42-см гаубиця M.14/M.16/M.17 () належала до важкої фортечної артилерії Австро-Угорської імперії. Планувалось виготовити 8 гаубиць. У міжвоєнний період використовувалася військом Чехословаччини і Вермахтом під час Другої світової війни.

Роботи над гаубицями оборони узбережжя розпочались у 1907 році. Перший постріл з прототипу ствола провели в 1912 році, а полігонні випробування гаубиці — у 1914-му. Після цього 42-см гаубицю оборони узбережжя M.14 прийняли на озброєння. Лафет гаубиці встановлювали на ложі й бетонному фундаменті. Котлован для нього викопували за 20 годин, бетонування займало 10 днів, монтаж гаубиці за допомогою портального крана 40 годин. Стальне ложе з поворотною шайбою мало довжину 7,5 м, ширину 6,2 м, висоту 1,75 м. Ствол мав клиновий замок, гідравлічно-пружинний противідкотний пристрій. Вага снаряда становила 800—1000 кг із 89,6—104,4 кг тринітротолуолу чи амоналу. Для пострілу використовували один-чотири 51-кг заряди нітроцелюлози. Гаубиця входила до складу батареї з особовим складом з 8 офіцерів, 200 солдатів. Безпосередня обслуга складала 27 осіб. При транспортуванні використовували два транспортні причепи для ствола, лафету, два для ложа та чотири бензоелектричні тягачі Artillerie-Generatorauto M.16, розроблені на фірмі «Австро-Даймлер» Фердинандом Порше. Коректування стрільби проводили за допомогою телефону з повітряної кулі чи радіо з літака «Альбатрос».

До початку війни виготовили одну гаубицю, призначену для встановлення біля бази флоту в Пулі. Другу гаубицю передали до війська, де у січні 1915 року вона брала участь в обстрілі російського війська біля м. Тарнів. Надалі її використовували на сербському фронті, улітку 1915 року при облозі Модлинської фортеці. На італійському фронті вона була пошкоджена й відправлена на ремонт. Весною 1916 року вона використовувалася на італійському фронті.

До кінця війни виготовили три гаубиці M.14, чотири M.16 і одну M.17. Від подальшого виробництва гаубиць відмовились через розробку 42-см польової автогаубиці M.16. Також було виготовлено 8 панцирних башт і один резервний ствол.

Гаубиця M.16 мала змінений лафет за зразком лафета 38-см гаубиці M.16, що полегшувало її транспортування. Він складався з шести частин. Гаубиця M.17 мала ще більш полегшений лафет, але із закладених чотирьох гаубиць виготовили лише одну. Для перевезення розібраної гаубиці використовували автопоїзд С-Zug.

Після війни гаубиці потрапили до війська Італії, Чехословаччини, звідки у березні 1939 року їх ввели до Вермахту під позначенням 42-cm-Haubitze(t). Брали участь у облозі Ленінграду в 1942 році.

Джерела Erwin Anton Grestenberger: K.u.k. Befestigungsanlagen in Tirol und Kärnten 1860—1918. Verlag Österreich u. a., Wien 2000, ISBN 3-7046-1558-7. Terry Gander, Peter Chamberlain: Enzyklopädie deutscher Waffen 1939—1945. 2. Auflage. Spezialausgabe. Motorbuchverlag, Stuttgart 2006, ISBN 3-613-02481-0.