Дубрівка (у 1960—1984 роках — Дібрівка) — село в Україні, адміністративний центр Дубрівської сільської територіальної громади Звягельського району Житомирської області. Чисельність населення становить 2 437 осіб (2001). У 1923—2015 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація Розміщується на берегах річки Смолки, притоки Случі, за 22 км від Баранівки, за 1 км від залізничної станції Радулин.

Населення За довідником 1885 року в селі мешкало 1 855 осіб, налічувалося 225 дворових господарств.

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 2 584 особи, з них: православних — 2 456, чоловіків — 1 307, жінок — 1 277.

Наприкінці 19 століття в поселенні налічувалося 2 672 мешканці, дворів — 465, у 1906 році — 2 521 особа, дворів — 485, у 1911 році — 2 676 жителів, у 1923 році — 3 067 мешканців, дворів — 625.

На початок 1970-х років в селі було 882 двори із населенням 2 800 осіб.

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 2 744 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 2 437 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,10 % російська 0,49 % інші/не вказали 0,41 %

Історія Вперше згадується в документах 1585 року. 15 жовтня того року возний доповідав про передачу права власності на маєтки, подаровані княгині Сузані Острозькій, дружині волинського воєводи Януша Острозького, її тестем, київським воєводою Костянтином Острозьким.

За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Став, були церковна парафія, заїзд, водяний та вітровий млини.

Наприкінці 19 століття — село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Розміщувалося на річці Став, за 110 верст від Житомира, за 30 верст від Новограда-Волинського та найближчої поштової станції, за 30 верст від найближчої залізничної станції Полонне. Великий землевласник — граф Альфред Потоцький. З 1881 року в селі діяло однокласне народне училище. Був завод із виробництва сировини для порцелянового заводу. Церковна парафія належала до 3-го благочинного округу Новоград-Волинського повіту. Дерев'яну на кам'яному підмурівку церкву збудовано у 1762 році, при церкві дерев'яна дзвіниця. Ким збудовано церкву — невідомо. У 1846 році церкву оновлено за кошти вірян, у 1856 році до церкви прибудовано кам'яну різницю, також за кошти вірян. При церкві було 63 десятини земель, розміщеної за 1,5 та 3 версти, лісу не було, за винятком хутірських хащ та кількох дубів. На землю була ерекція від князя Чорторийського. До парафії входили села Свинобичі та Красуля, обидва за 3 версти. Дворів 375, вірян 2 940 осіб, римо-католиків 39 та євреїв 43. Сусідні парафії: Майдан-Лабунський (4 версти), Радулин (8 верст), Суємці (10 верст).

У 1906 році — село Смолдирівської волості (3-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру м. Новоград-Волинський становила 30 верст, до волосного центру с. Смолдирів — 15 верст. Поштове відділення — містечко Рогачів. За переписом 1911 року в селі були однокласна школа, дві крамниці, горілчана крамниця, паровий млин із перемолом 35,325 пудів зерна щорічно.

У 1923 році включене до складу новоствореної Дубрівської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Баранівського району Житомирської округи; адміністративний центр ради. Розміщувалося за 22 версти від районного центру міст. Баранівка.

На фронтах Другої світової війни воювало 470 селян, всі 470 нагороджені орденами й медалями, 183 загинуло. На їх честь встановлено пам'ятник на братській могилі та обеліск Слави.

В радянські часи в селі розміщувалися центральні садиби двох колгоспів: ім. Островського, який обробляв 1,8 тис. га угідь, з них 1,4 тис. га — рілля, та «Жовтнева перемога», який обробляв 2,3 тис. га угідь, з них 1,4 тис. га — рілля. Обидва спеціалізувалися на вирощуванні картоплі та льону-довгунця. Був глиняний кар'єр, де добували сировину для Баранівського фарворового заводу, та відділення «Сільгосптехніки». 319 селян нагороджено орденами й медалями СРСР. В селі були середня школа, будинок культури, дві бібліотеки, дільнична лікарня, поліклініка, аптека, ветлікарня.

5 серпня 1960 року село перейменоване на Дібрівку. Від 30 грудня 1962 року до 8 грудня 1966 року, в складі сільської ради, входило до Новоград-Волинського району Житомирської області. 17 вересня 1984 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 315 «Про деякі питання адміністративно-теритріального устрою», відновлено попередню назву села — Дубрівка.

У другій декаді 21 століття в селі була загальноосвітня школа, медична амбулаторія, дитячий садок, будинок культури, два клуби, перукарня,відділення зв'язку, аптека.

10 серпня 2015 року включене до складу новоутвореної Дубрівської територіальної громади Баранівського району Житомирської області. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області.

Відомі люди Богуш Олександр Григорович (1956) — тренер-викладач із дзюдо, Заслужений тренер України. Комаревич Василь Федорович (1891—1927) — політик, посол до Сейму (1922—1923). Левченко Гордій Іванович (1897—1981) — військовий діяч СРСР, адмірал. Майборода Володимир Якович (1852—1917), оперний співак (бас).

Примітки

Посилання Погода в селі Дубрівка