Розвиток гірництва на території України сягає декількох тисячоліть.

Доцільно виділити такі періоди: Прадавні часи. Донецький гірничо-металургійний центр доби пізньої бронзи. Гірництво й металургія кімерійців, скіфів, ранніх слов'ян. Київська Русь, Литовсько-Польський період, Гетьманська Україна. Від Гетьманщини до сучасності.

Прадавні часи Гірництво, яке започаткувало історію техніки й суттєво вплинуло на становлення й розвиток людського суспільства, було невід'ємною складовою життєдіяльності племен, що з давніх часів населяли територію України. Як свідчать археологічні дослідження, пошук і використання кременю, кварциту, андезиту, пісковику починається на землях України ще в палеоліті, принаймні 300–100 тис. років тому. Цим часом датують знахідки примітивних кам'яних знарядь у селищах Королеве й Рокосове в Закарпатті, Лука Врублевецька над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Хрящі в гирлі Сіверського Дінця, Кіїк–Коба в Криму та ін. У ті часи люди селилися переважно в південній частині України, що зумовлювалось впливом льодовиків і суворим кліматом. Серед найцікавіших пам'яток, що свідчать про знайомство первісної людини з гірськими породами й використання їх з сакральною метою слід зазначити систему печер і гротів Кам'яна могила, яка понад 20 тисячоліть привертала увагу населення півдня України, стала матеріальним свідченням (своєрідним кам'яним архівом) образотворчої та сакральної культури XXIV—XX тис. до н. е.

У мезоліті (IX–VI тис. до н. е.) сформувалися наближені до сучасних післяльодовикові природнокліматичні умови, що зумовили більш широке розселення племен. У пізньому мезоліті з'явилися нові знаряддя праці: сокири, тесла, свердла, а також технології виготовлення й застосування мікролітів, тобто дрібних відщепів і пластин (наконечники, вкладні кістяних серпів тощо). Поступово період збирання кременю на поверхні змінюється викопуванням його за допомогою неглибоких ям і уступів, застосовуються перші кам'яні, кістяні та рогові знаряддя для видобування (копання) кременю.

Основним технологічним матеріалом неоліту (VI–IV тис. до н. е.), який характеризується зміною привласнюючого господарства мисливців і рибалок відтворюючим землеробсько-тваринницьким господарством, залишався кремінь, проте саме в цю епоху на території України йде освоєння перших металів, металургійних технологій і мідних виробів. Розробка покладів кременю й рудної сировини відбувається в «неолітичних копальнях». На землях Україні давні копальні кременю виявлені в районах сіл Городок, Половля, Новомлин (на Волині), Буківна (Івано-Франківщина), Студениця (Вінниччина), Широке (на межі Харківської та Донецької областей), поблизу міста Ізюм та ін. Розробки й майстерні з виготовлення кам'яних виробів доби неоліту-бронзи віднайдені також на значних територіях Луцької, Рівненської, Тернопільської, Харківської, Донецької та Луганської областей.

В епоху неоліту виникли перші світові цивілізації, серед яких виділяється Трипільська, що існувала між Карпатами й Дніпром у VI–III тис. до н. е. Трипілля було однією з основних давньоземлеробських культур нової кам'яної та мідної доби та охоплювало величезну територію (загальною площею понад 35 тис. км²), на якій існувало протягом трьох тисяч років поспіль. Однією з найцікавіших особливостей трипільців було утворення величезних селищ з одно- й двоповерховими глиняними будинками на глинобитних платформах (фундаментах), із спланованими вулицями й площами. Слід зазначити, що це був імовірно перший у світі сталий досвід цивілізації великих поселень, який трипільці не могли в когось запозичити, оскільки відомі археологам найбільші поселення того часу (Близький Схід, Єгипет, Балкани) мали на порядок меншу кількість мешканців (500–700 чоловік). Досліджені археологами трипільські поселення на Черкащині сягають площі до 100 га, а Майданецьке, Доброводи, Тальянки перевищують 250 га (в кожному з них мешкало до 10 тис. чоловік). Величезні масштаби будівництва, а також масове виготовлення глиняних виробів (славетна «мальована кераміка» трипільців, глиняні серпи із кременевими владнями-мікролітами, численні статуетки тощо) потребували великої кількості глиняної сировини, розробка якої була притаманна трипільській спільноті, а технології переробки, обпалення та орнаментації наближалися до досконалості.

