Спіра́ль Концерти́на, також Бру́нова спіральСпіраля , Дріт Да́ннерта — протипіхотна загорожа у вигляді циліндричної спіралі діаметром 70–130 см і завдовжки до 25 м, звитої з декількох ниток колючого або звичайного дроту, що перетинаються, і розтягнутої на опорах. Різновид колючого дроту. Світовими лідерами у виробництві та експорті спіральної концертини, як і колючого дроту загалом, є Китай і Індія.
Історія застосування Спіралі з колючого дроту з'явилися в ході Першої світової війни, бойові дії якої вирізнялися масовим застосуванням дротяних загорож. Зважаючи на те, що встановлення багаторядних дротяних загорож вимагало часу, військові польові інженери протиборчих сторін почали використовувати особливим чином скручені бухти колючого дроту – вручну згорнуті спіралі, які можна було розгортати як гармоніку. Виготовлялася спіраль досить просто – на дерев'яний барабан виток до витка намотувався колючий дріт, витки якого потім скріплювалися між собою за шахівницею – перший з другим, другий з третім і т.д. В результаті виходило спіральне загородження з колючого дроту, яке отримало неофіційні назви — «Спіраль Бруно» (від імені винахідника, якого саме — достеменно не відомо, німецького чи французького) та «Концертина» (за схожість на гармоніку Концертина). Ці саморобні конструкції не мали стандартизованого вигляду, не були запатентовані, завчасно виготовлялись вручну солдатами, але виявилися надзвичайно ефективними при обороні позицій, дозволяли оперативно нарощувати загорожі на ділянках прориву і використовувалася для відновлення зруйнованих загорож і облаштування їх на нових рубежах. Проте це все ще не був промисловий виріб – лише прийом, породжений польовими потребамиІсторія появи спіральних загороджень типу концертина // Concertina. Відтоді в англомовних джерелах термін почав використовуватися для позначення таких спіральних загороджень, а назва «спіраль Бруно» залишалась у вжитку подекуди в Рейхсвері та ВермахтіGerman Field Fortifications on the Eastern Front. Album of Drawings // All World Wars , а згодом в радянській армії, звідки перейшла до армій пострадянського простору.
Дріт Даннерта У 1932 році в Німеччині була розроблена дротяна бар'єрна система у вигляді розтяжного циліндричного сталевого дротяного гвинта з пружиною та розширювальними механізмами. При розсуванні перешкоди кронштейни і шипи залишалися у шарнірному положенні, забезпечуючи стабільність конструкції. Завдяки довгим шипам концертину можна було легко закріпити на землі, не використовуючи спеціальні заземлювальні затискачіHindernis aus Stahldraht in Gestalt einer ausziehbaren, walzenfoermigen Stahldrahtschraube // Google Patents . Попри оригінальність розробки, ця модифікація не здобула широкої популярності.
Якісний стрибок у застосуванні спіральних загороджень відбувся у тому ж 1932 році, коли німецькі інженери Горст Даннерт (, 1905-1943) та Вальтер Бьорке () з Гаґена винайшли консольний метод складання спірального дроту у горизонтально сплющені рулони без застосування котків. 31 жовтня 1934 року винахідники отримали патент на конструкцію самоутримної спіралі з загартованого в мінеральній оливі високовуглецевого дроту, з’єднаної фіксувальними скобами (патент Німеччини DE599829CWire roller made of steel wire in screw form for military obstacles and police barriers // Coogle Patents ). Ця конструкція вже була готовим промисловим продуктом, зручний для серійного виробництва. Три з половиною роки потому, 16 лютого 1938 року Даннерт отримав еквівалентний британський патент GB480082AImprovements in barricades // Coogle Patents . На удосконалену модель рулона з концертиною, виготовленої з загартованого пружинного сталевого дроту, 15 лютого 1940 року Горсту Даннерту був виданий швейцарський патент CH208591ABarbed wire, the barbed support of which is formed by a single wire, in particular for the manufacture of wire rollers for military and police obstacles // Coogle Patents . У той час як для трудомісткого зведення дротяних загороджень доводилося використовувати не менше п'яти солдатів, для встановлення концертини Даннерта довжиною понад 15 метрів, потрібен був лише один вояк. Винахід Даннерта швидко набув поширення не лише у Німеччині, а і в інших країнах. Спіралі, виготовлені з гладкого або колючого дроту, можна було розкручувати окремо, попарно або потричі (третя поверх двох інших). Це створювало бар'єр, який піхоті було майже неможливо подолати. Концертина також могла використовуватися як перешкода для гусеничної та колісної техніки. Це був важливий аргумент для військових після появи бойових танків та бронетехніки у 1916 році. Пружні спіралі блокували колеса та шасі під час наїзду на них. Випробування, проведені Вермахтом та Британською королівською армією, яка була зацікавлена в дротяних котушках Даннерта, показали, що п'ять встановлених рулонів концертини значно уповільнювали танк, тоді як 20 рулонів зупиняли його через кілька метрів. Британські військовики використовували дріт Даннерта для захисту аеродромів, командних пунктів та військових баз, серед іншого; значні обсяги зберігалися як резерви.
