Позаземна вода — вода поза планетою Земля або хоч би сліди її наявності в минулому, що є об'єктами неабиякого наукового зацікавлення, адже вони дають змогу припустити наявність позаземного життя.

Земля, 71 % поверхні якої покрито водними океанами, наразі єдина відома в Сонячній Системі планета, яка містить воду в рідкому стані.

Є наукові дані, які дають підстави припускати наявність води на деяких супутниках планет-гігантів (Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна), що може перебувати під тонкою корою льоду, яка покриває небесне тіло. Однак однозначних доказів наявності рідкої води в Сонячній системі, окрім як на Землі, наразі немає. Вода може мати місце в інших зоряних системах і/або на їхніх планетах чи інших небесних тілах. Наприклад, водяну пару було виявлено 2007 року в протопланетному диску на відстані 1 а. о. від молодої зірки MWC 480.

Сонячна система Раніше вважали, що водойми й канали з водою можуть розташовуватися на поверхні Меркурія, Венери і Марса. З розвитком роздільної здатності телескопів і появою інших методів спостереження ці дані були спростовані. Проте присутність води на Марсі в далекому минулому залишається темою для наукових дискусійhttps://www.pnas.org/doi/pdf/10.1073/pnas.89.13.6045.

Місяць

Місячні моря, що становлять, як зараз відомо, величезні базальтові рівнини, раніше вважалися водоймами. Вперше деякі сумніви щодо водної природи місячних «морів» висловив Галілей у своєму «Діалозі про дві системи світу». Враховуючи, що теорія гігантського зіткнення на даний момент є панівною серед теорій походження Місяця, можна зробити висновок, що на Місяці ніколи не було морів або океанів.

У липні 2008 року група американських геологів з Інституту Карнегі і Університету Брауна виявила в зразках ґрунту Місяця сліди води, у великій кількості виділялася з надр супутника на ранніх етапах його існування. Пізніше більша частина цієї води випарувалася в космос.

Російські вчені за допомогою створеного ними приладу LEND, встановленого на зонді LRO, виявили ділянки Місяця, найбільш багаті воднем. На підставі цих даних НАСА обрало місце для проведення бомбардування Місяця міжпланетною станцією LCROSS.

Після проведення експерименту, 13 листопада 2009 року НАСА повідомило про виявлення в кратері Кабео у районі південного полюса води у вигляді льоду . На думку керівника проекту Ентоні Колапрет вода на Місяці могла з'явитися з кількох джерел: через взаємодії протонів сонячного вітру з киснем у ґрунті Місяця, принесена астероїдами або комета ми або міжгалактичними хмарами .

Згідно з даними, переданим радаром , встановленим на індійському місячному апараті Чандраян-1, всього в регіоні північного полюса виявлено не менше 600 млн тонн води, велика частина якої знаходиться у вигляді крижаних брил, що покояться на дні місячних кратерів. Вода була виявлена ​​в більш ніж 40 кратерах, діаметр яких варіюється від 2 до 15 км. Зараз у вчених вже немає ніяких сумнівів у тому, що знайдений лід — це саме водяний лід.

Венера

До того як космічні апарати сіли на поверхню Венери, висловлювалися гіпотези, що на її поверхні можуть перебувати океани. Але, як з'ясувалося, для цього на Венері дуже жарко. Водночас, у незначній кількості водяну пару знайдено в атмосфері Венери.

На даний момент є вагомі підстави вважати, що в минулому на Венері існувала вода. Думки вчених розходяться лише щодо того, в якому стані вона перебувала на Венері. Так, Девід Грінспун із Національного музею науки і природи в Колорадо і Джордж Хасімото з ​​Університету міста Кобе вважають, що вода на Венері існувала в рідкому стані у вигляді океанів. Свої висновки вони засновують на непрямих ознаках існування гранітів на Венері, які можуть утворитися лише при значній присутності води . Однак гіпотеза про спалаху вулканічної активності на планеті близько 500 млн років тому, яка повністю змінила поверхню планети, ускладнює перевірку даних про існування океану води на поверхні Венери в минулому. Відповідь мав би дати зразок ґрунту з Венери.

