Історія османського Стамбула охоплює період від захоплення Константинополя турками 29 травня 1453 року до розпаду Османської імперії в 1922 році і перенесення столиці Туреччини в Анкару 13 жовтня 1923 року.

Майже п'ять століть Стамбул був столицею величезної держави, що сформувалася в XIV—XVI століттях в результаті завойовницьких походів турецьких султанів. Османська імперія охоплювала володіння на трьох континентах — в Європі, Азії та Африці. Таким чином, стародавнє місто на берегах Босфору знову перетворилося на політичний і економічний центр світового значення. Поступово Стамбул повернув собі славу великого пункту міжнародної торгівлі. Й хоча найважливіші торгові шляхи перемістилися з Середземномор'я в Атлантику, чорноморські протоки надалі залишалися жвавою торговою артерією пізнього середньовіччя.

Крім того, Стамбул став найбільшим релігійним і культурним центром мусульманського світу, увібравши і переробивши багато чого з культури сельджуків, візантійців, арабів і персів (від Константинополя Стамбул успадкував й резиденцію Вселенського патріарха — першого серед православних патріархів світу). Місто являло собою зменшену модель Османської імперії, з її строкатим в етнічному та релігійному плані населенням. Найбільшого розквіту османська столиця досягла в період правління Сулеймана Пишного, саме до «століття Сулеймана» належить більшість захоплених описів Стамбула європейськими мандрівниками і дипломатами. З правління Мехмеда III почався поступовий занепад Османської імперії, що, втім, не одразу позначилося на становищі Стамбула. Але вже після Ахмеда I в місті майже не будували великих мечетей, деякі монументальні будівлі зводилися десятиліттями, натомість множилися повстання та заколоти і яничар і столичних низів. Погіршення економічної ситуації призводило до застою в культурі та науці, а також до зростання впливу західноєвропейських держав на всі сфери життя імперії та її столиці.

Доба Мехмеда II

29 травня 1453 року турецькі війська захопили Константинополь. Мехмед II, віддавши підкорене місто на розграбування своїй армії, вступив до нього через Харісійську браму (зі іншими даними, султан в'їхав у Константинополь лише через три дні, коли влігся хаос грабежів і погромів). Він урочисто рушив до центру міста і на знак перемоги над ворогом в'їхав на білому коні у Софійський собор, звелівши перетворити його на мечеть. Велика частина Константинополя була повністю розграбована, однак деякі райони (Студіон і Петріон), монастирі та церкви лишилися незачепленими. Саме місто в результаті поступової трансформації слова «Константинополь» в рамках фонетичних норм турецької мови почало іменуватися в просторіччі ІстанбуломЗа іншою версією, топонім «Істанбул» фонетично походить від грецького «ейс тін полін», що означає «в місто». Нібито так відповідали греки туркам, які йшли до Константинополя, на питання про те, куди вони йдуть. Завойовники-мусульмани надали новій назві і свою етимологію, осмисливши її як «Ісламбол» («Достаток ісламу»)., хоча османи в офіційних зверненнях ще довго називали його на арабський лад Костантінійє.