Починаючи з 1939 року, британське Військове міністерство у циркулярах і формалізувало застосування колючого дроту концертина та його різновиду — дроту ДаннертаMilitary Training Pamphlet No 21B Construction of Dannert Concertina Wire Obstacles Instructions for Closing & Fastening (Provisional) 1939 // World War Wonders ,Dannert Concertina Wire 21A // Wartime Canada .
У передвоєнні роки виробничі потужності компанії «Federnwerke Horst Dannert GmbH» у Гаґені та її філії в Нордгаузені за допомогою спеціально розроблених дротозмотувальних машин, що забезпечували високу продуктивність, повністю задовольняли потреби Вермахту в колючих загородженнях та дозволяли експортувати концертину Даннерта до інших країн. Навіть напередодні оголошення війни Німецькому Рейху 3 вересня 1939 року Велика Британія продовжувала отримувати імпортні поставки дроту Даннерта. Під час підготовки до можливого вторгнення Німеччини ( план «Морський лев») лише протягом травня і червня 1940 року для створення перешкод та протитанкової оборони вздовж узбережжя Ла-Маншу було використано понад 560 тисяч рулонів імпортного дроту Даннерта разом із понад 2000 тонами британського колючого дроту150 Jahre Stacheldraht: 1873-2023 – “Dannert Concertina Wire“ aus Hagen / Stadtarchiv Hagen // Facebook — Nov. 5, 2023 .
Запаси швидко вичерпались, а можливість отримання оригінального дроту Даннерта із Німеччини стала недоступною. У відповідь на це британські виробники колючого дроту почали копіювати запатентовану продукцію компанії з Гагена. Зважаючи на зрослу потребу в концертині британці також почали випускати незагартовану версію дроту Даннерта з заниженою якістю та довговічністю — так званий «Жовтий Даннерт», який виготовлявся з металу з низьким вмістом марганцю і його легше було перекушувати. Назва походить від кольору маркування ручок котків для їх відрізнення від оригінальної моделіThe History of USGI Concertina Wire // Coleman’s Military Surplus . Технології також поширились на США: 2 липня 1940 року один зі співавторів винаходу Вальтер Бьорке разом із компанією «Rendan Holdings Ltd» з Ґернсі отримали американський патент на виготовлення апарату для намотування дроту (US2206627AApparatus for coiling wire // Coogle Patents ).
З початком Другої світової війни попит на загороджувальні дротяні бар'єри зріс у рази. Лише для зведення «Атлантичного валу» були необхідні величезні обсяги рулонів дроту. Крім того, Головне управління з господарської та адміністративної роботи СС (SS-WVHA) та Головне управління безпеки Рейху СС потребували значних матеріальних ресурсів для облаштування концентраційних таборів та інших зон тримання ув'язнених.