Ерік Шасефьер (Eric Chassefière) з Університету Париж-Південь (Université Paris-Sud) і Колін Вілсон з Оксфордського університету, вважають, що вода на Венері ніколи не існувала в рідкому вигляді, але містилася в набагато більшій кількості в атмосфері Венери. У 2000 році за допомогою зонда венера-експрес були отримані докази того, що через сонячного випромінювання великий об'єм води був втрачений з атмосфери Венери в космос.

Меркурій

Наявність води на Меркурії утворилася внаслідок зіткнення з астероїдом, або кометою. Космічний зонд НАСА MESSENGER виявив ознаки того, що Меркурій має воду та лід. Для вивчення Меркурія 2018 року Європейське космічне агентство і Агентство аерокосмічних досліджень Японії запустило на Меркурій космічну місію BepiColombo. Космічна місія вийде на орбіту Меркурія в 2025 році, а НАСА в цей момент знайде життя на Меркурії.

Марс

Телескопічні спостереження з часів Галілея давали вченим можливість допускати, що на Марсі є рідка вода і життя. У міру зростання обсягу даних про планету виявилося, що води в атмосфері Марса міститься мізерно мала кількість, і було дано пояснення феномену марсіанських каналів.

Раніше вважалося, що до того як Марс висох, він був більш схожим на Землю. Відкриття кратерів на поверхні планети похитнуло цю точку зору, але наступні відкриття показали, що, можливо, вода в рідкому стані присутня на поверхні Марса .

Існує гіпотеза про існування в минулому покритого льодом Марсіанського океану на півночі .

Є ряд прямих і непрямих доказів присутності у минулому води на поверхні Марса чи в глибинах, наприклад у печерах: На поверхні Марса виявлено близько 120 географічних областей , що носять ознаки ерозії, яка, швидше за все, проходила за участю рідкої води. Більшість цих областей у середніх і високих широтах, причому більша їх частина знаходиться в південній півкулі. Це насамперед дельта висохлої річки в кратері Еберсвальде . Крім того, до цих областей можна віднести інші ділянки поверхні Марса, як-от Велика північна рівнина і рівнини Еллада і Арґир. Виявлення марсоходом «Оппортьюніті» гематиту — мінералу, який не може утворитися в відсутність води. Виявлення марсоходом «Оппортьюніті» гірського оголення Ель-Капітан. Хімічний аналіз шаруватого каменю показав вміст у ньому мінералів і солей, які в земних умовах утворюються у вологому теплому середовищі. Передбачається, що колись цей камінь знаходився на дні марсіанського моря. Виявлення марсоходом «Оппортьюніті» каменя «Есперанс-6» (Esperance 6), в результаті дослідження якого був зроблений висновок, що кілька мільярдів років тому цей камінь знаходився в потоці води. Причому ця вода була прісною і придатною для існування в ній живих організмів.

Залишається відкритим питання, куди пішла рідка вода з поверхні Марса .

Водночас, вода мається на Марсі і в наш час і знаходиться вона в декількох формах: Насамперед, це Марсіанські полярні шапки. При вивченні за допомогою сучасної апаратури у 2000 році було доведено, що крім твердого двоокису вуглецю в масі льодів марсіанських полярних шапок міститься велика кількість твердого водного льоду. Основні запаси марсіанської води, як вважається на даний момент, зосереджені переважно у так званій кріосфері — приповерхневому шарі вічної мерзлоти потужністю в десятки і сотні метрів. Виходячи із зібраних наукових даних, що існують насьогодні, запаси води (у формі льоду) у всьому обсязі кріолітосфери Марса, імовірно, складають від 5,4 грамів (54 млн км ³) до 7,7 грамів (77 млн ​​км ³). Також існує припущення, що під кріолітосферою Марса існує область підмерзлотних солоних вод, про кількість яких поки важко щось сказати, але імовірно вони величезні. Існує гіпотеза, що під марсіанськими полярними шапками можуть існувати великі реліктові озера рідкої солоної води. У статті, опублікованій у журналі Geophysical Research, вчені, які вивчали озеро Схід в Антарктиді, повідомили, що факт існування підлідного озера на Землі може мати значення для можливості наявності рідкої води на Марсі. Так, вчені відзначили, що якщо озеро Схід існувало ще до початку багаторічного заледеніння, то цікаво, що воно так і не промерзло до самого дна. У зв'язку з цією гіпотезою вчені вважають, що якщо рідка вода існувала на Марсі до полярних крижаних шапок на Марсі, то цілком імовірно, що під шапками можуть знаходиться водяні озера, які навіть можуть містити живі організми. Існує гіпотеза, що на Марсі у великій кількості і зараз є водойми, але вкриті шаром льоду, який у свою чергу прихований шаром марсіанського пилу .

