Фе́дір Васи́льович Мокі́єнко (, Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія — , місто Київ) — український радянський державний діяч, голова виконкому Київської міської ради депутатів трудящих у 1944–1946 роках.
Біографія Народився в місті Кобеляки (нині Полтавська область) в родині робітників. Працював на цукровому заводі, вчився у ФЗУ, згодом — на комсомольській роботі. Член ВКП(б) з 1931 року. Під час колективізації направлений уповноваженим до Смілянського району Черкаської та Ставищенського району Київської областей, де особисто провадив насильницькі дії проти тамтешніх селян.
У 1929–1934 роках навчався у Київському хіміко-технологічному інституті, по закінченні якого працював на будівництві Лохвицького заводу безводного алкоголю, начальником відділу капітального будівництва Спиртотресту у Києві. Потім перебував на партійній роботі. 1938 року переїхав до Києва, де з 1939 по 1941 рік працював інструктором промислово-транспортного відділу, завідувачем сектора промислово-транспортних кадрів, завідувачем особливого сектора Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.
З 16 травня по вересень 1941 року — секретар Київського обласного комітету КП(б)У по машинобудівній промисловості.
На початку німецько-радянської війни керував будівництвом Київського укріпрайону та військових аеродромів. Служив старшим інструктором політичного відділу 20-ї танкової дивізії, військовим комісаром 25-ї залізничної бригади, начальником політичного відділу залізничних військ Північнокавказького фронту. Як політпрацівник брав участь у військових діях у складі 5-ї армії Південно-Західного фронту. Воював також під Москвою, на Кавказі, брав участь у вигнані нацистських окупантів з України, був нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки. 1943 року відкликаний для партійної роботи, став 2-м секретарем Київського міського комітету КП(б)У і членом бюро обкому та міськкому.
У червні 1944 року був затверджений головою виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих. Займався відновленням міського господарства після війни. 2 лютого 1946 року був звільнений з посади та призначений заступником секретаря Київського обкому КП(б)У по паливній промисловості і завідувачем відділу паливної промисловості Київського обласного комітету КП(б)У.
З березня 1947 року — 1-й заступник голови виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.
З 1953 року керував Київським обласним управлінням легкої, місцевої та харчової промисловості.
У липні 1956–1958 роках — заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих.
Пізніше працював управляючим трестами «Цукроспецбуд», «Київоблмістпром», директором Київського лакофарбного заводу. На 1970 рік — заступник начальника Українського виробничого об'єднання промисловості лаків і фарб (ВО «Укрлакофарба»).
Потім — на пенсії в Києві, де й помер 25 серпня 1988 року.
Нагороди орден «Знак Пошани» (26.02.1958) два ордени Вітчизняної війни ІІ ст. (1943, 1985) орден Червоної Зірки (1943) медалі Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (8.04.1970) Знак «Почесному залізничнику» (не пізніше 1943)
Джерела Київ. Історична енциклопедія. 1917–2000 рр. Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — : Довіра, 2008. — С. 69, С. 70, С. 71. — Мокиенко Федор Васильевич // Сайт «Подвиг народа».