У серпні 1944 року виробництву колючого дроту та дротяних загороджень у Рейху було надано найвищий військовий пріоритет. «Західний вал» та територія на лівому березі Рейну мали бути розширені та укріплені з огляду на просування союзних військ. На заводах «Federnwerke Horst Dannert GmbH» було зайнято до 500 примусових робітників, зокрема щонайменше 187 остарбайтерів (з приблизно 250 працівників) у філії в Нордгаузені. На виробничих потужностях у Гаґені у 1943/44 роках працювало приблизно 400 осіб, половина з яких були іноземними робітниками1939 - 1945 in Hagen. Zwangsarbeiter*innen und Kriegsgefangene // Stadt Hagen . Філія в Нордгаузені була настільки сильно пошкоджена авіанальотами влітку та восени 1944 року, а також знову в останні місяці війни 1945 року, що виробництво було зупинено повністю. Заводи в Гаґені змогли лише частково компенсувати виробничі втрати.
15 березня 1945 року головний завод «Federnwerke Horst Dannert GmbH» у Гаґені зазнав серйозних пошкоджень під час одного з останніх британських авіанальотів, а в подальшому опинився в зоні британської окупації. У червні 1946 року компанія почала отримувати значні замовлення від британського військового уряду. Серед її клієнтів були, зокрема, завод Volkswagen у Вольфсбурзі, завод Ford у Кельні, Deutsche Reichsbahn і підприємства гірничодобувної галузі.
Важливі структурні та організаційні зміни всередині компанії відіграли ключову роль у її розвитку після війни. У серпні 1945 року Вальтер Бьорке, колишній партнер компанії та винахідник машин для виробництва дроту Даннерта, залишив підприємство. Його розробки, хоча й мали вагоме значення для військової промисловості під час війни, втратили свою актуальність у повоєнний період. Щедра вихідна виплата дозволила Бьорке заснувати у вересні 1945 року цех із пресування, волочіння та штампування. У 1949 році британський військовий уряд звернувся до «Horst Dannert Federnwerke» із запитом щодо відновлення виробництва дротяних роликів із шипами та без них. Оскільки компанія спеціалізувалася винятково на виробництві пружин для автомобілів та інших потреб, вона скерувала британців до компанії «Walter Börkey KG», де були необхідні технологічні ресурси і знання. Влітку того ж року «Walter Börkey KG» уклала угоду з британцями, проте без підтримки «Horst Dannert Federnwerke» це було б неможливо. Уже в серпні 1949 року розпочалося виконання першого контракту на виготовлення та постачання концертини, що попередньо узгоджувався з окупаційними силами. «Walter Börkey KG» перепрофілювала виробництво, перейшовши від виготовлення штампованих і пресованих деталей до прокатки дроту.
З міркувань патентної захищеності - основний патент на дротяні ролики від 1932 року мав завершитись у 1950 році - та через сприятливі бізнес-перспективи, дві компанії з Гаґена вирішили об’єднати зусилля. У січні 1950 року «Walter Börkey KG» та «Horst Dannert GmbH» заснували нову компанію «Concertina-Drahtwalzen GmbH», розподіливши власність порівну. У 1952 році «Walter Börkey KG» запустила нову спеціалізовану машину для масового виробництва концертини, передавши її «Concertina-Drahtwalzen GmbH» на умовах частки від продажів. Ріхард Лейдольф (), який керував «Horst Dannert Federnwerke» і «Concertina-Drahtwalzen GmbH», у травні 1953 року зареєстрував у ФРН патент на покращені дротяні ролики концертини з чергуваням великих та малих звивинWire roller for barriers // Google Patents ,An improved concertina wire coil // Google Patents .
До початку 1990-х років «Concertina-Drahtwalzen GmbH» стала одним із провідних міжнародних постачальників загороджувальних бар’єрів — зокрема концертини, гладкого дроту та стрічкового колючого дроту стандартів НАТО. Її вироби широко використовувалися як у військовій, так і в цивільній сферах до вилучення компанії з реєстру в 2004 році.
Після Другої світової війни
|- align = "right" | |- align = "right"
У післявоєнний період, особливо в часи Холодної війни, розпочався активний перехід від звичайного дроту до більш ефективних рішень.