Нарешті, відкриття, зроблені останнім часом, дозволяють вважати, що в невеликій кількості вода в рідкому вигляді існує на поверхні Марса і в наш час. Так космічний зонд «Фенікс» в 2008 році в одній із проб марсіанського ґрунту виявив воду, а 4 серпня 2011 року НАСА оголосило, що за допомогою космічного апарата Mars Reconnaissance Orbiter вдалося виявити на поверхні Марса ознаки сезонних струмків із рідкої води.

Дослідження проведені в 2013 році за допомогою інструменту Mars Climate Sounder встановленого на апараті MRO показали, що в марсіанській атмосфері міститься більша кількість водяної пари, ніж передбачалося раніше і більше ніж у верхніх шарах атмосфери Землі. Він знаходиться в водно-крижаних хмарах, розташованих на висоті від 10 до 30 кілометрів і зосереджене в основному на екваторі і які спостерігаються практично протягом усього року. Вони складаються з частинок льоду і водяної пари .

Карликові планети

Церера Карликова планета Церера містить велику кількість водяного льоду. Температура на планеті занадто низька, щоб вода існувала в рідкому вигляді, але в разі наявності на планеті аміаку, який у розчині з водою має ефект антифризу, це можливо. Більш детальна інформація стане доступною в 2015 році, коли космічний апарат «Світанок» досягне Церери.

Газові гіганти та їхні супутники Наявність підземних океанів передбачається у багатьох із покритих льодом супутників зовнішніх планет. У деяких випадках вважається, що шар океану, можливо, був присутній у минулому, але відтоді в результаті охолодження перетворився на твердий лід.

Сьогодні вважається, що рідка вода є під поверхнею тільки декількох галілеєвих супутників Юпітера, наприклад, як-от Європа (рідка вода під крижаною поверхнею через припливний нагрів), і, з меншою ймовірністю, у Каллісто і Ганімеда.

Моделі, які розраховують збереження тепла і нагрівання за допомогою радіоактивного розпаду в невеликих крижаних тілах, дозволяють припустити, що Рея, Титанія, Оберон, Тритон, Плутон, Ерида, Седна і Орк, можливо, мають океани під шаром твердого льоду глибиною близько 100 км. Особливий інтерес у цьому випадку представляє те, що, як передбачають моделі, рідкі шари можуть знаходитися в прямому контакті з кам'яним ядром, що викликає постійне перемішування мінералів і солей у воді. Це становить істотну відмінність від океанів, які можуть бути всередині великих крижаних супутників, як-от Ганімед, Каллісто або Титан, де під шаром рідкої води, швидше за все, розташовується шар щільного льоду.

Юпітер Атмосфера Юпітера має газовий шар, в якому, за схожих із земними температурою і тиску, водяної пари може конденсуватися в краплі.

Європа Поверхня супутника повністю покрита шаром води завтовшки імовірно 100 кілометрів, здебільшого у вигляді крижаної поверхневої кори товщиною 10—30 кілометрів; частиною, як вважають, — у вигляді підповерхневого рідкого океану. Нижче лежать гірські породи, а в центрі, ймовірно, знаходиться невелике металеве ядро . Передбачається, що океан сформувався завдяки генерованим припливами теплом. Нагрівання внаслідок радіоактивного розпаду, яке майже таке ж, як і на Землі (на кг породи), не може забезпечити необхідний нагрів надр Європи, тому що супутник набагато менший. Поверхнева температура Європи в середньому близько 110 К (−160 °С; −260 °F) на екваторі і всього 50 К (−220 °С; −370 °F) на полюсах, надаючи поверхневому льоду високу міцність.