
Крім звичайних типів боєприпасів, «Гіацинт-С» може вести вогонь спеціальними ядерними боєприпасами 10 типів потужністю від 0,1 до 2 кт у тротиловому еквіваленті.
Додатково САУ 2С5 обладнана 7,62-мм кулеметом ПКТ. Кулемет встановлений на башточці командира, кути вертикального наведення становлять від −6° до + 15°, а горизонтального — від 164° вліво до 8° вправо.
Для особистої зброї розрахунку передбачено п'ять кріплень під автомати АКМС, а також кріплення для сигнального пістолета.
Для боротьби з бронетехнікою противника в корпусі САУ є кріплення для протитанкового гранатомета РПГ-7В.
У разі виникнення небезпеки нападу з повітря, в САУ знаходиться переносний зенітно-ракетний комплекс 9К32М «Стріла-2М».
До возимого боєкомплекту додаткового озброєння входять: 1500 набоїв для кулемета, 1500 набоїв для автоматів, 20 ракет до сигнального пістолета, 5 гранат для протитанкового гранатомета і 2 ракети для переносного зенітно-ракетного комплексу.
Номенклатура пострілів