«Данте і Вергілій у пеклі» () — картина французького художника Вільяма Бугро (1825—1905). Знаходиться у музеї д'Орсе у Парижі.
Вільям - Адольф Бугро належав до французької академічної школи.Його творчість була звернена до біблійних і міфологічних сюжетів. Певну увагу Бугро приділяв і творам Данте, виступаючи їх ілюстратором. Представлене полотно є зразком творчості митця за мотивами «Божественної комедії». Картина «Данте і Вергілій у Пеклі» постала як похмуре, але водночас дивовижно виразне втілення не менш похмурого епізоду поеми, створене в техніці олійного живопису.
Історія створення Перебуваючи в Римі, Бугро розраховував надсилати свої картини на Паризький салон. Однією з перших його самостійних робіт стало велике полотно «Данте і Вергілій у пеклі» (281 × 225 см), створене в рік його прибуття до Риму. Після двох невдалих спроб здобути Римську премію (1848 і 1849), митець прагнув реваншу. Уже після амбітної картини «Перед смертю» (1849) Бугро поставив собі за мету створити щось ще більш вражаюче.
Його надихнула постать Данте, чия поема була надзвичайно популярною серед романтиків. Ймовірно, первинний задум художника сформувався під впливом картини Делакруа на подібний сюжет. Делакруа, як і Енгра, Бугро вважав одним із найвизначніших митців XIX століття. Пояснюючи це, він підкреслював, що для них обох першочерговою була щирість у передачі того, що вони бачили й відчували, використовуючи засоби, які відповідали їхньому художньому ідеалу, — передусім лінію.
Тема картини Бугро була навіяна короткою сценою зі строфи «Божественної комедії» Данте («Пекло», пісня XXX)
Проте ні Фів, ні Трої лють страшна,
Що пролила на землю стільки крові,
Не викликала стільки несусвіту,
Що я тепер споглядував у рові.
Мерці, що там лежали розкидані,
Здавались втратили подобу людську;
Один на животі лежав простертий,
Другий, навпаки, горнувся на спину;
Інший повзав навкарачки по дну,
А ще один — як скажений — кусав
Того, хто поруч був жахливо скривджений;
І той не мав вже сил оборонитись.
Картина Картина відображає події за участю скаженого натовпу грішників у сьомому колі Пекла. Там, слідуючи в супроводі свого вчителя Вергілія, Данте просувається по третьому поясу кола крізь вічні муки богохульників і насильників над божеством, содомітів і користолюбців.
Шматок із твору взято страшний та гнітючий. Художник вивів на перший план грішників які поїдають один одного. Джанні Скіккі, узурпатор і обманщик, вп'явся в шию Капоккйо, єретика і алхіміка. Вони б'ють один одного руками, ногами, головою, розриваючи тіла на шматки. Їх ракурс незвичайний і красивий. Не віриться, що в цих тілах укладені вади. Бугро зобразив людські емоції в динаміці, з прекрасною анатомією та мімікою. Налагоджений механізм — техніка — досвід — уява, — явили світові те, що витягає суть пекельної темряви і животіння винних душ на полотно.
Як і в поемі Аліг’єрі, у полотні Бугро герої сумної подорожі — Данте та Вергілій — постають сторонніми спостерігачами. Художник помістив їх за сценою насильства, і їхні емоції вражають спокоєм. Лавровий вінок Данте, його одяг та яскраве вбрання супутника, усе зі світу земного, контрастує з брудом і хаосом Пекла.
Для надання сюжету «пекельного» настрою автор зобразив сірого демона в червоній заграві. Окрім героїв, що рвуть один одного, Бугро показав юрбу голих людей, що лізуть по тілах нагору в надії врятуватися. Робота «Данте і Вергілій у Пеклі» виконана у традиціях салонного академізму.
Техніка малювання Бугро відкрита й зрозуміла, без особливих художніх хитрощів, що характерно для його стилю. Колорит, як личить похмурому оповіданню, підкреслює приглушені фарби, криваво-червону основу та вугільну сажу, створюючи відчуття тяжкої, гнітючої атмосфери.
Реакція критиків Звертаючись до сюжету Данте, Бугро ставив перед собою надзвичайно амбітне завдання — передати силу пристрастей так, щоб перевершити навіть Делакруа. Натуралістичність мала змусити глядачів повірити в жорстокість сил, які панують у Пеклі. Попри це, сцена викликала різку критику й нерозуміння публіки на Салоні 1850 року.
Водночас критик і поет Теофіль Готьє дуже високо оцінив роботу митця:
«Джанні Скіккі кидається на свого суперника з пристрастю люті, і пан Бугро чудово передає це завдяки зображенню м’язів, нервів, сухожиль і зубів. Боротьба між двома чоловіками викликає гіркоту! Сила цього полотна — у його “міцності”: рідкісна якість!».
І справді, у цій картині Бугро демонструє художню сміливість: він досліджує естетичні межі, навмисно перебільшуючи структуру м’язів, спотворюючи їх, гіпертрофуючи пози, контрастуючи колір і тіні, а також створюючи моторошні постаті та групи проклятих душ. Усе в полотні покликане підсилити відчуття страху й жаху — тем, до яких художник, утім, більше ніколи не повертався.
Посилання https://www.artrenewal.org/artworks/dante-et-virgile-au-enfers/william-adolphe-bouguereau/1066 http://www.musee-orsay.fr/en/collections/index-of-works/notice.html?nnumid=153692