Видобуток кременю й інших гірських порід здебільшого вели в підземних виробках. Найбільша з відомих гірничих розробок трипільців знаходилась поблизу села Буківна на Івано-Франківщині. Тут виявлено 277 штолень, розташованих групами по 17–47 входів. Виявлені ознаки відкритих гірничих робіт і залишки 27 майстерень обробки кременю. Як приклад наведемо також трипільські копальні кременя на Білій Горі над Дністром. Тут виявлено 8 штолень: середня площа підошви — 50–60 м² (найбільша — 115 м²), висота виробок 0,8–2 м. Штольні мали бічні штреки й ніші. Для підтримки покрівлі застосовували породні цілики.

Поява перших мідних виробів на землях України спостерігається з кінця VI тис. до н. е. Вони знайдені в пам'ятках трипільської культури в Карпатському регіоні, в долинах Прута й Дністра. Гірничо-металургійні знання й навички з'явилися в Україні вже в готовому, відносно розвинутому вигляді разом з переміщенням на цю територію частини населення з основних центрів Балкано-Карпатської металургійної провінції, з території сучасної Болгарії та Румунії. Проте, аналіз металу знайдених знарядь праці, датованих між 5400–4600 рр. до н. е., свідчить про наявність природних домішок не характерних для балканського й південно-карпатського металу. Можна припустити, що це були місцеві вироби, виготовлені за балканськими зразками. На користь трипільської металургії свідчать також унікальні знахідки мідних сокир раніше невідомих типів, які відливали в глиняних формах (рис. 9.12 а, б). Невеликі мідні долота, знайдені на Київщині, розширюють наші уявлення про набір мідних інструментів Трипілля. Можливі місця тогочасних розробок мідних руд — відносно невеликі родовища Подністров'я, Прикарпаття й Буковини. Спостерігалася залежність від металургійних центрів південно-західних спільнот, важливу роль відігравав експорт металів з Балкан, а пізніше (в межах Циркумпонтійської металургійної провінції) — з Кавказу. Порівняно з цими регіонами, металеві знахідки на тогочасних теренах України зустрічаються зрідка, що відносить ці території до периферії вказаних металургійних провінцій. Проте, слід зауважити, що закономірності розвитку та історичні періоди первісної доби для населення України були спільними з культурами Балкан, Малої Азії, Близького Сходу. Протягом ранньої та середньої бронзової доби (2800–1700 рр. до н. е.) на лівобережжі України формується потужна металургія донецької катакомбної культури. За кількістю знахідок металевих виробів вона не знає собі рівних у тогочасній Європі, по праву вважається однією з найбільш «металоносних» культур свого часу. Виявлений у похованнях майстрів-ливарників катакомбної культури інвентар свідчить про застосування глиняних ливарних форм багаторазового використання. Роль ковальського проковування зводилася лише до зміцнення лез бронзових виробів (ножі, тесла, долота, сокири). Виготовлення різноманітних прикрас здійснювали за допомогою ковальських технологій з литих заготівок.

Проблема джерел сировини для металургії катакомбної культури залишається дискусійною. Висловлювались гіпотези щодо надходження сировини з Кавказу, які не підтвердилися спектральними дослідженнями катакомбного металу. Враховуючи тісний зв'язок гірничих і металургійних практик бронзової доби, слід очікувати, що така високорозвинута й оригінальна металургійна традиція, яку створили донецькі катакомбники, навряд чи могла існувати без власних джерел міді. Найбільш імовірними районами розробок мідних руд виглядають мідисті пісковики Донецького басейну, які простяглися на захід до границь Запорізької та Дніпропетровської областей. Виявлені тут ознаки численних розробок періоду пізньої бронзи підтверджують можливість експлуатації цих родовищ і в попередні часи.