При розділі здобичі і трофеїв Мехмеду, за звичаєм, дісталася п'ята частина від усього захопленого. Свою частину полонених він помістив в районі Фанар, поклавши таким чином початок грецькому кварталу Стамбула. Крім того, уникли полону і виселення мешканці грецьких сіл уздовж Босфору, які формально не брали участь в опорі. Понад 30 тис. візантійців і латинян були продані на невільничих ринках Едірне, Бурси, Геліболу, Анкари і Філібе, багатьох з них викупили багаті родичі (згідно з іншими даними, до моменту завоювання в Константинополі проживало близько 70 тис. осіб, з яких 50—60 тис. були продані в рабство або депортовані, а 10—20 тис. залишилися в місті як вільні громадяни). Були страчені бальї венеційської колонії Мінотті, його син та інші видатні співвітчизники, консул Каталонії і кілька інших його земляків. Лука Нотарас, якого Мехмед планував зробити префектом Константинополя, був страчений за відмову віддати свого сина в коханці султана. Зате втекти і врятуватися змогли інші активні учасники оборони Константинополя — кардинал Ісидор, архієпископ Леонард Хіоський, двоє з трьох братів Боккьярді, великий логофет Георгій Сфрандзі. Мехмед наказав зруйнувати стіни і засипати рів Галати, а також вилучити у тамтешніх генуезців все озброєння. При цьому, він гарантував безпеку анклаву, дозволив зберегти його християнський дух і заборонив туркам селитися там (в Галаті продовжували служити месу два францисканських монастирі та кілька церков; саме тому турки довгий час взагалі не вважали Галату частиною Стамбула, зневажаючи цю обитель «невірних»). Племінника Галатського подести Ломелліно, як і синів всіх уцілілих візантійських вельмож, султан забрав як заручників (їх призначили у прислугу палацу, а гарних — в особистий гарем Мехмеда).

На початку червня 1453 року в мечеті Айя-Софія в присутності султана і його свити вперше відбулася п'ятнична молитва. До колишнього собору нашвидку добудували дерев'яний мінарет, хрест на куполі замінили півмісяцем, а всередині забілили мозаїки і фрески (за винятком чотирьох ангелів-охоронців під склепіннями)Пізніше, за Баязида II, був споруджений другий мінарет, за Селіма II — два інших. В інтер'єрі з'явилися міхраб, мінбар, максура (трибуна для султана) та інші атрибути мечеті. На колонах, на висоті галереї, були закріплені великі диски, на яких каліграфічними літерами прославлялися пророк і перші халіфи.. Таким же чином велика частина візантійських церков і монастирів була перетворена на мечеті і суфійські текке. Але забобонний Мехмед зберіг багато «язичницьких» символів міста — кінну статую Юстиніана навпроти Айя-Софії і колони на іподромі. Однак Золоті ворота, через які в місто в'їжджали візантійські імператори (і через які мало відбутися напророчене повернення Костянтина), Мехмед наказав замуруватиЗгідно з легендою, коли османи увірвалися до Константинополя, ангел врятував останнього візантійського імператора, перетворив його на мармур і сховав у печері під Золотими воротами, де той чекає своєї години щоб повернути місто християнам.. На відміну від них Харисійську браму, названі турками воротами Едірне, стали символом османського тріумфу і місцем щорічних свят, присвячених захопленню Константинополя. Незабаром духовний наставник султана шейх Акшемсеттін оголосив про те, що знайдена могила Абу Айюба аль-Ансарі — прапороносця пророка Мухаммеда, який загинув під час облоги Константинополя арабами у 674 році. З часом Мехмед за порадою придворних астрологів зняв з п'єдесталу гігантську статую Юстиніана, яка після цього ще довго лежала на площі, поки спадкоємці султана не переплавили її по шматках в ливарному цеху.

Османська влада хотіла швидко відновити економічне значення підкореного міста і з цією метою переселяла в Стамбул не тільки турків, а й представників тих народів імперії, які традиційно займалися торгівлею і ремеслом. Султан наказав заселити спустошене місто турками з Аксарая, Карамана і Самсуна, вірменами з Бурси, Токата, Сіваса і Кайсері, греками з Синопа, Трапезунда, Мореї і з островів Егейського моря, євреями з Салонік. У Стамбулі з'явилися цілі квартали, населені вихідцями з міст і областей Малої Азії і названі за іменами їх «малої батьківщини» (наприклад, Аксарай, Караман, Чаршамба та інші), а також грецькі та вірменські квартали. За наказом Мехмеда переселенцям надавалися будинки, залишені візантійцями і латинянами, а також різні пільги, що мали стимулювати їх заняття ремеслом і торгівлею. Розвиток економіки Стамбула і широке будівництво, що розгорнулося в місті, визначили подальше зростання населення столиці за рахунок припливу майстрів, купців, моряків, інженерів і чиновників з усіх кінців великої імперії. Оскільки немусульманам (зіммі) в Османській імперії доступ до чиновницької або військової кар'єри був закритий, більшість з них зазвичай займалася ремеслами або торгівлею. Іншими першочерговими заходами султана щодо відновлення життєдіяльності Стамбула були: призначення візира, відповідального за підтримку порядку в місті; поступовий набір чиновників на місце зниклої візантійської адміністрації; відновлення фортечних мурів, урядових будівель, приватних будинків і водопостачання; укладання договорів з італійськими торговими містами про нові правила діяльності в османської столиці (спочатку Мехмед II відновив велику частину привілеїв генуезців в Галаті, а пізніше дозволив облаштуватися в Стамбулі венеційцям та іншим «франкам»).

