Китайські дзвони — категорія музичних інструментів, що набула розквіту у Китаї бронзової доби. Вийшла з розповсюдження у 3 ст.,Goodman, 28-9. але зберігалася задля вшанування конфуціанської традиції протягом усього імперського періоду. На відміну від дзвонів індійського походження, що набули вжитку у буддійському мистецтві Східної Азії, китайські дзвони мають край мигдалеподібної форми та спроможні до утворення не одного, а двох тонів.
Історія формування Зразки найдавніших дзвонів Китаю, керамічні, належать до III тис. до н. е. (культура Яншао)Falkenhausen, 132..
Загальна характеристика
Використання у стандартизації Як інструменти із постійним тоном, дзвони використовувалися як камертони у встановленні висоти звуку та завданні тональності для інших інструментів. Стандарт люй-люй, який початково втілювався у дзвонах, з 3 ст. перейшов до більш зручного флейтового вжитку.Goodman, 42. Ця зміна відбила остаточний перехід від доімперської музичної традиції (із 4 або 5-ступінним опорним звукорядом) до китайського музичного «середньовіччя», коли вжиток 7-ступінного опорного звукоряду накладав на виконавців значно більші вимоги у будуванні ансамблевої гармонії. Попередній крок на цьому шляху був зроблений Цзін Фаном у 1 ст. до н. е.Goodman, 46-7. (Вільний переказ, рекомендую звіритися із джерелом англійською мовою)
Примітки
Джерела Goodman, Howard L. «Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music». Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. — Mar., 2006), pp. 27-49. Lothar Von Falkenhausen (1993). Suspended Music: Chime Bells in the Culture of Bronze Age China. University of California Press, 1993. ISBN 978-0-520-07378-4.