Донецький гірничо-металургійний центр доби пізньої бронзи

«Передньою вартою» гірництва й металургії степової зони був Донецький гірничо-металіргійний центр доби пізньої бронзи, де зафіксовано ознаки 28 давніх рудників. Найбільш цікаві об'єкти зосереджені на рудопроявах Бахмутської улоговини (Вискривське, Кислий бугор, Клинове, Червоне озеро), серед яких виділяється найбільш досліджений рудник Картамиш (Луганщина). В межах Картамиського рудопрояву простежено 4 рудних горизонти потужністю до 0,8 м і довжиною до кількох кілометрів, репрезентованих тілами лінзовидної форми суцільних та вкраплених руд. Мінеральний склад руд — халькозин, зрідка — борніт і халькопірит. В зоні окиснення розвинені малахіт та азурит. Давня розробка мінералізованих мідистих пісковиків проводилась тут представниками зрубної спільноти протягом XVII–XIV ст. до н. е.

Увагу дослідників привертає в першу чергу масштабність відкритих гірничих робіт, яка була можливою завдяки виходу практично на поверхню рудних покладів мідистих пісковиків. Всього тут виявлено чотири кар'єри. Найбільший за площею чаші має еліптичну форму й сягає в плані розмірів 100 на 70 м. Глибина розробки перебільшує 6 м. Виділяється подвійний кар'єр, витягнутий уздовж краю пісковикової гряди уздовж лінії захід-схід. Його більша східна чаша має розміри 160 на 30–40 м, а глибина сягає 8 м (без врахування наносів). Розміри західної чаші 65 на 40 м при глибині від 3 до 5 м. Поміж виробками існує залишений цілик-перетинка шириною близько 6 м, що ймовірно свідчить про виклинення у цьому місці рудного тіла (не виключено використання цього перетину для зручності транспортування руди через кар'єр). Ще одна відкрита виробка в формі овалу, орієнтованого в північно-східному напрямку має більшу вісь близько 40 м й глибину 5 м.

Підземні виробки були розміщені на гребені гряди пісковиків і попередньо фіксувалися на поверхні за воронкоподібними западинами діаметром близько 6 м та глибиною до 2 м. Компактність їх розташування свідчить про використання технології розробки невеликими вертикальними виробками у вигляді шахтних стовбурів (глибина 5–7 м), які з метою забезпечення вентиляції повітря поєднували між собою горизонтальними збійками. З донної частини стовбурів пластом мідистого пісковику йшли похилі видобувні виробки. Поблизу підземних виробок знаходиться виробнича ділянка для первинного дроблення та сортування руди й відвал пустої породи (об'єм — близько 400 м³).

Знайдені знаряддя праці гірників, зокрема кам'яні мотики, молоти, відбійники, кістяні клини, скребки, копалки дають можливість припустити, що руйнування й відокремлення грудок пісковиків здійснювали за допомоги ударної дії та клинового відриву. Чисельні знаряддя з кісток тварин могли використовуватися для зняття поверхневого шару ґрунту, розчистки й підготовки щілин корінних порід для розклинювання тощо. Більша частина знарядь праці виявлена на техногенних ділянках збагачення руди. Всього на руднику знайдено більше 500 кам'яних і більше 300 кістяних гірничих знарядь, більше 400 фрагментів кераміки й до десятка бронзових виробів. Масштабні збагачувальні роботи виявлені в техногенній зоні поблизу найбільшого кар'єру. Тут віднайдені залишки заглиблених в ґрунт котлованів виробничих будівель; ям, обкладених плитами пісковику, а також численні знаряддя праці (кам'яні платформи, молоти, пести, рудотерки, кістяні інструменти для переробки руд), фрагменти кераміки, скупчення каміння, кістки тварин, помольні камені. Виявлено також залишки порушеної часом наземної металургійної печі. Знайдені шматочки деревного вугілля, шлакова кераміка (глиняна обмазка печі), шлак, штейн — свідоцтва металургійного виробництва.