Також Мехмед наказав грекам обрати нового православного патріарха. Ним став монах Геннадій Схоларій, котрий врятувався від звернення в рабство в Едірне і повернувся в Стамбул (після згоди султана синод лише формально затвердив його). Посвячення Геннадія II в сан патріарха відбулося в січні 1454 року в соборі Святих Апостолів — другому за величиною і значенням храмі Стамбула, який став тепер кафедральним собором Константинопольської патріархії (навколо нього навіть утворився квартал грецьких переселенців першої хвилі). За нової влади константинопольський патріарх не тільки відповідав за поведінку стамбульських греків та інших православних, а й перетворився на главу християнського міллета Османської імперії, якому підпорядковувалися православні віруючі Малої Азії, Греції, Болгарії, Румунії, Сербії та Албанії (крім того, від нього залежали патріархи Єрусалимський, Антіохійський і Александрійський). Стамбульські християни жили в своїх окремих кварталах і змогли зберегти кілька церков і монастирів. Їм належало носити особливий одяг і заборонялося мати будь-яку зброю. Турки обклали всіх столичних кафірів особливими податками (джизья).

У 1456 році кафедра константинопольського патріарха була перенесена у церкву Богородиці Паммакарісти. Взимку 1457—1458 року Мехмед нарешті переніс свою резиденцію з Адріанополя в Стамбул (в султанський палац Ескі-Сарай, зведений у районі колишнього форуму Феодосія). До цього часу були відновлені міські мури, зруйновані під час облоги міста, а в південній частині оборонної системи виникла потужна фортеця Єдикуле (вона слугувала не тільки західним військовим форпостом Стамбула, а й султанською скарбницею, місцем зберігання архівів і політичною в'язницею)Турки заново відбудували фортецю, залишивши тільки чотири башти, але назва збереглася стара — Замок семи веж. Тут були задушені сім султанів, скинутих з престолу, страчені або закатовані десятки принців, візирів і міністрів. Голови страчених кидали в глибокий колодязь, прозваний «Кривавим». В Єдикулі майже десять років пробув в ув'язненні Юрій Хмельницький.. 1458 року на місці передбачуваної могили Абу Айюба аль-Ансарі були побудовані мавзолей і мечеть Султана Ейюпа — перша мечеть, зведена турками після завоювання Константинополя. Район навколо мечеті почав називатися Ейюп, а тутешній цвинтар перетворився на найпрестижніше кладовище міста. 1461 року був заснований Константинопольський патріархат Вірменської апостольської церкви (резиденція патріарха розташувалася в кварталі Сулумонастир, де й виріс великий вірменський квартал). У тому ж 1461 році грандіозний собор Святих Апостолів був зруйнований (разом з численними гробницями візантійських імператорів і константинопольських патріархів, похованих тут), а на його місці в 1470 році була побудована соборна мечеть Фатіх з комплексом будівель (кілька медресе, бібліотека, лікарня, лазні, кухні і караван-сарай). В саду цієї мечеті й був похований султан Мехмед II, який помер у травні 1481 року. У сусідньому була похована матір султана Хюма Хатун.